РОЗДІЛ 8. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Півмісяць — символ ісламу

8.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ

8.2. ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА

Засновник ісламу пророк Мухаммад (букв. Прославлений), Мухаммед Ахмад бен Абд Аллах (570-632) — реальна історична особа. Однак, якщо про основні віхи його біографії та її хронологію можна говорити з достатньою вірогідністю, то за правдивість різноманітних подробиць поручитися не можна. Річ утому, що єдиним достовірним джерелом відомостей прожиття і проповідницьку діяльність Мухаммада вважають Священне Писання ісламу — Коран. За своїм змістом Коран являє собою збірку проповідей Мухаммада, проголошених ним без хронологічного порядку, часто в екстатичному стані та з різних приводів. Короткі повідомлення про слова і вчинки вчителя, що стали основою ісламського Священного Переказу—Суни, почали збирати із спогадів найближчих сподвижників Пророка або їхніх слухачів через кілька десятиліть після смерті Мухаммада. Перші ж письмові розвідки біографічного характеру з’явилися лише в середині VIII ст., коли навколо особи Пророка, напевно, під значним впливом християнської та іудейської міфології, склалося багато легенд.

Засновник ісламу походив зі знатного, але збіднілого роду Хашим семітського племені курай ІІІ. Плем’я панувало в найбільшому торговельному і релігійному центрі Аравійського півострова — місті Мецці, в невеличкій оазі, де сходилися шляхи до Індії, Ірану, Вавилонії, Ефіопії, Сирії, Палестини. Мухаммад рано залишився без батьків: батько помер ще до народження сина, а матір майбутній Пророк втратив шестирічним. До 8 років він виховувався в діда, хоронителя Кааби — храму, в якому знаходилося 360 божеств кочових і осілих племен Аравії, потім турботу про сироту взяв на себе глава роду Абу Таліб, дядько Мухаммада. Коли Мухаммад підріс, він зайнявся споконвічною професією курай їлитів — караванною торгівлею як прикажчик своїх багатих родичів. Відомо, що за кілька років занять він набув репутації сумлінного й чесного підприємця, однак багатства не нажив. Його матеріальне становище дещо поліпшилося, коли 25-річний Мухаммад одружився із заможною 40-річною вдовою на ім’я Хадиджа, каравани якої він водив. Джерела стверджують, що цей шлюб виявився щасливим. У подружжя народилося 6 чи 7 дітей, однак вижили тільки 4 дівчинки.

Тим часом усе сказане являє собою тільки зовнішню канву життя Мухаммада, що супроводжувалося напруженими духовними пошуками. Треба сказати, що у своїх духовних пошуках Мухаммад не був самотнім. Йому випало жити в неспокійний час руйнування традиційного племінного укладу життя арабів, формування в них нових, більш складних форм громадського життя і появи держави. Суспільно-політичні процеси супроводжувалися соціальним розшаруванням, а головне — руйнуванням традиційних релігійних вірувань, що перебували на стадії ран нього політеїзму із сильними пережитками родоплемінних культів. У жителів Мекки, зв’язаних із самого народження з обслуговуванням релігійних культів, негативна реакція на незрозумілі політичні, соціальні, релігійні явища часто набувала форму своєрідного богошукання — пошуків єдиного Бога (таких людей називали ханіфами). Подібні пошуки, як правило, супроводжувалися постом, молитвами, добровільними аскетичними самообмеженнями.

Спочатку Мухаммад часто шукав самоти за межами міста в печері Хіра. Саме там близько 610 р. у нього почалися видіння. Після зустрічі з архангелом Джибраїл ом, про яку говорилося на перших сторінках нашої книги, одкровення продовжували з’являтися знову і знову.

Були часи, коли європейські вчені зображували Мухаммада хворою людиною й навіть поставили йому діагноз: hysteria muscularis, або епілепсія. Більш плідними, на наш погляд, виявилися спроби провести паралелі між покликанням Мухаммада і "шаманською хворобою". Помічена подібність з "шаманкою" стане більш зрозумілою, якщо згадати, що в арабському суспільстві часів Мухаммада різноманітні пережитки первісності, у тому числі релігійні, були ще дуже помітні. При бажанні деяким видінням засновника ісламу можна знайти і більш наукові пояснення. Так, нічна зустріч нібито з архангелом легко пояснюється нервовою напругою, в якій на той період перебував Мухаммад, голодуванням, зреченням від зовнішнього світу. Немає нічого надзвичайного і в інших одкровеннях Мухаммада: добре відомо, що у творчих натур, чий мозок постійно зайнятий розв’язанням якоїсь важливої для них проблеми, відповідь може раптово приходити у формі голосу, що лунає немов з підсвідомості.

Мухаммад же був "сином свого часу", до того ж не дуже освіченим, атому шукав усім незвичайним подіям ужитті надприродні пояснення. Видіння упевнили його втому, що він обраний божеством як Посланник і Пророк. Саме Його волю Мухаммад розпочав проповідувати серед жителів Мекки. Він проголошував велич єдиного Бога Аллаха, попереджав про майбутній Судний День, коли воскреснуть усі мертві і будуть покарані всі ті, хто не увірує в Аллаха.

У перші кілька років після 610 р. Мухаммад вів проповідь таємно, у вузькому колі своїх родичів і друзів. Йому вдалося створити першу мусульманську громаду з кількох десятків членів. До її складу увійшли різні люди: раби, вільновідпушені, рідні пророка, кілька юнаків зі шляхетних родин Мекки. Але цього для пророка єдиного

Бога було недостатньо. І Мухаммад приступив до публічної проповіді свого віровчення. Для цього він вирішив скликати мешканців на народні збори. Якось ранком він забрався на скелю Сафа, що знаходиться в східному кінці ярмаркової площі, і прийнявся щодуху призивати: "О ранок!" (так зазвичай попереджали жителівоази про набіги кочівників, що відбувалися, як правило, вранці). Коли стурбовані жителі Мекки зібралися, Мухаммад спробував застерегти їх від найстрашнішої — невидимої — небезпеки, на яку всі вони наражаються, нічого не відаючи про Аллаха та Страшний суд.

Спочатку жителі Мекки зустріли цю проповідь без зайвої ворожості, і навіть запропонували Мухам малу оплатити його лікування з метою рятування від видінь. Протягом трьох років він зміг залучити на свій бік кількасот дорослих жителів Мекки, що складали, можливо, 5—10% міського населення.

Взагалі, для мекканців в ідеї єдиного Бога не було нічого незвичайного, і багато жителів цього релігійного центру Аравії в принципі були готові погодитися з тим, що є якась Вища Істота. Іслам вони не хотіли приймати зовсім з інших, дуже далеких від релігії міркувань:

• ідеологічних (язичницькі предки в цьому разі були б приречені на вічні муки в пеклі);

• політичних (визнання Мухаммада — нехай і шляхетного, але недостатньо багатого і впливового — пророком означало визнання його чи не найважливішою офіційною особою Мекки);

• економічних (відмову від вигідної монополії на Каабу).

Тривалий час узи спорідненості з родом Абу Таліба захищали Мухаммада від переслідувань з боку міської верхівки. Однак після смерті свого захисника Мухаммад був виключений з роду і з багатьма своїми послідовниками таємно переселився в оазу Йасриб, пізніше названу "містом Пророка" — Мединою. Медина знаходилася за 350 км на північ від Мекки. Жителі Медини вже давно прислухалися до проповіді Мухаммада і погодилися прийняти його до себе. Проте Мухаммада запрошували не як пророка, а як шляхетну, чесну, мудру і якимось чином зв’язану з вищими силами особу, що при нагоді могла б виступати третейським суддею в кривавій ворожнечі між різними кланами, що роздирала Медину. За офіційною версією це переселення — Хиджра — відбулося 15 чи 16 липня 622 р., удень, коли задавнім арабським місячним календарем починався Новий рік. Через 16 років цей день був оголошений початком нової ери.

Сучасний ісламський місячний календар має 12 місяців по 29 або 30 діб. Оскільки, на відміну від деяких інших релігій, додаткові місяці в цей календар не вводяться, його початок щороку зміщується відносно початку нового сонячного року на 11 діб.

У Медині Мухаммад збудував першу мечеть, що являла собою обнесений стінами дворик, де він, не побоюючись переслідувань, міг навчати в ім’я Аллаха, милостивого й милосердного. Один з вільно-відпущених Пророка, який мав сильний голос, скликав мусульман, занурених у щоденні справи Й турботи, на молитву. Тоді ж встановилися й інші правила мусульманського ритуалу, а в проповідях Мухаммада починають звучати й правила життя громади його послідовників—принципи спадкування, поділу майна, шлюбу.