Розділ «КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ»

Богослужіння зводилося до догляду за статуями бо гів як за живи ми людьми (богів зазвичай зображали в людському вигляді і з людськими пропорціями) і принесенні ним жертв. Культ відправлявся в спеціальних храмах, які були за формою східчастими баштами (зіккурати) з цегли-сирцю величезних розмірів (декілька десятків метрів завширшки і висоту). Упродовж всієї історії Месопотамії храми мали не тільки релігійне, але і важливе господарське і культурне значення. При храмах знаходилися майстерні, склади, архіви, бібліотеки, школи.

Месопотамці також вклонялися численним духам, найважливішими серед яких, звичайно, уважалися духи річок і каналів. Священним деревом для них був кедр. Він уособлював безсмертя. Кедрове масло використовувалося для благовонній, зрубання кожного стовбура обов’язково супроводжувалось виконанням певних ритуально-магічних дій. При храмах утримувались священні твари-ни, або вшановувалися фантастичні зображення із рисами людей і тварин. Зокрема, відомі кам’яні ідоли духів-хранитедітз у вигляді крилатих левів чи биків, у яких людська мудрість поєднувалася із швидкістю орла та силою лева.

ОЛІМПІЙСЬКА РЕЛІГІЯ в основі своїй склалася удревніх греків в VI—Vct. до н. э., й багато в чому була запозичена римлянами, починаючи з III ст. до н.е.

Пантеон богів давніх греків носив політеїстичний характер. У них було безліч ботів, місцеперебуванням яких вважалася гора Олімп. Політеїзм давніх греків пояснюється тією обставиною, шо цей пантеон штучно утворювався із богів-покровителів певної місцевості або полісу—давньогрецької міста-держави.

Священні тексти відсутні, проте були цикли міфів, присвячені олімпійським богам.

З Олімпу боги спостерігали за людьми, чиє життя відоме їм в найдрібніших деталях. Зовнішнім виглядом і рисами характеру олімпійські боги нагадували людей. На чолі олімпійських богів знаходилися Зевс (рим. Юпітер), батько богів і людей, що, втім, не був, творцем світу, Аїд (Плутон), правитель підземного царства і Посейдон (Нептун), повелитель водної стиш. Інші відомі боги: Apec (Марс) - бог війни, Афродіта (Венера) — богиня любові, краси, Аполлон — бог стад, стрільби з лука, музики, Артем іда (Діана) — богиня полювання, материнства і родючості, Асклепій (Ескулап)—бог лікування, Діоніс (Вакх)—що ототожнювався з вирощуванням зерна, фруктів, виноробством, Гефест (Вулкан)—бог вогню, покровитель ремесел, особливо ковальської справи, Гермес (Меркурій) — посланець богів, богторгівлі, Гера (Юнона)—дружина Зевса, покровителька шлюбу, материнства і жіноцтва). Особливою шаною в Стародавньому Римі користувалася також богиня домівки, будинку і сім’ї Гестія (Веста).

В олімпійському пантеоні греків склалася чітка ієрархія. Олімпійці Зевс і Гера утворюють головну божественну пару, зразок родини та верховної влади. Перед тим, вони перемогли та ув’язнили старше покоління богів на чолі з Кроносом, які були носіями первозданного хаосу. Молодше покоління богів включало виконавців волі світоправител я Зевса, кожен з них, проте, опікувався власною часткою світу або мав чітко визначені функціями.

Специфічною рисою олімпійської релігії була теофанія — періодичне явлення богів у світі людей, про які розповідають численні міфи. Причім, для богоявления часто було достатньо простої примхи, наприклад, закоханості бога у земну жінку.

Разом з вірою в існування великих богів, елліни продовжували вірити в духів, шо населяли навколишній світ, особливо в німф — духів природи, які втілювали все, що росте і рухається в природі, дає життя рослинам, рибам, тваринам, селенів та сатирів — чоловічих духів природи, злих духів — ламій. Найчастіше духи уявлялись в людському вигляді, але могли мати й змішані риси.

Особливе значення мав культ мертвих. Поза всяких зв’язком із земним життям, всі померлі уважал ися могутніми надприродним духами. Але у той же час, найбільші грішники опинялися у Тартарі — найнижчому, найнепридатнішому для життя рівні підземного царства — Аїда. Припускали давні греки й переселення душ. Догоджати померлим уважалось невід’ємною часткою сімейного та суспільного обов’язку.

Відправа богослужінь, як правило, була завданням державного значення. Тому священнодійства справлялись регулярі ю у чітко визначені терміни. За надзвичайних обставин проводились особливі відправи. Показовими елементами давньогрецького олімпійського культу були: 1) піспеспіви (як правило, у вигляді хорового виконання гімнів на честь богів); 2) театралізовані ходи й вистави із розігруванням міфологічних сцен із життя богів; 3) жертвоприносини, криваві і безкровні. Часто приносилися масові жертви — гекатомби (до 450 биків). Особливо урочисті жертвопринессі шя здійснювалися також на місцях битв і масового поховання полеглих воїнів.

Крім того, давні греки не обходились без магії та чаклунства, вони рівно могли заклинати богів виконати їхнє прохаї іня, захистити від нещасть та наслати усілякі негаразди на недругів.

Свята, що вважалися невід’ємною частиною релігії, часто приймали форму ігор на честь бога або героя. Найвідомішими серед 4-х загальногрецьких змагань були Олімпійські ігри, шо проводилися раз на чотири роки. По олімпіадам древні греки вели своє літочислення.

Разом з святами, відкритими для всіх громадян, були і закриті, куди допускався лише вузьке коло посвячених—містерії. Вони уявляли собою складні ритуальні комплекси, до складу яких входили обряди посвячення, причастя, молитви, особливі техніки входження в екстатичні стани. Прикладом містеріальних ритуалів є Єлевсинські містерії, що проходили неподалік від Афін.

Центром поклоніння богам були кам’яні храми із зображеннями богів, що знаходилися в них. Ці зображення були кам’яними, дерсв’яі іими, глиняними, мармуровими тощо. Дев’ятиметрової висоти статуя Зевса Олімпійського із золота і слонової кістки, що покривали дерев’яну основу, вважалася одним з семи чудес світу. Особливого роду жрецькими об’єднаннями були оракули, що займалися ворожіннями і давали поради на всі випадки життя. Найбільшим авторитетом з VIІ ст. до н.е. користувався оракул при храмі Аполлона в Дель-фах.

Однак священні відправи міг здійснювати кожен повноправний громадянин за власним бажанням. Представляти громадян перед богами входило також в обов’язок офіційних осіб. 1 ноді жрецькі посад и успадковувал ись у межах того чи іншого роду.

Релігійна організація давніх греків відзначалася багатоступене-вістю. Сім’ї та роди утворювали фратрії, братерства по крові, які нібито вели свій родовід від загального предка. Фратрії уходили до складу філ, з філ складався поліс, який мав своїх власних богів-покровителів, декілька полісів об’єднувались у амфіктоній — союз держав для вшанування загальних богів і утримання спільних культових центрів. Зрештою, всі еліни відрізняли себе від неелінів ("варварів") й уважал ись членами єдиної культової спільноти на чолі із Зевсом.

На відміну від грецької, римська релігійна міфологія від початку була зайнята створенням "римського міфу" про чудесне заснування міста Рима та його велике всесвітнє призначення. Цьому слугували оповідання про Ромула і Рема, синів бога війни Марса, про Енея, який приніс із Троя залоги майбутньої римської величі.

Римляни поділяли своїх богів на небесних, земних, підземних. Найбільше значення вони надавали "Капітолійській тріаді" — Юпітеру, Юноні, Мінерві. Прикметною особливістю їхнього пантеону було обожнення загальних понять. Так, Вікторія уособлювала перемогу, Лібертас—свободу, Конкордія—суспільну злагоду.

Померлі предки складали особливу категорію—"богів батьків". Об’єктом поклоніння були великі співвітчизники, які після смерті і відходу в підземне царство вважалися героями. За часів Римської імперії існував культ померлого або правлячого імператора.