РОЗДІЛ 9. ІСТОРІЯ І СУЧАСНИ СТАН РЕЛІГІЇ І УКРАЇНІ

Релігієзнавство
Описание: Софія Київська

Софія Київська


9.1. ФЕНОМЕН ЯЗИЧНИЦТВА. ОСНОВНІ ВІРУВАННЯ І КУЛЬТИ ДАВНІХ СЛОВ’ЯН



Язичництво



Природні культи


Основу язичницьких вірувань давніх слов’ян складали різноманітні природні культи. Слов’яни боготворили ліси, ріки й інші водойми, гори, камені або безпосередньо, або заселяючи їх особливими духами. Подібні пережитки, власне, анімістичних вірувань можна зустріти не тільки в язичництві, а й у розвинутих національно етнічних і регіональних релігіях — досить згадати німф і сатирів в олімпійській релігії давніх греків. Стійкість поклоніння духам і природним явищам пояснюється дуже легко — вони існували поруч з людьми, були для нихзрозумілішими, ніж, припустимо, небесні боги.

В очах наших слов’янських предків переважна більшість духів ставилася до людей неоднозначно. Саме в такому вигляді переносили люди на духів свої спостереження за різноманітними природними феноменами, кожний з яких залежно від обставин мігто допомагати, то шкодити людям, хоча, за великим рахунком, самі люди поводяться так само. Сонце, наприклад, могло виступати і небесним вогнем, джерелом тепла і світла, від якого повністю залежить життя і добробут людей, і нещастям, тому що саме його промені палять руських воїв у "Слові о полку Ігоровім". Отже, слов’янам-язичникам доводилося постійно залучати на свій бік заради хорошого врожаю, безпеки худоби, вдалих пологів тощо всіх цих водяників, лісовиків і домовиків.

Природні культи давніх слов’ян можна розділити на чотири: культи води, культ лісів і дерев, культ предків, культ злих сил. Зрозуміло, цим не вичерпуються прояви слов’янського язичницького анімізму: цілий ряд джерел підтверджує, що слов’яни поклонялися каменям і горам, колодязям і озерам, звірам і птахам, вогню, зіркам, Місяцю та Сонцю.


Культ води



Культ дерев



Культ злих сил


Культ злих сил — явище звичайне для будь-якої релігії. У язичництві давніх слов’ян, судячи з усього, цей культ набув досить своєрідного відтінку. До злих сил, безумовно ворожих людині, — упирів і навій (старослов. навь—небіжчик)—слов’яни відносили іноплемін-них мерців, душі ворогів і недоброзичливців, людей, яких за щось покарали сили природи (впав з дерева, загинув від удару блискавки, був з’їдений вовками тощо). У язичницьких уявленнях нав’ї походили на птахів, що літають по ночах, у бурю і дощ, на злих вітрах, і нападають на людей, щоб досхочу напитися їхньої крові. Упир за зовнішністю вважався цілком схожим на людину, однак його легко впізнавали за неприродно червоним кольором обличчя (щоб якось приховати його, упирі прикидалися п’яницями). З кого упир випивав кров, той швидко вмирав. Як тільки співали півні, упир щодуху кидався назад до цвинтаря, де він жив у власній могилі, бо якщо він хоч на мить зустрінеться із сонячним світлом — тут йому і кінець.

Віра в існування злих сил, з одного боку, відображала страх і безпорадність людини перед силами природи, а з другого боку—власну людську недосконалість, тому що дозволяла приписувати цим силам усі невдачі і проблеми, що переслідували людину.

Слов’яни намагалися всіляко захиститися від злих сил. Боротьба з ними складала невід’ємну частину їхнього життя і залишила яскравий слід у декоративно-ужитковому мистецтві. Захисним магічним різьбленням вкривалися дах будинку і всі його отвори — вікна, двері, димохід; скрині для одягу й їстівних припасів, різноманітний посуд. Знамениті українські вишиванки — це плід не тільки народного мистецтва, а також і язичництва. Недарма вишивкою прикрашали ті частини одягу, де він нещільно прилягав до тіла. Основний мотив вишиванок—кінно-солярна символіка (кінь—тварина, яка рухає сонце удень). Нарешті, по четвергах (у слов’янському календарі тиждень був п ’ятиденним), коли топили лазню, злим силам обов’язково залишали дещицю від їжі та пиття. Якщо ж перед виходом з лазні присипати підлогу попелом, то вранці наступного дня знаходили сліди погані, подібні відбиткам пташиних лапок.

Усім відома зброя проти упирів — часник і осиковий кіл. А от пояснення вибору цієї зброї видатним вітчизняним філологом XIX ст. О. Потебнею: часник настільки гіркий, так пече в роті, що нагадує жар вогню. Причиною ворожості для злих сил осики могла бути або гіркота цього дерева ("гірка" — постійний епітет осики в народних піснях), або його світла кора, що навіювала асоціації зі світлом*78.

*78: {ПотебняА. А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий // Потебня А. А. Символ и миф в народной культуре.- М., 2000.- С. 325-328.}

Слов’янський язичницький культ предків в основних своїх рисах нагадував подібні культи, що існували у всіх народів до (і тривалий час після) прийняття ними світових релігій. Головна ідея цього культу — ідея безперервного зв’язку померлих зі своїм родовим колективом. Спочатку своїх мерців слов’яни ховали в землі, й їхні цвинтарі, що зі зрозумілих гігієнічних міркувань розташовувалися подалі від людського житла, служили прикордонними стовпами території громади й одночасно — своєрідними її оберегами проти будь-яких чужоземців, які завжди уявлялися ворогами. В останні століття перед прийняттям християнства люди знайшли своїм померлим нове місцеперебування — на небі, куди їхні душі підносилися разом з димом поховального вогнища. Часто попіл, що залишався після кремації, віддавали рідній землі, зібравши його в горщик для варіння каші.

У будь-якому разі подібні поховання дуже показові для визначення характеру взаємин предків зі своїми нащадками. Вони з усією очевидністю доводять, що поряд із виключно охоронними функціями головне призначення предків полягало в сприянні господарської діяльності своїх нащадків, росту їхнього матеріального добробуту. Насамперед від них вимагалось посилювати родючість землі й забезпечувати достатню для доброго врожаю кількість вологи.

У фольклорних джерелах можна знайти уривчасті відомості про звичай "саджати на лубок", тобто ритуальне вбивство старих членів слов’янської родової громади. Для цього використовували довгий візок—волокушу, на якому приречених на смерть "предків" відвозили узимку подалі від селища і залишали в глибокому яру, звідки неможливо було вибратися без сторонньої допомоги. Цей звичай діяв і влітку, коли наставала посуха, що загрожувала майбутнім голодом усьому племені (тоді "предків" кидали впорожні зернові ями). Однак уже в І тисячолітті нашої ери подібний звичай, відомий і в інших народів, став пережитком.

Найбільш відомий ритуал культу предків — радуниці. Двічі на рік, восени й навесні, коли природа завмирає і готується до спокою, і навпаки, пробуджується, весь родовий колектив відвідував могили своїх померлих, залишаючи їм їжу. Схожість радуниць з обрядом відвідування кладовищ і поминання померлих рідних і близьких у великодній час не випадкова. Вона пояснюється штучним злиттям весняних радуниць з цим найбільш значним із християнських свят, яке потрібно було Православній Церкві для викорінювання в народі язичницьких вірувань.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігієзнавство» автора Кучер О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 9. ІСТОРІЯ І СУЧАСНИ СТАН РЕЛІГІЇ І УКРАЇНІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЯ ЯК ДУХОВНИЙ ФЕНОМЕН ЛЮДСТВА

  • 1.2. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ

  • 1.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ СУТНОСТІ І ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

  • 1.4. ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

  • 1.5. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЛІГІЙ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ

  • 2.2. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ

  • 2.3. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • 2.4. ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • 2.5. ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ

  • 2.6. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ

  • 2.7. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 3. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

  • 3.5. МАГІЯ. ТАБУ

  • 3.6. ШАМАНІЗМ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 4. ЕТНІЧНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

  • Обрядово-культовий бік та організаційна структура релігії

  • Іудейське богослужіння

  • Іудаїзм в Україні

  • 4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ

  • 4.4. ІНДУЇЗМ - РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ І СУЧАСНОЇ ІНДІЇ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 5. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

  • 5.5. ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В БУДДИЗМІ

  • 5.6. ЛАМАЇЗМ

  • 5.7. ЧАНЬ-БУДДИЗМ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 6. ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 7. ЕВОЛЮЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • 7.2. ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТУ ТА ЦЕРКОВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КАТОЛИЦИЗМУ

  • 7.3. ВІРОВЧЕННЯ І КУЛЬТ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ВІРОСПОВІДАНЬ

  • 1. Принцип "загальногосвященства".

  • 2. Принцип "дешевої Церкви"

  • 3. Принцип "мирського аскетизму""

  • Лютеранство

  • Кальвінізм

  • Англіканство

  • Баптизм

  • П’ятидесятництво

  • Методизм

  • Адвентизм

  • Пресвітеріани

  • Квакери

  • Меноніти

  • "Армія спасіння"

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 8. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

  • 8.4. "СТОВПИ" КУЛЬТОВОЇ ПРАКТИКИ ІСЛАМУ. ШАРІАТ

  • 8.5. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 9. ІСТОРІЯ І СУЧАСНИ СТАН РЕЛІГІЇ І УКРАЇНІ
  • 9.2. СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ ПАНТЕОН І РИТУАЛ. ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ЯЗИЧНИЦТВА

  • 9.3. ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ

  • 9.4. ІСТОРІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

  • 9.5. УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

  • 9.6. ІСТОРІЯ ПРОТЕСТАНТИЗМУ В УКРАЇНІ

  • 9.7. СУЧАСНА РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

  • 9.8. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ СВОБОДИ СОВІСТІ Й РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ. ДЕРЖАВНО-РЕЛІГІЙНІ СТОСУНКИ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • РОЗДІЛ 10. НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ

  • 10.3. НЕООРІЄНТАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

  • 10.4. САЄНТОЛОГІЧНІ НАПРЯМКИ

  • 10.5. СИНТЕТИЧНІ РЕЛІГІЇ

  • 10.6. НЕОЯЗИЧНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • 10.7. САТАНИНСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • КОРОТКІ ПІДСУМКИ

  • ТЕКСТИ ПЕРШОДЖЕРЕЛ ДО УСІХ ТЕМ КУРСУ

  • ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ВСІХ РОЗДІЛІВ

  • КОРОТКИЙ РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

  • КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ЗВЕДЕНІ ТАБЛИЦІ

  • КАРТИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи