Розділ «КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ»

Священні тексти майя — "Пополь-Вух", які налічують більше 8500 сторінок. У них містяться міфи про початок і кінець світу, про світобудову, царство мертвих. Згідно до уявлень майя, Всесвіт складається, окрім власне світу людей, із 13 небес і 9 підземних світів. У центрі Всесвіту височіє світове дерево, яке пронизує усі рівні буття. З кожному стороною світу майя пов’язували певний колір і певну групу богів. Кожен рівень населений власними надприродними істотами, які, втім, можуть вільно переходити від одного рівня на інший. За допомогою особливих ритуальних засобів вони також здатні опинитися в людському тілі.

Описуються чотири ери, кожна з яких закінчується потопом. Ми, якраз, живимо у четверту еру, яка припиниться у грудні 2012 року. Життя було організоване на основі 2-х головних календарних циклів — 365-денного сонячного та 260-ти денного ритуального. Обидва календарі були поділені на місяці, кожен з яких позначався старанно зрежисованими ритуальними виставами. Усі можливі хронологічні комбінації оберталися навколо 52-ти річного циклу.

Жерці майя розробили складне містичне вчення про богів, пов’язане з календарем, літочисленням і астрологією. Здебільшого, боги прив’язувались до певного "світу" чи природної стихії.

Найбільш впливовими були: І цамна — головний бог неба, владика світу, шо зображався у вигляді старого з беззубим ротом, орлиним носом і зморшкуватим обличчям; Чак—бог дощу, якого часто зображали в чотирьох іпостасях, одна на кожну із сторін світла, Ке -цалькоатль, бог вітру, Ах Пуч, бог смерті, що зображався у вигляді скелета, Ши-Чель (Веселка)-дружина Іцамни. Були і боги сонця, боги долини, боги мисливців, боги-ягуари і навіть бог кукурудзи. Віра в богів доповнювалася вірою в обожнюваних героїв і предків.

У майя існував складний богослужебний ритуал, що полягав принаймні з 6 основних обрядів, величні кам’яні храми, численне жрецтво, серед якого особливе місце займали Чілани, які уміли розраховувати час настання засухи, виверження вулканів та інші стихійні лиха. Храми споруджувались на величезних платформах. Вони виглядали як східчасті піраміди (до 70 м заввишки). До двох-трьох внутрішніх приміщень із статуями богів вели зовнішні довгі та круті сходи. Особливістю культових споруд була прив’язка їхнього розташування до руху небесних світил, завдяки чому ставало можливи м точне визначення календарного часу і пов’язаної з ним ритуальної події. Іноді в глибинах храму здійснювались поховання. Багато таких архітектурних пам’яток (наприклад, Храм Сонця, Пирамида Написів у Паленке) збереглися до наших днів. Жерці складали особливу верству й мали постійно випробовувати себе численними обмеженнями. Вони вбирались у довгі білі сорочки без рукавів, носили високі ковпаки а волосся мастили жертовною кров’ю.

Найбільше поширення серед обрядів набули жертвопринесення. Богам жертвували людей, тваринних, плоди, квіти, дорогоцінні прикраси. Найвишуканішим вважалося піднесення статуї божества серця жертви, що ше тріпоче. Вірогідно, здійснюванню певних жертвопринесень передувал а ритуальна гра у м’яч, коли ті, хто програв, мали стати жертвою для тих, хто переміг.

Були поширені т. зв. "обряди переходу": від одного періоду життя до іншого, від однієї соціальної ролі до іншої. Вони супроводжували без перебільшення все життя людини, починаючи від народження і закінчуючи смертю. Суттєвим моментом цих обрядів було кровопускання, яке ініціювало появу "отворів" і "містків" (у вигляді струменю крові) для появи у світи надприродних сил. Для цього надрізали вуха, проколювали язика і губи, навіть статеві органи.

Майя вірили, що після смерті душа має здійснити подорож через підземний світ. Якщо вона здолає численні перешкоди і пройде важкі випробування, то здатна відродитися у формі духа предка чи частки природного або небесного явища.

Початок нового 52-і річного циклу знаменував особливий ритуал "нового вогню". Центральним моментом ритуалу було жертвоприношенням полоненого воїна. На місці вирваного серця у момент певного розташування зірок на небосхилі надприродні сили мали запалити новий вогонь, який розносився по всій державі.

Майя обожнювали своїх правителів, яких називали "великими правителями Сонця". їх статус живого божества підкреслювався нарядами, фантастично прикрашеними деревом, пір’ями, тканинами, раковинами і камінням, які мали утілювати образи богів і організацію світу.

У період свого розквіту держава ацтеків нал ічувала понад400 міст, а її населення перевищувало 15 млн. У країні налічувалося понад 40 тис. храмів, з них у столиці — 300. Головним святилищем ацтеків був Великий Храм (букв. Гора Змія) вТеночтитлані, який обслуговували близько 5 тис. служителів. Цей храм було при свячено двом головним ацтекським божествам—Тлалоку, богу води, дощу, землеробства, плодючості, Уіцилопочтлі — богу війни й данини. Найцікавішим в релігії ацтеків є культ людини-бога. У жертву проносився юнак (часто полонений), якій обирався за зовнішньою вродою й мав нагадувати живе божество. Протягом року він готувався до проведення ритуалу й отримував дійсно божественне вшанування. Однак у відповідний день на вершині пірамідального храму йому розсікали грудь, виймали серце, скидали униз й відрубали голову, яку потім виставляли на палиці у храмовому дворі

ЄГИПТУ СТАРОДАВНЬОГО РЕЛІГІЯ в своїй основі виникла в III тисячолітті до н.е. і проіснувала до середини І тисячоліття н.е. Увесь цей час в ній відбувалися вельми значні зміни. Найвідоміші — релігійна реформа Ехнатона, який у XIV ст. до н.е. вперше в історії релігії спробував увести культ єдиного бога Атона.

Пантеон богів поділявся на місцевих, шанованих в певній місцевості, і загальноєгипетських. Боги древніх єгиптян часто знаходилися між собою в певних стосунках: Бог-батько, богиня-мати, бог-син. Найбільш шановані: Ра—бог-сонце, верховний бог держави, цар богів, покровитель фараонів; Амон — ще один сонячний бог, що з часом злився з богом Ра, Осиріс—бог позаземного світу, безсмертя, Ісида -цариця богів, велика богиня-мати, божество родючості і землеробства; Тот — бог науки, мудрості, винахідник писемності, Гор — бог Нижнього Єгипту, бог-небо. Сет — бог пустель, суховіїв, Анубіс— бог мертвих, хранитель гробниць і поховань.

Крім богів в Єгипті був розвинений культ тварин. Багато з них втілювали божества, тому їх часто зображали у вигляді чоловіків і жінок з головою тієї або іншої тварини. Найбільш шановані: бик Апіс, крокодил, сокіл (яструб), кішка, змія (зображення змії використовувалося на головному уборі правителя Єгипту для захисту від ворогів). Тому, хто робив замах на священних тварин, загрожувала страта.

Обожнювався також правитель—фараон. Єгиптяни вірили, шо фараон — нащадок династії богів, шо спрадавна правили небом і землею, земне втілення бога Гора. Стосунки між фараоном і богами будувалися за принципом договору: боги дарували фараону особисте благополуччя і заступництво його країні. Натомість фараон повинен був забезпечувати дотримання шанування богів, повсюдні жертвопринесення, будівництво храмівтошо. Для спілкування з фараоном як боголюдиною був розроблений окремий ритуал, що надавав йому божественних почестей.

Віронавчальні основи староєгипетської релігії містяться в міфах. Найбільш поширені два типи міфів. Міфи про творення світу оповідають про первісний океан (втілений богом Нуном), з якого богом сонця Ра був створений світ. Між силами хаосу і тьми, світла і порядку постійно точиться боротьба. Зовні вона виражається в щоденному заході і сході сонця, що знаменує кінцеву перемогу світлого початку. Другий міф — про Осирісаі Ісиду. Вони були божествами, братом і сестрою, що полюбили один одного ще в утробі матері. Осиріс справедливо і мудро правив на землі. Але він був убитий заздрісним братом Сетом, який розчленував його тіло. Ісиді вдалося зібрати Його останки і воскресити їх. Тому Осиріс зміг дати життя сину і підготувати того до помсти. Урешті-решт син переміг і зайняв престол батька, а Осиріс став верховним правителем підземного царства.

Особливий вид релігійно-магічної літератури складають тексти, присвячені заупокійному культу. Велика увага в них надається правилам поведінки в іншому світі і магічним заклинанням, за допомогою яких можна подолати всі небезпеки пекла (умовна назва - " Книга мертвих").

Найбільші культові центри Давнього Єгипту — Геліополь, Мемфіс і Фіви, де були споруджені монументальні храмові комплекси Карнак і Луксор (в головному залі Карнака міг би спокійно розміститися Собор Паризької Богоматері).

Кожне божество мало своїх жерців, на чолі яких стояв верховний жрець, що призначався фараоном. До їх складу входили також співаки і музиканти, що брали активну участь в проведенні різних обрядів. Жерці відрізнялися від решти єгиптян голеною головою, білим лляним одягом і білими сандалями.

Щоденне богослужіння полягало в тому, що зображенням божеств храмах віддавалися особливо урочисті почесті, підносилася їжа і пиття, оскільки вважалося, що самі божества незримо присутні в своїх матеріальних образах. Служба відбувалася усередині храму, а ЇЇ учасниками були тільки жерці. Крім того, кожни й храм мав власний розклад свят на честь свого божества.