Розділ «5.5. ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В БУДДИЗМІ»

Поширення буддизму починається тільки з кінця IV—Піст, до н.е. і пов’язано з ім’ям індійського царя Ашоки, який зміг об’єднати під своєю владою майже всю територію Індії і проголосив буддизм офіційною релігією у своїй імперії. ЗІII ст. до н.е. буддизм з’явився на острові Цейлон (суч. Шрі-Ланка), з І—II ст. н.е. — у Китаї, з II— 111 ст. н.е. — у В’єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді, М’янмі, з IV ст. — у Кореї, з VI ст. — в Японії, з VII ст. — у Тибеті, з XIІ ст. — у Монголії.

З процесом поширення буддизму пов’язані кілька цікавих особливостей. Одна з них полягає втому, що чимдалі просувався буддизм на Схід і чим міцнішими ставали його позиції в країнах Південно-Східної Азії, тим помітніше зменшувався його вплив на батьківщині — Індії, де зараз кількість буддистів не перевищує кількох відсотків від загальної чисельності населення.

Друга особливість поширення буддизму—те, що він зміг органічно вписатися в культурні традиції різних народів Південної і Південно-Східної Азії, анітрохи їхнє порушивши. Найчастіше відбувалося так, що інші боги знаходили нове місце в межах уже існуючого буддійського пантеону, однак щодо будд займали підлегле становище.

Власне кажучи, для всіх світових релігій характерний принцип "непорушення" традиційних, сталих вірувань і культів тих країн, де вони поширюються. Цей крок великою мірою полегшувався тим, що й у первісному полідемонізмі, і політеїзмі на рівні етнічних і регіональних релігій, і в монотеїзмі на ступені світових релігій спільні анімістичні корені. Однак в кінцевому підсумку за "засвоєнням" місцевих релігій завжди слідували "викорінювання" язичницьких традицій і вірувань, репресії проти їхніх служителів і послідовників.

Процесу поширення буддизму була притаманна ще одна особливість. Він поширювався в країнах, рівень розвитку яких (утому числі розвитку релігійного) приблизно відповідав рівню культурного розвитку Індії часів зародження в ній буддизму. У таких випадках буддизм не підкоряв собі місцеві релігії, а співіснував з ними. Так, у Китаї склався конфушансько-даосько-буддистський релігійний комплекс. У ньому конфуціанство переважало в соціально-політичних стосунках і сфері етики, даосизм — у сфері побутових культів, а на долю буддизму випала турбота про спасіння душ віруючих, замолювання гріхів у похоронних і заупокійних службах. Знайшлося і відповідне "теоретичне" обґрунтування. У сутрі "Лао-цзи навертає варварів" розповідалося, що основоположник даосизму, вирушивши "на Захід", досяг Індії і, незважаючи на досить поважний для дітородження вік, запліднив сплячу матір Будди.

"Механізм" проникнення Закону Будди в інші країни на прикладі Китаю полягав у наступному. Чернець-місіонер морським або сухопутним шляхом прибував у країну, маючи з собою тільки поклажу канонічних текстів — сутр. Знайшовши багатих і впливових заступників, подвижник з оригіналу (а іноді і просто по пам’яті) відтворював канонічний текст. Великий штат перекладачів і переписувачів здійснював власний переклад, що обростав численними коментарями, покликаними полегшити розуміння його змісту. Виданий і прокоментований текст ставав базовим для публічної проповіді — основної форми пропаганди Вчення в широких масах. Довкола нього організовувалися громади ченців і мирян, а потім і самостійні школи буддизму.

Зумівши прижитися в багатьох країнах і врешті-решт перетворившись на світову релігію, буддизм поділився начисленні напрямки, що помітно відрізняються один від одного.

Перший напрямок буддизму

Перший напрямок — тхераваду (букв, школа старої мудрості) — називають ще "малою колісницею". Його прихильники вбачають у Будді Великого Вчителя, який тільки вказав шлях до спасіння, але не повів цим шляхом. Досягнення нірвани уявляється їм можливим тільки для деяких обраних ченців, що беззастережно дотримуються букви буддійського ритуалу. Всі інші, вважають послідовники тхе-равади, випробують на собі дію "закону залежного існування", що трактується надзвичайно широко: вважається, що Карма обумовлює цикл Всесвіту і Землі, злети і падіння в історії держав і народів, окремих родин і індивідів, викликає соціально-економічні зміни, міжнародну напруженість, війни, аварії, катастрофи, стихійні лиха. Припустімо, через злодійство йдуть дощі і випадає град, через брутальні слова виникають засоленість фунту і пустелі, через порожню балаканину — плутанина в порах року, через користолюбство — неврожаї (Васубандху. Абхидхармакоша, гл. 4:85).

Тому прості віруючі можуть боротися тільки за часткове поліпшення своєї Карми за рахунок "малих заслуг" — дотримання заповідей, відвідування монастирів і "священних місць", участі в релігійних церемоніях, щедрої милостині ченцям і громаді в цілому. Тхе-равадини вірять, що ці "малі заслуги" можуть сповна захистити віруючого від можливих невдач і нещасть, а в недалекому майбутньому призвести до поліпшення їхнього соціального і матеріального становища.

З інших положень віровчення тхеравади цікава картина нашого Всесвіту, що складається з незліченної кількості світів, кожний з яких являє собою самостійний універсум. У кожному універсумі — 31 рівень трьох світів: реального світу, де діє закон Карми, ілюзорного світу, або світу небуття, і світу чистої свідомості.

Реальний світ, що населяється людьми, — плоский диск, що лежить на воді. У центрі світу — гора Меру, навколо якої обертаються Сонце, Місяць і зірки. Меру оточують сім гірських хребтів, за якими розміщені чотири континенти, що омиваються Світовим океаном і відділені від інших світів кам’яною стіною.

Реальний світ, у свою чергу, розділяється на 4 нижніх і 7 верхніх рівнів. Нижні рівні призначені для істот, контрольованих тільки емоціями, верхні, починаючи з людей, — для тих, у кого емоції переважають над розумом.

Рівні з 12- го по 27-й складають форми, що виникають у свідомості медитатора, тому їх зміст достатньо індивідуалізований. Однак, як правило, сфери ілюзорного світу становлять послідовність спроб віруючого осмислити за допомогою кожної з чотирьох істин зміст трьох інших. 28-й рівень складає сфера нескінченного простору; 29-й—сфера безмежної свідомості; 30-й — порожнеча; останній, 31 -й рівень взагалі не описується. Це, власне, і є рівень нірвани.

В одному з переказів про життя Будди повідомляється про його зустріч із брахманом на ім’я Дона. Останній багаторазово намагався порівняти Будду зі створіннями, що живуть на різних рівнях реального світу. Однак щораз Просвітлений давав однакову коротку відповідь; "Ні!" Нарешті, вкрай збентежений брахман, вигукнув: "Якщо ти не є жодним з тих створінь, тоді хто ти?" І Просвітлений пояснив йому: "Усі ці духовні стани вже пройдені мною. Я — Будда!" (Типітака. Сутта-пітака. Анутта Нікая, II, 37—39).

Космологічна піраміда тхеравади покликана наочно висловити подвійного роду ідеї. По-перше, сприйняття людиною навколишнього світу не вичерпується звичним уявленням про нього як про щось матеріальне і реально існуюче, але цілком залежить від того рівня, на якому перебуває свідомість людини. По-друге, людина перебуває на проміжному рівні світобудови і постійно поставлена перед вибором — або праведне життя з можливістю переродження на верхніх, благих рівнях буття, або життя під диктування грішних пристрастей, що рано або пізно опустить її в самий низ.

Тхераваду ще називають "південнимбуддизмом", оскільки вона поширена в країнах, що розташовані на південь від Індії: Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Другий напрямок буддизму

Другий напрямок — махаяна (букв, велика колісниця) має власне коло священнихтекстів — "Праджняпараміша сутри" (Су три Безмежної Мудрості), що вважалися Одкровеннями самого Будди. Сутри махая ни в основному створювались між І ст. до н.е. й VI ст. н.е. Найпліднішими у творчому відношенні були II—IV ст. Таким чином, як влучно зауважив один буддолог, Будда через п’ятсот років після своєї кончини виголосив у багато разів більше і громов і проповідей, ніж за все своє життя. Однак через надзвичайну складність розуміння їхнього змісту вони начебто були на багато століть приховані від людей. Коли ж настав відповідний час, їх повернув людям великий учитель Нагарджуна (200 р. н.е.). Сутри Безмежної Мудрості складаються з різних за розмірами творів — від сутр, що займають лише одну сторінку, до величезних сутр у 18,25 і навіть 100 тис. віршів.