Розділ «7.4. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка»

Науковий потенціал — це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття "науковий потенціал" можна застосовувати щодо будь-якої сукупності наукових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Відтак, можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпорядкування.

У 1990 р. науково-технічною діяльністю займалися 313,1 тис. осіб, а в 2009 р. їх чисельність зменшилася до 92,4 тис. осіб, з них 4,4 тис. докторів наук і 17,1 тис. кандидатів наук.

Значна частина наукових кадрів вищої кваліфікації зосереджена у вищих навчальних закладах та в галузях господарства, в органах державної влади. У 2009 р. кількість фахівців, що мають ступінь доктора наук, становила 13 866 осіб, кандидатів наук — 81,2 тис. осіб.

Розміщення виробництва за принципом вирівнювання економічного, соціального та культурного розвитку економічних районів сприяла створенню наукових центрів в усіх регіонах України.

Від наукового потенціалу країни, безперечно, залежить розміщення наукомістких галузей господарства та невиробничої сфери. Наукові заклади досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни, а продуктивні сили впливають на спеціалізацію наукових підрозділів. Такий їх взаємозв'язок дає змогу вирішувати економічні та соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу передумову розміщення нових (або реконструкції7 діючих) підприємств та вищих закладів освіти.

Наукові інститути, що спеціалізуються на теоретичних дослідженнях, як правило, розміщуються у великих науково-інформаційних центрах, а ті, що займаються прикладними проблемами певної галузі, — поблизу провідних підприємств галузі та органів управління ними. При цьому враховують сучасний стан розміщення наукових установ, насичення регіонів науковими кадрами, оскільки поки що територіальна диференціація чисельності науковців за регіонами України є досить значною.

Науково-дослідні установи, що займаються фундаментальними дослідженнями, зосереджені переважно у великих економічних та культурних центрах країни. Більш рівномірною є мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз. Більшість їх розміщена в центральних районах, а їхні філії, відділення й лабораторії — на периферії.

Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань (НВО), у яких поєднуються творчі зусилля вчених і виробничників. До складу таких об'єднань, як правило, входять головне підприємство, його філії, науково-дослід ні та проектно-конструкторські інститути, які можуть бути розміщені в різних пунктах, але майже завжди в одному районі. Провідні проектні інститути займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також складанням генеральних планів міст та районів.

Ефективність впровадження досягнень науки і техніки в економіку країни. Результативність використання науково-технічного потенціалу характеризується загальним обсягом інноваційних витрат у промисловості, які у 2009 р. становили понад 8 млрд гри і зросли за останні шість років майже у два рази. В 2009 р. обсяг науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій, становив 8653,7 млн грн.

У 2009 р. інноваційну продукцію реалізовували 994 підприємства, зокрема 334 підприємства реалізовували продукцію за межі України. Частка промислових підприємств, що впроваджували інноваційні процеси, становить 10,7 % від загальної кількості обстежених підприємств. Найбільше таких підприємств переробної промисловості розташовано у м. Києві, Івано-Франківській, Волинській, Вінницькій, Харківській, Сумській, Закарпатській, Луганській областях.

У 2009 р. впроваджено 1893 нових прогресивних технологічних процеси, з них 753 маловідходних, ресурсо-зберігальних і безвідходних процеси.

Водночас варто зазначити, що подальший розвиток науково-технічного потенціалу значною мірою залежатиме від політики держави, фінансових коштів, які виділятимуться в бюджеті держави на науку. Сприятимуть зростанню наукових кадрів і соціальні заходи щодо підтримки наукових працівників, омолодження їх вікового складу.

Рекомендована і використана література

1. Атаева ЕЛ. Классификация факторов, определяющих уровень трудового потенциала / Е.А. Атаева // Економіка промисловості. — 2005. — № 2. — С. 181—186.

2. Ахламов А.Г. Регіональні виміри впливу глобалізації на трудові ресурси / А.Г. Ахламов, Т.В. Уманець // Вісн. екон. науки України. — 2005. — № 1. — С 18—21.

3. Бабурин В.Л. Географические основы управления / В.Л. Бабурин, Ю.Л. Мазуров. — М.: Дело, 2000. — 288 с.

4. Бажан IJ. Складові відтворення людського капіталу / LI. Бажан // Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — №1.— С. 153—156.

5. Бутко М.П. Регіональне управління: інноваційний підхід: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / М.П. Бутко, О.О. Зе-ленська, С.М. Зеленський та ін. / Чернігів, держ. технол. ун-т ; М.П. Бутко (заг. ред.). — К. : Знання України, 2006. — 560 с.

6. Васильченко B.C. Управління трудовим потенціалом : навч. посіб. / B.C. Васильченко, А.М. Гриненко, O.A. Грішнова, Л.П. Керб. — К.: КНЕУ, 2005. — 403 с.