Розділ «КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ»

Римляни вшановували пенатів — духів-покровителів людей і хранителів домівки. Римлянам були відомі такожлари — покровителі території громади, зображення яких встановлювали на перехрестях доріг. Покровителями тих чи інших родів виступали генії. Існував, навіть, особливий геній "римського народу". Цікавою особливістю римського пандемонізму було намагання віднайти духів для будь-якого об’єкта чи явиша (аж до стічних канав!).

Культова практика давніх римлян чітко поділялась на домашню та родинну й суспільну. У колі родині найбільше почитали своїх померлих предків, зображення яких у вигляді масок зберігалисьудомі. Найурочистішими були поховальні церемонії, які включали скорботну процесіюу супроводі особливих плакальниць, криваві змагання (наприклад, гладіаторські бої), публічну кремацію та побудову монументальної гробниці. Особливі обряди виконувались при народженні дитини, вступі у шлюб, досягненні повноліття тощо. Виконання жрецьких обов’язків тут покладалось на голову родини.

Центром суспільного і державного культу в Стародавньому Римі вважався храм на честь Юпітера Найкращого і Найбільшого на Капі-толійському пагорбі. Кожний храм мав одного або кількох служителів культу. Зазвичай, вшануванням богів відали жерці, а богинь— жриці. У римлян жерці були об’єднані в колегії (товариства). Вищою з жрецьких колегій були понтифіки (5— 15 осіб на чолі із Верховним понтифіком), що керували всією сферою державної релігії і відповідали за календар. За сумлінним виконанням релігійних обрядів спостерігали й виборні магістрати (посадові особи). Громадський культ уключаву себе молитви, урочисті клятви при складанні угод, масові процесії під звуки труб і флейт, публічні жертвоприносини тощо.

Прикметна особливість домашнього і публічного культу — широке використання дивінацій. Римляни вірили, що за певними ознаками чи прикметами можна прочитати волю богів. Особливо популярними були гадання на основі спостереження за птицями, скльовуванням курками зерна, нутрощах жертовних тварин.

Які у давніх греків, релігійна організація римлян складалась із кількох взаємопов’язаних форм - від родини до "римського народу". Широко були поширенні й професійні об’єднання з власними надприродними покровителями і специфічним культом їхнього вшанування.

СИКХІЗМ — релігія, що виникла в XVI ст. в Пенджабі (територія суч. Пакистану і Індії) і остаточно сформувалася приблизно до кінця XVIII ст. Основоположником сикхізмує Гуру Нанак(1469—1539). Крім нього відомо ще 9 духовних лідерів сикхів, кожний з яких вніс значний внесок у формування сикхізму, у розвиток віровчення, становлення культу і релігійної організації сикхізму. Разом з Гуру На-наком вони утворюють шанованих "десять Гуру".

Сикхом вважається той, хто: 1) вірить в єдиного Бога; 2) у вчення "десяти Гуру"; 3) в Священну книгу сикхізму: 4) хто є членом сикхської общини і приймає всі закони, за яки ми вона живе; 5) хто не приймає ніякої іншої релігії.

Священна книга—Алі Грантх, збірка гімнів і віршів, складених сикхськими Гуру в XVI—XVII ст. Вона також носить назву "Гуру Грантх" (Книга-гуру), "Грантх Сахиб" (Книга-Господь). В "Мул Мантрі", з якого починається кожний розділ Священної книги, висловлені основні положення віровчення сикхізму. Священна книга вважається одинадцятим і останнім Гуру сикхізму. Вона має постійно знаходитися на особливому узвишші в кожному культовому приміщенні сикхізму і в особливій кімнаті на верхньому поверсі в житлі кожного сикха.

Основні положення віровчення: 1) Бог єдиний, не має видимої форми, незбагненний ("ниргун"), проте незримо присутній в світі і людській душі у нескінченні кількості форм ("сагун"); 2) сама по собі людина втягнута в "колесо перероджень" відповідно до своєї Карми; 3) постійний роздум про Бога, щоденне повторення Його імені, ата-кож служіння общині (Хальсі) і всім людям можуть допомогти душі вийти з циклу перероджень і знайти істинне звільнення у вигляді відновлення єдності Бога і людської душі; 4) таке спасіння відкрите для всіх людей, незалежно від їхньої касти.

Релігійна організація сикхізму—община (Хальса). Заснована на межі XVII—XVIII ст. десятим гуру — Гуру Гобіндом Сингхом. Зараз об’єднує сикхів як чоловічої, так і жіночої статі. Всі чоловіки—члени Хальси носять прізвисько Сингх ("лев"), а жінки — Каур ("принцеса"). Члени Хальси рівні між собою і не діляться на священнослужителів і простих віруючих. Проте величезний авторитет мають у сикхів "п’ятірки" служителів храмів, які призначаються і зміщуються зборами Хальси.

Від своїх членів Хальса вимагає не відмови від мирського життя, напроти, моральної поведінки: щодня виконувати п’ять гімнів, не пити алкогольних напоїв, не вживати дурманячих речовин, не зраджувати дружин, не грати в азартні ігри, допомагати нужденним, служити Богу—істинному Гуру, будь-якою корисною справою.

Ознаки членів Хальси - т. зв. "п’ять К": 1) кеш — нестрижені борода і волосся, ознака святості і відданості Богу, 2) кирпан—шабля, ознака готовності боронити віру; 3) кангху—гребінь, знак зовнішньої чистоти і охайності; 4) кару—сталевий браслет, який носиться на правому зап’ястку як нагадування про тс, що Бог єдиний і зв’язок між Ним і віруючим нерозривній; 5) качх—традиційні короткі штани, які носять, щоб показати свою приналежність до сикхізму.

Один з найважливіших ритуалів—посвячення в члени Хальси, підчас якого майбутнім членам сикхського братства дають випити амріт—напій, приготований в залізній чаші з використанням води і цукру; потім наноситься укол загостреною шаблею. Обряд посвячення в повноправні члени Хальси сикхи проходять в досить зрілому віці.

Богослужіння полягає в читанні Священної книги, співі релігійних гімнів і молитов. Після служби обов’язкова спільна вегетаріанська трапеза (лангара). "Священна їжа" складається з суміші пшеничного борошна, масла, цукру й води, яка покликана нагадувати про солодкість Бога. її ділять між всіма присутніми як доказ рівності перед Богом.

Основні свята: Байсакхі, новорічне свято, шо знаменує утворення сикхської общини, Д і вал і — свято світла, що символізує той внутрішній шлях, який освітлює віруючим шлях до єднання з Богом, Хола Мохалла ("нападай або хай на тебе нападуть), що прославляє військову доблесть сикхів, гурпурби, які проводяться на згадку про головні події в житті Десяти Гуру.

Релігійний центр сикхізму—"Золотий Храм" в місті Амрітсар в Північній Індії.

У1980—1990-і рр. поняття "сикхи" і "терористи" часто ототожнювались, оскільки вони вступили в гострий конфлікт з центральною владою Республіки Індія з вимогою про надання автономних прав їхні й території. Однак останніми роками ця п роблема частково врегульована.

Загальна чисельність сикхської общини в сучасній Індії — 17 млн. чоловік; це—четверта по величині після індуїстів, мусульман і християн релігійна група країни. За її межами є численна сикхська громада Великобританії, яка налічує понад 0,5 млн. членів.

СІНТОЇЗМ – національна релігія Японії. Слово "синто" походить від китайських слів син-то, а японською ця релігія називається камі-но-міті і перекладається як "шлях богів". Починає формуватися з IV ст. н.е. Періоду найвищого розквіту досягає в 1868— 1945 рр., коли вона була проголошена державною релігією. Впродовж всієї своєї історії синтоїзм був тісно пов’язаний з іншими релігіями—конфуціанством і буддизмом.

Найдавнішими джерелами національних японських традицій є книга "Кодзикі" (бл. 712 р.) і книга "Ніхонсьокі" (бл. 720 р.). Обидві вони містять як міфологічні, так і фактичні дані, що торкаються історії Японії і предків імператорського двору.