Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Постійно діюча з 1990 р. програма розвитку ООН щорічно готує "Доповідь про розвиток людини". Для неї, за даними МВФ, Світового банку, деяких інших інституцій обчислюються індекси людського розвитку (ІЛР) всіх країн — членів ООН. У розрахунках ІЛР враховуються середня тривалість життя населення країни, рівень освіченості дорослого населення (від 15 років), рівень освіти, ВВП (ПКС) в розрахунку на одного жителя. Показники ІЛР можуть коливатися від 1,000 до 0,000. Більші показники ІРЛ мають країни з вищим рівнем людського розвитку. Країни, в яких ІРЛ > 0,800 вважаються країнами з високим людським розвитком, від 0,800 до 0,500 — з середнім, < 0,500 — з низьким. У табл. 8.2 наведено показники ІРЛ окремих країн.

Таблиця 8.2. Рівень людського розвитку окремих країн, 2007 р. [2]

Серед країн, для яких проводилось дослідження, Україна посідає 85 місце (в 2005 р. — 76 місце).

Зараз в Україні здійснюється спроба адаптації цієї методики ООН для визначення соціально-економічного розвитку регіонів.

8.3. Структура господарства

Економіка певної території є сукупністю певним чином впорядкованих об'єктів, чи, як їх називають, "господарських одиниць", які виконують певні функції — виробництво товарів чи послуг.

Первинними господарськими одиницями національної економіки є підприємства, установи, заклади і т. д., зокрема заводи, фабрики, селянські господарства, будівельні організації, транспортні підприємства, магазини, школи, лікарні, банки, науково-дослідні інститути тощо.

На сьогодні господарство регіону чи країни є складним утворенням за субординацією і просторовою диференціацією. Структура господарства — це складне і багатоаспектне поняття. її можна розглядати за формами власності підприємств і установ, за розвитком і технологіями і т, п. Нас цікавлять передусім галузево-функціональна та просторова структура господарства.

У вітчизняній економіці значного поширення набув галузевий підхід до структури господарства. Галузь — це сукупність підприємств і установ, які виробляють однорідну продукцію або надають певні послуги.

Хоча визначення галузі досить чітке, на практиці розмежування та виокремлення їх є складним.

У зарубіжній економічній літературі поділ національної економіки найчастіше здійснюється на сектори: первинний (сільське господарство, лісове, рибне, видобувні галузі), вторинний (обробні галузі) і третинний (сфера послуг). Окремі вчені, враховуючи зрушення в інформаційній сфері, виокремлюють ще четвертинний сектор (науково-інформаційний). Сьогодні секторальна економіка розвинутих країн має форму перевернутої піраміди, в якій частка третинного сектору є найбільшою (часто понад 70 %), а частка первинного і вторинного секторів поступово скорочується [6, 433]. Таким чином, можна вести мову про входження цих країн в постіндустріальну стадію розвитку суспільства.

У структурі господарства України основна частка всієї продукції припадає на первинний і вторинний сектори економіки. А частка третинного сектору більш як у два рази поступається цьому показнику у високорозвинутих країнах. За цими ознаками Україна перебуває на стадії індустріального розвитку суспільства.

Для аналізу структури господарства важливим є співвідношення двох головних сфер, які в радянській економіці й статистиці називали "виробничою" і "невиробничою , або матеріальним виробництвом" і "нематеріальним". Стосовно цього поділу, особливо після введення в структуру господарства різних видів інфраструктури, точаться суперечки. Україна перебуває в так званому "перехідному" періоді, коли для аналізу її господарства використовується групування галузей у виробничу сферу і сферу послуг (рис. 8.1).

Особливо важко встановити межу між "виробництвом" та "інфраструктурою". Зокрема транспорт, зв'язок поділяють між двома сферами, залежно від споживача їх послуг. Лінії електропередач, нафто- і газопроводи одні вчені відносять повністю до виробничої сфери, інші — до інфраструктури.

З 1997 р. в Україні на загальнодержавному рівні для органів державного управління і статистики введена "Класифікація видів економічної діяльності" ДК 009-96 відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією ЄС. Ця класифікація господарства є досить складною, багаторівневою. За нею галузі виробництва поділяються на секції та підсекції, а також розділи, групи, класи і підкласи.

Цей класифікатор теж має низку недоліків, проте дає можливість більш ретельно зіставляти розвиток національних економік.

Національна економіка за своєю галузевою структурою є складною і неоднозначною. Групування та класифікації економічної діяльності залежно від потреб і цілей можуть бути різними.

Вивчення галузевої і функціональної структури господарства в регіональній економіці дає можливість за допомогою аналізу співвідношення між основними структурними елементами встановити характер суспільного розвитку. Як правило, ці пропорції зіставляються з пропорціями, що склалися у високорозвинутих країнах.

Досить поширеним є зіставлення часток виробничої сфери і сфери послуг. Як уже зазначалося, в розвинутих країнах у сфері послуг зайнято 70 і більше відсотків працюючих, причому роль цієї сфери продовжує зростати. Нові технології та прогресивні способи організації виробництва дають змогу виробляти всі необхідні товари за участі незначної кількості виробників. В Україні частка виробничої сфери складає майже 50 %, що е прямою ознакою недостатнього науково-технічного прогресу в технологіях. З іншого боку, це є свідченням нерозвинутості сфери послуг і недостатнього рівня життя населення.

Рис. 8.1. Галузева структура господарства України