Розділ «7.3. ВІРОВЧЕННЯ І КУЛЬТ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ВІРОСПОВІДАНЬ»

Символічний знак адвентистів

Виникнення третього великого відгалуження християнства — протестантизму (до 400—500 млн. послідовників) — пов’язано з розколом всередині Римо-Католицької Церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації (латин. reformatio — перетворення) — широкого релігійного, соціокультурного і суспільно-політичного руху XVI— XVII ст. Вона проходила під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних євангельських ідеалів. Безпосередньо Реформація відбувалася в Німеччині Швейцарії, а її основоположником і найбільшим діячем був Мартін Лютер (1483— 1546). Саме він є автором відомих " 95тез", з якими він рішуче виступив проти поширеної практики індульгенцій (відпущення гріхів за гроші), що суперечила основам християнської моралі і дратувала широкі кола віруючих (див. текст 7.8).

Віровчення протестантизму було в найбільш повному вигляді сформульоване в "Аугсбурзькому визнані віри", прийнятому 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями (див. текст 7.9). Засновник протестантизму Мартін Лютер звів його до трьох основних взаємозалежних догматів, висловлених у знаменитій формулі "тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже". Всупереч своєму радикальному характеру ці протестантські догмати були спрямовані не на перегляд християнського віровчення взагалі, а скоріше проти культової практики Католицької Церкви, під яку остання намагалася підводити певну догматичну основу.

1. Перший догмат у цій формулі – догмат про виправдання тільки вірою. З погляду М. Лютера ні добрі справи, ні виняткові заслуги перед цервкою, ні знатність походження чи багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира релігійна віра в спокутну жертву Христа, що добровільно прийняв страшну і болісну смерть, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама. Разом з тим, віра, що приносить людині впевненість у власному спасінні, не звільняє її від необхідності робити добрі справи: "...Вона повинна дійсно піклуватися про утихомирення своєї плоті шляхом посту, бдіння, праці та інших розумних методів і про підпорядкування її [плоті] Духу, щоб вона корилася і погоджувалася з внутрішньою людиною і з вірою, і щоб вона не повставала проти віри"*60

*60: {Лютер М. Свобода христианина // Избр. произведения.- СПб., 1994.- С. 16, 27.

}

2. Догмат про милосердя Боже прямо випливав з першого, адже людина, яка повірила в те, що Господь, нічим не зобов’язаний світу, жертвує заради нього своїм єдиним

Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що хоче здійснити якомога швидше Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Католицька Церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь його праведності або гріховності.

3. Визнання абсолютного авторитету Священного Писання, як єдиного джерела віри в Бога, чий основни й зміст саме І полягає в проповіді віри в Милість Божу. От як проілюстрував цей вихідний протестантський догмат другий видатний діяч реформатці — Жан Кальвін у своєму "Наставлянні в християнській вірі": "Якщо старому з його сльозавими підсліпуватими очима дати написану ясними великими буквами книгу, він побачить текст у цілому, але лише з превеликою силою зможе розрізнити без окулярів окремі слова. Озброївшись же окулярами, він зможе з їхньою допомогою читати швидко. Так і Священне Писання збирає воєдино, у фокус, знання про Бога, що до цього жили в нашій душі неясними й розсіяними, і розганяє пітьму, ясно показуючи нам істинного Бога" (Кн. 1, гл. VI). Для того, щоб Священне Писання могло з більшим успіхом виконувати покладені на нього функції, протестантизм виступив з дозволом мирянам читати й тлумачити його, з цією метою реформатори провели величезну роботу з перекладу Біблії, раніше відомої в давньоєврейській, грецькій і латинській версіях, на національні мови народів Європи. Сам Лютер зробив переклад на німецьку мову Нового Заповіту, що вже став хрестоматійним.

Відповідно до цих основних віро навчальних положень, у протестантизмі сформувалися три основних основних особливості культу.