Розділ «1.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ СУТНОСТІ І ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ»

Щодо проблеми сутності і походження релігії існують два основних підходи: релігійний (богословський, або теологічний) і світський (релігієзнавчий, або науково-філософський).

Релігійний підхід

Світський підхід

Світський підхід не дає однозначної відповіді на питання про сутність і виникнення релігії. За всю історію людської думки було чимало спроб пояснити феномен релігії. Переважна більшість наукових теорій виходила з раціоналістично-психологічного аспекту — припущення про те, що саме природа людини, перенесена на навколишній її світ, стала основою уявлень про надприродні сили і богів.

Назвемо найбільш поширені й відомі наукові пояснення походження й сутності релігії і спробуємо стисло викласти їхній зміст у кількох тезах.

Перше наукове пояснення походження релігії — натуралістичне, його основоположниками вважають французьких просвітників XVIII ст. До них примикали класик німецької філософії Л. Фейєрбах (1804-1872), а також К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Представники цієї теорії вважали, що релігія походить від споконвічного безсилля людини перед пануючими над нею природними і соціальними силами.

По-перше, вони вказували на те, що, на відміну від тварин, первісна людина вже почала усвідомлювати свою залежність від природи, оскільки мала у своєму розпорядженні лише примітивні знаряддя праці, обмежені трудові навички і була позбавлена елементарних знань про навколишній світ. Не дивно, що забезпечення їжею, успіх або невдача під час полювання чи рибної ловлі, навіть збереження власного життя часто залежали від випадкового збігу обставин, що розцінювався як дія сил, набагато могутніших за звичайні людські. Отже, робився висновок, що "... всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, — відображенням, в якому земні сили набирають форми неземних"*9.

*9: {Енгельс Ф. Анти-Дюринг// Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К., 1965. — T.20. - С. 309.}

По-друге, послідовники натуралістичної теорії наполягали на тому, що подальше існування релігії підтримується сформованими в суспільстві відносинами панування й підпорядкування, які всіляко поневолювали людину і вимагали зрозумілого їй пояснення цієї сваволі: "Того, хто все життя працює і бідує, релігія вчить покори і терпіння в земному житті, втішаючи надією на небесну винагороду. А тих, хто живе з чужої праці, релігія вчить доброчинності в земному житті, пропонуючи їм дуже дешеве виправдання для всього їх експлуататорського існування і продаючи по підходящій ціні квитки на небесне благополуччя. Релігія є опіум для народу"*10.

*10: {Ленін В. /. Соціалізм і релігія // Повне зібрання творів. — 5-е вид. — К., 1970. -T. 12. - С. 132-133.}

По-третє, прихильникам натуралістичної теорії уявлялося, що в міру розвитку суспільства Й звільнення людини, особливо завдяки успіхам науки та зростанню рівня освіченості широких народних мас, релігія буде поступово себе зживати: "Якщо незнання природи породило богів, то пізнання природи повинне їх знищити, з ростом знань людини ростуть її сили та її знаряддя; науки, мистецтва, ремесла допомагають їй; досвід робить її більш упевненою, допомагаючи їй чинити опір багатьом явищам, що перестають лякати її, як тільки вона їх пізнає. Одне слово, людські страхи розсіюються в міру розвитку освіти. Освічена людина припиняє бути марновірною"*11.

*11: {Гольбах П.-А. Система природи, или о законах мира физического и мира духовного // Избр. произведения: В 2 т. — М, 1963. — T. І. — С. 375.}

Однак ці пояснення не враховують тієї обставини, що страх скоріше викликає прагнення уникнути даного явища, сховатися від нього, ніж вшановувати й уособлювати його, звертатися до нього з благанням. Людина багато чого боялася, проте обожнювала не всі предмети страху: хижаків, стихії, своїх ворогів-людей тощо — а лише деякі з них, і часто такі, що не здатні заподіяти шкоди (камінь, дерево тощо). Правдоподібно, що не страх став причиною релігійного до них ставлення.

Не міг з’явитися причиною виникнення ідеї Бога і низький рівень розвитку древньої людини. Первісна людина суб’єктивно відчувала навколишній світ і вміла по-своєму пояснювати все, з чим вона зустрічалася в своєму житті. Коли в Новий час, завдяки успіхам науки, людина побачила, що вона поступово отримує дедалі більшу можливість пояснення процесів, які відбуваються у світі, це відкриття, котре звільнило її від "містичного страху" перед природою, не вплинуло на її релігійність. Найвидатніші вчені вірили в Бога і продовжують вірити в Нього й зараз, у XXI столітті.

Соціологічний підхід

Соціологічний підхід бере свій початок у працях відомого французького філософа О. Конта (1798—1857). Іншими представниками цього напрямку були німецький філософ соціолог і політолог M. Вебер (1864— 1958), французький суспільствознавець Е. Дюркгайм (1858—1917) і американський соціолог Т. Парсонс(1902—1986). Даний підхід визначає релігію як соціальний інститут, що виконує дві функції.

З одного боку, "релігія є системою понять, за допомогою яких індивідууми уявляють собі спільноту, членами якої вони є, і стосунки, невиразні, але близькі, які вони підтримують з нею". Культові ж дійства ж підтримують життєвість цих вірувань.*12 У давнину йшлося про відчуття спільності, належності до єдиного колективу кревних родичів, яке постійно проявлялося в переважно колективних способах життєдіяльності первісних людей — від загінного полювання на великого звіра до виконання колективних ритуальних дій. У кінцевому підсумку це відчуття реалізувалося в обожненні персоніфікованого уособлення свого роду чи племені — його власного божества (тотема), причасність до зміцнювала людей морально і фізично.

*12: {ДюркгаСш Е. Елементарні форми релігійного життя.— К., 2001— С. 214.}

У більш розвинутих суспільствах з розвинутими релігійними формами моделювання соціального середовища значно ускладнилося: "потреба у спасінні, що свідомо культивувалося як зміст релігійності, завжди і всюди поставало як наслідок спроб систематичної практичної раціоналізації реальностей життя... Інакше кажучи, ця потреба пов’язана була з претензіями... показати, і по світобудова (принаймні тією мірою, якою вона зачіпає інтереси людей) має здебільшого осмислений характер..."*13 .