Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Україна належить до країн, де ринкові перетворення відбуваються надто повільно, непослідовно, часто набуваючи гротескних форм. Пояснюється це як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. В Україні багато підприємств, цілих галузей промисловості із застарілими технологіями, устаткування яких потребує великих капіталовкладень. Власних значних капіталів у держави немає, а інвестиції з-за кордону гальмуються внаслідок недостатньої їх захищеності, нестабільності суспільного розвитку. Хоча в приватній власності перебуває вже понад 70 % економіки, значного підвищення ефективності не відбулося. Галузева структура господарства ще більше деформувалась на користь важкої промисловості (понад 50 % промислового виробництва припадає на чорну металургію та паливно-енергетичний комплекс, тоді як на машинобудування — 13 %). Збільшується енергоємність одиниці ВВП, в декілька раз перевищуючи цей показник у країнах ЄС. Продуктивність праці порівняно з середньосвітовим рівнем не перевищує 40 %. Аграрна реформа на селі проходить повільно, й реального власника землі ще не сформовано.

Ускладнюється ситуація й наявністю в українській економіці таких негативних явищ, як "тіньова економіка", "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників, часто їхня некомпетентність та імітація бурхливої діяльності на фоні боротьби за владу і переділ власності. Це стало можливим внаслідок маргіналізації суспільства та браку національної аристократії (еліти). А оскільки формування еліти — процес тривалий, то перехідний період в економіці України теж буде тривалим.

Слід зауважити, що реформування економіки України відбувається на фоні глобалізації, яка має суперечливий вплив на національні економіки. З одного боку, вона розширює можливості країн щодо використання і комбінування різних ресурсів, широкої участі в міжнародному поділі праці. З іншого — загострюється конкурентна боротьба, з'являються можливості для маніпулювання капіталами з боку транснаціональних інституцій, зростає залежність країн і регіонів. Тому створення ринкової економіки має відбуватися за активної участі держави, яка повинна спрямовувати розвиток, опираючись на власні конкурентні переваги з врахуванням національних, історичних, культурних традицій та навиків українського народу. В Україні є достатні стартові умови для того, щоб, використовуючи ринкові механізми, досягнути постіндустріальної стадії розвитку.

Проте, хоча ринкові механізми господарювання є панівними у світовій економіці, показники економічного розвитку окремих держав істотно відрізняються. А тому вирізняють національні моделі економічних систем.

Побудова ефективної економіки в Україні потребує вивчення досвіду, способів господарювання, або як їх ще називають — "моделей економічних систем", передових країн світу. Серед найуспішніших ринкових моделей виокремлюють неоліберальну економіку англосаксонського типу, соціально-ринкове господарство, східно-азіатську модель.

Англосаксонська модель (США, Велика Британія, Нова Зеландія) характеризується мінімальним втручанням держави в економічні процеси, домінуванням приватної власності та активним приватним підприємництвом. Країни, що розвиваються за цією моделлю, демонструють сталі й високі показники зростання економіки.

Соціально-ринкове господарство характерне для країн континентальної Європи, Канади, Ізраїлю. Основними відмінностями його від попередньої моделі є вища частка державної власності та значне втручання держави в соціальну політику, менша поляризація суспільства за рівнем доходів. Така модель е, по суті, компромісом між капіталізмом і соціалізмом. Незважаючи на недоліки, що її супроводжують (значне безробіття, неефективність державного підприємництва), така модель, на нашу думку, є найбільш прийнятною для перехідної економіки України. Європейська система соціального страхування та державне регулювання за допомогою економічних важелів економічних процесів дали б можливість згладити наслідки капіталізації господарства України. Сама форма співіснування європейської спільноти більш прийнятна для українського суспільства, яке довго розвивалось в умовах громади, і в якому ще значний вплив мають ідеї рівності.

Особливостями східноазіатської моделі (Японія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) є відносно незначна частка державної власності в економіці, проте значне втручання держави в господарські процеси, особливо в зовнішню торгівлю, часто у вигляді політики протекціонізму.

На жаль, сьогодні економіка України набула низки рис, характерних для-малоефективної так званої латиноамериканської моделі розвитку, коли все національне багатство сконцентроване в незначного прошарку суспільства, а решта населення перебуває на грані виживання. Поляризація суспільства супроводжується поширенням так званої "неформальної" (тіньової) економіки.

Цікаву змішану модель розвитку демонструє китайська економіка, в якій ринкове господарювання успішно поєднується з провідною роллю держави і збереженням комуністичної ідеології. Помітні паралелі розвитку господарств Китаю та України наштовхують на думку щодо впровадження цього досвіду в нашій державі, адже впродовж майже 20 років у Китаї спостерігається щорічний приріст ВВП у 10—12 %, і за обсягом реального ВВП країна вийшла на 2-ге місце у світі після США. Проте використання китайського досвіду на теренах України буде дуже проблематичним з огляду на людський чинник, національний характер (зокрема, трудові відносини, ставлення до праці, зрештою — світосприйняття).

Швидше за все, реформування господарських відносин в Україні має здійснюватись шляхом конвергенції неолібералізму та соціального ринку на національному ґрунті.

8.2. Показники розвитку національної економіки та економічного розвитку країн

Для визначення ступеня розвитку національної економіки використовують спеціальні показники. Серед них найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюджету, рівень державного боргу і т. ін.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні впродовж року. Також до нього зараховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Такий підхід дає змогу охопити всі види економічної діяльності та запобігти повторному обрахунку продукції.

Цей показник дає можливість визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки у світовому господарстві. Так, у 2007 р. номінальний ВВП України становив 141,2 млрд дол. і за цим показником вона посідала 20-те місце в Європі. У Польщі, яка значно менша за площею та кількістю населення, ВВП становить 422,1 млрд дол., в Нідерландах -765,8 млрд дол. Найвищі показники ВВП мають США (13,751 трлн дол.), Японія (4,384 трлн дол.), Німеччина (3,317 трлн дол.) [2].

Такий низький показник ВВП України пояснюється не тільки об'єктивними причинами (економічна криза, скорочення виробництва та послуг, малі обсяги зовнішньої торгівлі), а й суб'єктивними. Серед них "тіньова" економіка, результати якої, зрозуміло, не зараховуються у ВВП. Крім того, слід враховувати внутрішнє споживання та внутрішні ціни. Ціни в Україні більш ніж у два рази нижчі за ринкові (світові). Тому не дивно, що оцінки ВВП країн, які проводяться Світовим банком чи Міжнародним валютним фондом для міжнародних зіставлень, обраховують з урахуванням паритету купівельної спроможності валют (ВВП за ПКС України у 2007 р. становив 321,5 млрд дол. (табл. 8.1).

Валовий національний продукт (ВНП) відрізняється від ВВП тим, що у ньому враховуються також доходи національних підприємств і громадян, одержані за кордоном, але виключаються доходи зарубіжних фірм та осіб, що одержані в країні. Для таких країн, як Україна, що незначною мірою інтегровані у світові економічні відносини, показники ВВП і ВНП відрізняються мало. В розвинутих державах, які мають свої підприємства і філії в інших країнах і одержують дивіденди від вкладених капіталів, показники ВНП вищі, ніж ВВП. Країни, що розвиваються, в економіці яких значна частка іноземного капіталу, мають ВВП, більший від ВНП.

Абсолютні показники ВВП і ВНП дають змогу визначити розміри економіки країн, їх потужність. Однак вони недостатні для порівняння рівня розвитку національних економік. Тому широко використовуються так звані "душові" показники ВВП і ВНП, тобто ВВП чи ВНП в розрахунку на одного жителя країни. Ці показники уже зіставлені для окремих країн, незважаючи на різницю між ними в розмірах та чисельності населення. У табл. 8.1 наведено загальні показники ВВП у розрахунку на одного жителя для деяких країн.

Таблиця 8.1. Обсяги ВВП та ВВП у розрахунку на одну особу 2007 р. [2]

Стосовно України показники ВВП на одного жителя в різних країнознавчих джерелах варіюються від 750 дол. до майже 7000 дол. Це пояснюється різними підходами до обчислення ВВП, про що йшлося раніше. За класифікацією Світового банку, країни світу за "душовими" показниками ВВП поділяються на: а) слаборозвинуті — менше 785 дол. на одну особу; б) середнього рівня розвитку — від 785 дол. до 9655 дол. на одну особу; в) країни високорозвинуті — вище 9655 дол. на одну особу. Тому наявна проблема ідентифікації економіки України у світовому господарстві та трактування її як слаборозвинутої.