Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Цікавим є співвідношення між галузями господарства, що належать до групи А і групи Б (група А — важка індустрія, або виробництво засобів виробництва, група Б — виробництво товарів широкого вжитку). В розвинутих країнах принаймні 2/3 виробництва припадає на групу Б. В Україні це співвідношення цілком протилежне (3:1). Тобто виробництво заради виробництва. Наприклад, потужна енергетика Донбасу заледве задовольняє потреби виробництва в цьому регіоні. Спрощено це має такий вигляд: видобувається вугілля, з нього одержується енергія, яка використовується для видобутку вугілля.

Багатозначними є пропорції між окремими галузями виробництва. Співвідношення між добувними й обробними галузями промисловості на користь останньої є ознакою прогресивної структури.

Для України характерною є також незбалансованість між виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і недостатня збалансованість продукції харчової і легкої промисловостей.

Галузеве структурування економіки важливе при галузевому управлінні господарством, яке на сьогодні характерне для державного регулювання економіки України. Перевагою цього способу управління є можливість проведення в кожній галузі певної науково-технічної та організаційної політики. Така система управління є зручнішою для здійснення централізованої державної політики. Центром здійснення регуляторної політики є міністерство.

Проте таке відомче управління має й певні недоліки. Воно часто спричиняє нераціональні перевезення вантажів, ускладнює міжгалузеві зв'язки, кооперування, комбінування. Відомчі інтереси часто вступають у суперечність з потребами територій.

Тому все частіше ведеться мова про більшу самостійність регіонів у здійсненні управління регіональним господарством. Територіальне управління дає змогу цілісно підходити до розвитку територій. Легко встановлюються міжгалузеві зв'язки, здійснюються заходи для цілісного розвитку краю; не тільки економічного, а й соціального та екологічного оздоровлення.

Водночас при територіальному управлінні втрачається можливість здійснення загальнодержавної науково-технічної політики стосовно окремих галузей. Територіальне управління також часто породжує так звані "містечкові" настрої — коли регіональні місцеві інтереси протистоять загальнодержавним. Це найчастіше спостерігається за необхідності спорудження екологічно небезпечних підприємств. Тому сьогодні відбувається пошук такої форми управління, яка б поєднувала переваги галузевого і територіального.

У цьому розрізі актуальним є вивчення просторової (територіальної) структури господарства.

Підприємства та установи розташовані на території по-різному стосовно одне іншого, сировини, населених пунктів тощо. Вони часто використовують спільну виробничу та соціальну інфраструктуру, утворюють певні поєднання, які називаються елементами територіальної структури. Ці елементи можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові та площинно-ареальні форми.

Ареальні форми, як правило, мають види діяльності, які тісно пов'язані з природним середовищем, — сільськогосподарські, лісові, промислові зони і райони, гірничовидобувні басейни. Переробна промисловість переважно орієнтована на мережу розселення, а тому утворює такі форми територіальної організації виробництва, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий кущ, промисловий вузол.

Лінійні форми мають шляхи сполучення (транспортні лінії).

Сучасна територіальна і галузева структури господарства України характеризуються нераціональністю і неефективністю:

— деформована галузева структура господарства, значна частка первинного сектору за недостатнього розвитку виробництва товарів широкого вжитку;

— недостатній розвиток АПК, зокрема галузей переробки сільськогосподарської продукції;

— незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;

— технічна відсталість вітчизняних підприємств, і, як наслідок, велика матеріаломісткість, енергоємність, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;

— нерівномірність територіального розвитку господарства, що виявляється у надмірній концентрації виробництва і створенні значної екологічної напруженості в одних регіонах та слабкого розвитку промисловості в інших.

Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку господарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:

— формування ринкового середовища, сприяння вільній конкуренції;

— визначення пріоритетних галузей та надання їм підтримки з боку держави, в Україні такими є високотехнологічні наукомісткі галузі машинобудування, АПК та легка промисловість;