Розділ «3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів»

3. Обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та комплексного розвитку господарства.

Розробляють концепцію (основні напрями) подальшого розвитку регіону, передбачаючи загальні, основні тенденції розвитку і розміщення господарства, вирішення соціальних та економічних проблем (наприклад, визначають для регіону потребу у зменшенні обсягу ресурсомістких виробництв, подальшого розвитку переробних галузей, змін у структурі господарства тощо).

Визначають структуру й спеціалізацію, рівень комплексності господарства району шляхом обчислення спеціальних індексів. Структуру господарства визначають, використовуючи показники частки окремих галузей у загальному виробництві (з чистої продукції, кількості зайнятих, основних виробничих фондів).

Обґрунтування виробничої спеціалізації і комплексного розвитку господарства району здійснюють у кількох варіантах, за окремими стадіями. Спочатку спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки природно-ресурсного потенціалу та соціально-економічних умов регіону. Потім розрахунки уточнюють на основі галузевих і міжгалузевих територіальних балансів. Також враховують екологічний стан навколишнього середовища і транспортний чинник.

Темпи розвитку виробництва, міжгалузеві пропорції уточнюють за допомогою міжгалузевого балансу виробництва і розподілу суспільного продукту. На основі балансових розрахунків визначають брак деяких видів ресурсів; обґрунтовують можливості та ефективність їх ввезення (вивезення) або імпорту (експорту) з інших районів і країн, а також можливості заміни їх менш дефіцитними ресурсами.

Нарешті вибирають найоптимальніший варіант за мінімумом витрат;

де В — приведені витрати; С — собівартість продукції; Еа — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К — капітальні вкладення.

До приведених відносять витрати не тільки на виробництво, а й на охорону природного середовища. Окремо обґрунтовують обсяг і структуру видобувної та обробної промисловостей (при цьому враховують результати галузевих досліджень розміщення підприємств: схеми — прогнози розвитку й розміщення галузей, документи техніко-економічного обґрунтування розвитку окремих підприємств), сільськогосподарського виробництва, будівництва, розвитку й розміщення сфери обслуговування, враховують особливості кожної з них. Наприклад, сільськогосподарське виробництво треба розміщувати відповідно до районування, яке враховує природні й економічні умови та чинники — ґрунти, клімат, структуру угідь, характер розміщення і кількість сільського населення тощо. В розрахунках розвитку й розміщення транспорту зважають на особливості транспортної мережі, можливості раціонального поєднання різних видів транспорту та ін. За галузями матеріальної і нематеріальної сфер розраховують капітальні вкладення в основні й суміжні підприємства.

Обсяг обслуговуючої сфери (житлово-комунального господарства, побутових послуг, торгівлі, харчування, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо) розраховують за розробленими і чинними нормативами обслуговування. Розвиток і розміщення галузей сфери обслуговування населення мають бути спрямовані на зменшення територіальних відмінностей у рівнях життя людей, стимулювання закріплення трудових ресурсів у районах їх дефіциту, зростання зайнятості.

4. Обґрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону.

Розглядають питання взаємопов'язаного розміщення підприємств різних галузей господарства на території району з перспективою формування й розвитку територіальних комплексів. Вихідними є показники обсягу приросту виробництва продукції з розділу 2. Розподіл визначених обсягів приросту продукції на підприємствах (з урахуванням потреби у будівництві нових об'єктів) і розрахунок їх оптимального розміщення здійснюють за допомогою різних економетричних моделей (балансових, оптимізаційних), а також за сумарними витратами по кількох варіантах розміщення, з яких вибирають найперспективніший. Критерієм ефективності є мінімум приведених витрат.

Обґрунтовують детальне економічне районування: визначають TBK, промислові зони й вузли, інші територіальні угруповання. Виділяють території, на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у зв'язку з великим забрудненням природного середовища) або, навпаки, на яких є умови для нового будівництва великих підприємств, населених пунктів.

У результаті поетапних досліджень обґрунтовують пріоритетність (черговість) формування галузей, виробництв, певних територіальних угруповань. Реєструють населені пункти, в яких заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств. Визначають основні напрями та черговість розвитку середніх і малих міст, заходи щодо стабілізації зростання великих міст, обґрунтовують систему внутрішньорегіонального розселення.

Нарешті формують перелік найважливіших територіальних проблем регіону, для розв'язання яких необхідні цільові комплексні територіальні програми та застосування інших методів регулювання.

5. Головні висновки, оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого соціально-економічного розвитку регіонів.

Визначають основні показники розвитку й розміщення продуктивних сил регіону за рекомендованим варіантом: населення, трудові ресурси, сукупний суспільний продукт, національний дохід, структура господарства, обсяг інвестицій, основні виробничі фонди, темпи зростання, товарна, чиста продукція та основні показники розвитку промисловості, сільського господарства (його основних галузей), будівництва, транспорту, невиробничої сфери; важливі об'єкти нового будівництва, зрушення в територіальній організації господарства регіону. Роблять висновки щодо розвитку економіки регіону. Оцінюють економічний ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил. Він дорівнює економії сумарних витрат, одержаних у результаті змін галузевої і територіальної структур господарства регіону, і визначається загальним показником зростання національного доходу (чистої продукції, або валової доданої вартості) стосовно витрат на передбачені обсяги виробництва. Додатково використовують показники зростання продуктивності праці, рентабельності, фондовіддачі, окупності капітальних вкладень; зниження ресурсомісткості виробництва, показники рівня життя населення тощо, ефективності окремих сфер господарювання. Порівнюють ці показники з відповідними даними в цілому по країні, інших регіонах, визначаючи за їх співвідношенням територіальні індекси. Відносний показник загальної ефективності господарства регіону (так званий індекс змінного складу) визначають за формулою

Цей показник характеризує своєрідну "рентабельність” господарства регіону.

Для розрахунків рівня ефективності виробництва, який підвищується внаслідок процесів інтенсифікації, використовують показники територіального рівня інтенсифікації виробництва, які визначають за часткою приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, фондоозброєності і фондовіддачі. За допомогою індексів їх порівнюють також з аналогічними показниками інших районів, країни в цілому. Крім того, можна використовувати загальні показники ефективності, наприклад зростання національного доходу на одного жителя, виробництво національного доходу на 1 грн витрат, на 1 грн основних виробничих фондів; матеріальні витрати на 1 грн суспільного продукту тощо.

Окремо вивчають проблеми охорони навколишнього середовища: 1) оцінку впливу господарської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС); 2) прогнозування стану навколишнього середовища; 3) проекти охорони, або територіальні комплексні програми охорони навколишнього середовища.

Розглянутий метод розробки територіальних схем-прогнозів дає змогу раціонально й комплексно обґрунтувати на належному науковому рівні територіальну організацію господарства в окремих регіонах країни, але потребує подальшого вдосконалення.