Розділ «5.6. ЛАМАЇЗМ»

"Ламаїзм" — усталений термін для позначення різновиду буддизму, що укоренився головним чином у Тибеті — гористій області в Центральній Азії площею 3 млн. 800 тис. кв. км, населенням 3,5—4 млн. чол. На сучасній політичній карті світу ця територія належить Китайській Народній Республіці*44. Крім Тибету, ламаїзм розповсюджений у сусідній Монголії, Непалі, Бутані, деяких штатах Індії, з XVIІ—XVІІІ ст. — у трьох сибірських народів, які живуть на території Російської Федерації — калмиків, бурятів, тувинців.

*44: {Самі тибетці називають свою релігію або "гелугпа" що означає "школа доброчесності". Сусідні монголи, серед яких також розповсюджений ламаїзм, називають цей різновид буддизму "жовтою вірою" по верхній частині одягу й головному вбранню духовенства.}

Створення в Тибеті єдиної держави і вихід її як однієї з вирішальних сил у Центральній Азії відбулися в VII ст. при правителі (ценпо) Сонгцен Гампо (629— 649). Тибетські хроніки повідомляють, що буддизм з’явився в країні разом з царськими дружинами — дочкою короля Непалу і племінницею китайського імператора. Його оголосили офіційною релігією в другій половині XVIII ст., в роки правління Трисонг Децена (755—797). У цей час з 300 місцевих жителів створюється перша буддійська громада, будуються величезні монастирі, що знаходяться на державному забезпеченні, місцеві ж вірування й культи з помітними рисами анімізму і шаманізму (так звана релігія "бон" або "бон-по") переслідуються. Утвердження буддизму в Тибеті звичайно пов’язується з проповідницькою діяльністю ченця з Індії Падмасамбхави.

Проте, Тибет так і не перетворився на централізовану державу й у середині IX ст. розпався на окремі незалежні або напівнезалежні території. Певний час буддизм піддавався навіть найжорстокішим гонінням. Під час цих гонінь від вчення Будди залишилися "одне тліюче вугілля": руйнувалися монастирі, спалювалися священні тексти, "щодо ченців, їх) одних зробили м’ясниками, других кастрували, третіх послали полювати на диких звірів, а непокірливих позбавляли життя"*45.

*45: {Тибетская летопись "Светлое зерцало царских родословных" ІГл. 181 - Л., 1961.- С. 55.}

Схема ступи, або вертикальна модель Всесвіту в буддійській космології

Хоч як це не дивно, буддизм не програв від децентралізації Тибету. Кожен місцевий князь, кожна область Тибету цілком обходилися без центральної влади, але вважали за необхідне для підтримки власного авторитету будувати буддійські монастирі й храми, виділяти для їхнього утримання землю, худобу і людей.

Період XI—XIV ст. характеризувався неухильним зміцненням буддизму в країні (підтвердженням чому стало проведення "сьомого собору буддійської Церкви" за участю тибетських ченців і численних гостей з Індії) і поступовим підпорядкуванням буддизмом світської влади. Часто це відбувалось за рахунок того, що головою буддійської чернечої громади-сангхи і господарем монастиря у певній місцевості ставав близький родич тамтешнього можновладця.

У середині XIIІ ст. Тибет був завойований монголами. Вірні політиці перетворювати в підкорених країнах духівництво на своїх вірних союзників, яку б релігію ті не сповідували, вони дарували буддійському духівництву владу над Тибетом, звільнили його від податків і щедро наділили землею. Незабаром прийняли буддизм і самі монголи. На цей час при падає діяльність найбільшого буддійського вчителя Тибету Цзонхави (1357—1415). Саме він перетворив буддизм на ламаїзм, у законодавчому порядку затвердивши сформовані в реальній практиці тибетському буддизмі зміни: заснував складну систему ієрархії всередині сангхи, розробив статут для ламаїстських монастирів, ввів урочисту обрядовість при богослужінні, реформував систему релігійної освіти.

Остаточно повновладдя буддійських ченців установилося в Тибеті в останній чверті XVI ст., коли чернець (лама) Соднам Джампцо одержав від монгол і в титул Далай-лами. Звичайно вважають, що "да-лай" перекладна монгольську мову тибетського слова "джампцо" — "океан". Це мало свідчити про глибину і безмежність вченості і мудрості лами. Соднам Джампцо став уважатися 111 Далай-ламою, два його попередники були оголошені такими заднім числом. Так установилася спадкоємність влади лам у Тибеті. Номінально далай-лами керували Тибетом до 1959 р., а його світськими правителями вважалися імператори сусіднього Китаю. Особливо шанується в історії ламаїзму V Далай-лама (1617—1682), що носив титул "Великий". Після невдалого повстання частини тибетського духівництва проти центрального комуністичного уряду Китаю XIV Далай-лама (народ. 1935 р.) втік у сусідню Індію, де одержав притулок як релігійний діяч.

Далай-лама XIV

На більшій частині території Тибету в 1965р. був утворений Тибетський автономний район у складі Китайської Народної Республіки. Відразу ж почалася безкомпромісна боротьба з ламаїзмом. Близько 1 млн. тибетців загинули в комуністичних таборах, ще 100 тис. втекли з країни. Були зруйновані практично всі 6259 монастирів (крім 13). З 600 тис. ченців і черниць загинуло 110 тис., інших змусили зректися чернечих обітниць. Тільки в 80-х pp. завдяки ліберальним реформам у Китаї, потроху починає оживати і релігійне життя в Тибеті, де нині функціонує близько 200 монастирів.

Особливості тибетського буддизму

Порівняно з іншими напрямками, тибетський буддизм має свої особливості, до яких належать:

1. Релігійний синкретизм, органічне поєднання в ламаїзмі місцевої релігії бон з основними напрямками буддизму. Не дивно, щодня мандрівника Тибет може з’являтися й у вигляді запаскуджених культових споруд, ченців-лам, що поводять себе як звичайні жебраки, й у вигляді поширених усередині вузької групи посвячених таємничих обрядів, що вимагають найвищої духовної і фізичної досконалості.

2. Створення більш централізованої і розгалуженої релігійної організації, ніж в інших країнах, де панує буддизм.

3. Зрошування державної і світської влади, що не зовсім вписується в загальнобуддійський принцип неприйняття матеріального світу.

4. Шанування і звеличування ролі наставника чендялами, тому що тільки за його допомогою вчення Шак’ямуні може дійти до розуму і серця слухача.

Завдяки такій ролі лам, за тибетським буддизмом закріпилася назваламаїзму. Віруючі під загрозою "поганих" перероджень повинні звільняти лам від непотрібного їм вантажу повсякденних справ, бути готовими віддати ламі все своє майно, вшановувати ламу як самого Будду. У цьому вони присягають на урочистій церемонії проголошення Обітниць Притулку, не забуваючи прибігати одночасно й до Будди, Дхарми, Сангхи. Бували часи, коли більш яку 6200тибетських монастирях проживало до 25—30% усього дорослого населення Тибету.