Розділ «КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ»

Удаосизмі не існує й аналогів Священного Писання релігій інших народів. Лаоський релігійний канон (Дао цзен) являє собою радше повне зібрання лаоських філософських, релігійних, алхімічних, зо1 трологічних трактатів, зібраних у XI—XII ст. Він містить у собі приблизно півтори тисячі творів, виданих у п’яти з половиною тисячах томів.

У середині XX ст. даосизм, шо нараховував понад 20 млн послідовників, був у комуністичному Китаї практично викоренений. У наші дні даоські громади і монастирі існують, головним чином на о. Тайвань і в Гонконгу. Там же регулярно проводяться особливі даоські молебні, покликані забезпечити благополуччя місцевих жителів. У самому Китаї теж продовжують функціонувати даоські храми, багато з яких охоче відвідують китайці інших конфесій. Крім того, у 1984 р. у країні налічувалося 25лаоських монастирів, шо контролювалися створеною в 1957 р. проурядовою Китайською лаоською асоціацією. При одному з монастирів діє свого роду лаоська академія, в якій навчається близько 100 слухачів. У цілому ж даосизм давно розчинився в матеріальній і духовній культурі Китаю. Це й гомеопатичні препарати з лікарських рослин, розробкою яких колись займалися даоські лікарі й алхіміки, і дихальна гімнастика цигун, і комплекс вправ тайцзицюань, що залишилися від лаоської практики регулювання внутрішньої життєвої енергії організму. В наші дні в Україні діють кілька громад послідовників даосизму.

ДЖАЙНИЗМ ("джайна-дхарма", релігія джай ні в; джайн, або "джина"—людина, шо зуміла завдяки суворим аскетичним самообмеженням отримати перемогу над своїми пристрастями і вийти з кола перероджень) виник в VI—V ст. до н.е. на сході сучасної Індії (штат Біхар). Вважається, що найбільший вплив на формування джайнізму зробив Махавіра Джина (бл. 599—527 рр. до н.е.).

Священний канон джайн і в—Агама, або Сиддханта, ядро якого складають проповіді Махавіри. З часом до них додалися численні оригінальні твори (сутри), коментарі(нірьюкті), праці з граматики, філософії, астрономії, географії та інших дисциплін. Складання священних книг джайнізму завершилося у V ст. н.е.

Сучасні джайни заперечують існування Верховного Бога-Твор-ця, проте визнають інші божественні істоти. Традиційно джайни почитають численних індуїстських богів, але особливо шанобливо—24 тиртханкара, себто "вчителя", які унаочнюють для них ідеал самозречення.

Всесвіт існує вічно. У своєму існуванні він переживає періоди підйому і спаду. Він складається із двох незалежних начал—живого та неживого. Живе—це душа. Неживе — матерія. Джайни вірять, що природні стихії теж мають душ і. Вони визнають перевтілення душі і закон Карми. Але, згідно уявлень джайнів, Карма—щось матеріальне. Вона входить у нематеріальну душу й тримає її у полоні перевтілень. Мета людини—припинити потік нескінченнихперероджень. Порятунку можна досягти через розділення двох начал шляхом аскетичних самообмежень. Для цього необхідно слідувати трьом основним принципам, викладеним Джиною.

Ці "три коштовності" такі: 1) "досконале переконання", тобто правильний погляд на світ; 2) "досконале пізнання", тобто розуміння істинної суті душі і оточуючого світу, подолання невідання, яке є причиною земних пристрастей і бажань, яке досягається ознайомленням зі священними текстами і спілкуванням із вчителем-гуру; 3) "досконала поведінка", тобто дотримання п’яти великих морально-етичних обітниць (не заподіяння шкоди всьому живому, правдивість, непривласнення чужого, дотримання цнотливості, утримання від суєтних залежностей, тобто від власності, розваг, задоволень тощо).

Культова практика джайнізму відрізняється у мирян і мандрівних аскетів ("ченців"). Миряни зобов’язані суворо слідувати тільки принципу ахімси, незаподіяння шкоди нічому живому, відвідувати святі місця, храми і храмові майданчики із статуями великих святих подвижників минулого. Шанування їх зображень зводиться до по-кроплення статуй водою, ароматичними речовинами, підношеннями у вигляді квітів, фруктів і солодощів, а також молитов. У своїх молитвах джайни просять не матеріальних благ або відпущення гріхів, а ясності думки і твердості духу. В звичайному житті м і ряни-джайни віддають пере вагу заняттям торгівлею, лихварством і деякими видами ремесел, щоб не заподіяти шкоди живим істотам.

Ченці в сезон дощів живуть в монастирях, одержуючи прожиток від джайнів-мирян, а в інші пори року збирають милостиню. Вони не повинні затримуватися більше трьох днів на одному місці і мандрують по всій країні в простому білому одязі або зовсім без нього. Голова джайна-аскета позбавлена волосся, він постійно постує, дотримується численних обітниць, наприклад, обітниці мовчання. Джайни-аскети проціджують крізь тканину воду для пиття, оскільки в ній можуть бути невидимі для ока живі істоти, метуть перед собою дорогу, щоб не роздавити мурашки або черв’яка, не розпалюють вночі вогонь, тому що в його полум’ї м ожуть загинути нічні метелики ТОЩО.

Багато ритуалів в джайнізмі дуже близькі до індуїстських. Джайни також відзначають деякі загальноіндуїстські свята (Дівалі, Дассе-ра). Власні свята джайнів: День шанування праведного знання і священних книг, обмивання в річці священних символів, головним з яких вважається сіддха-чакра ("священне колесо"), День народження Махавіри.

Послідовники джайнізму діляться на д і гам барі в (букв, "одягнені повітрям"), які дотримуються найсуворіших самообмежень, і шветамбарів (букв, "одягнені світлом"), у яких ці обмеження не так суворі.

Зараз послідовники цієї релігії складають приблизно 0,5% населення суч. Індії. Діаспора джайнів є також у США, Великобританії, деяких країнах Південної Азії.

ДОКОЛУМБОВОЇ АМЕРИКИ РЕЛІГІЇ (інки, майя, аптеки). Релігія інків — релігія однієї з великих держав доколумбової Америки, імперії інків, із столицею в місті Куско (суч. Латинська Америка). Існувала в XIII—XVI ст., доки не була безжально Знищена європейськими завойовниками. У інків була безліч богів. Найголовнішим вважався Інті, бог золотого Сонця, від якого вони вели своє походження. Віракоче поклонялися як творцю всесвіту, але, за загальними віруваннями, він передавав свої повноваження менш високопоставленим божествам, таким як Ільяпа, богу грому і блискавки, Пачамамі, богині землі та ін.

Інки наділяли також надприродними силами найрізноманітніші предмети, явища природи, місцевості. Такі своєрідні святині вони називають одним загальним словом "уака" (святе місце). Археології помітили, що місця розташування деяких уака пов’язані з сходом і заходом сонця по певнихднях і тому вони можуть служити своєрідним календарем.

В уявленнях інків, світ складався із 3-х рівнів: власне земного світу, небесного і підземного царств. З цими світами асоціювались уявлення про загробне життя: праведники опинялись на небі, де їх чекало щасливе й забезпечене життя, а грішники — у підземному царстві, де не було нічого, крім каміння. Гарантувати достойне загробну віддяку мали, поміж іншим, регулярні жертвоприносини.

У релігії інків склалася досить централізована організація і систематизований і регулярний культ. Сам правитель, Верховний Інка, визнавався нащадком Сонця і посередником між божественним і людським світом. Він призначав Верховного жерця цієї релігії, зазвичай з числа своїх братів або близьких родичів. Верховний жрець, у свою чергу, вибирав з числа інкської знаті "єпископів", які повинні були очолювати десять "єпархій", що охоплювали всю територію держави. На місцях теж існував вельми численний жрецький прошарок. Тільки в столиці налічувалося більше 4 000 служителів культу різного рангу. Особливу категорію складали "діви Сонця", що проживали в спеціальних храмах. Вони набиралися з роду Верховного Інки з 9-тирічного віку і здійснювали ритуальне обслуговування сім’ї правителя.

У кожному місяці в інків було, принаймні, три святкові дні, і декілька загальнодержавних свят (в сумі 120 днів). Удень свята Сонця сонячне проміння збиралося увігнутим дзеркалом і з його допомогою запалювався священний вогонь. На свято померлих їхні останки витягували з могил, прикрашали і робили повноправними учасниками святкових церемоній і трапез. Напередодні Нового року в подячну жертву приносилося 500 спеціально відібраних незайманих хлопців і дівчат, яких закопували живцем.

Величезний розвиток отримав культ предків. З ним тісно пов’язаний звичай муміфікувати померлих, виставляти їх мумії в храмах, виносити під час урочистих процесій і навіть брати з собою у військові походи.

Перед ухваленням важливих рішень інки вдавалися до ритуальних ворожінь.

Майя — група споріднених мовою індійських народів. їхня держава на території сучасних Мексики, Гватемали і Гондурасу досягла періоду найвищого розквіту в 300—900 рр. н.е.