Розділ «КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ»

Святкування, як правило, супроводжувалися урочистими процесіями —ходами із зображенням божеств, містеріями—театралізованими виставами з життя богів, розігрувані жерцями. В святах брали участь і прості єгиптяни.

Найважливішим елементом староєгипетської релігії був поховальний і заупокійний культ. Заупокійний культ був направлений нате, щоб забезпечити продовження гідного життя людини і після ЇЇ смерті. Він включав: збереження тілесної оболонки померлого (муміфікація тіла), будівництво гробниці, в якій перебувала Ка—двійник людини (існувала ще Ба—уявна істота, що являла собою душу л юди-ни), принесення йому регулярних жертв (іноді, у вигляді простих написів, ізспеціальною магічною формулою). До мертвих могли звертатися за допомогою і порадою (наприклад, надсилаючи їм листи).

Важливе значення мав обряд "відкриття вуст" — тобто магічної обробки всіх отворів тіла з метою забезпечити померлим можливість бачити, чути тощо. Подібній обробці піддавалися статуї і зображення богів, щоб перетворити їх на живе вмістилище божественної душі.

Після смерті фараони на барці відправлялися в східну частину неба, де перебували разом з богами. Прості смертні повинні було пройти суд Осиріса, який оцінював ступінь гріховності або праведності земного життя людини. Залежно від вироку, людину чекало або про-довження існування в замогильному світі, т.зв. "дуаті", або повна і остаточна загибель.

КОНФУЦІАНСТВО – не зовсім релігія в звичному для європейця значенні. Радше, це — політичне і соціальне вчення про принципи справедливого і гармонійного управління державою і взаємостосунки між людьми. З другого боку, конфуціанство — основа основ китайського суспільства і китайського способу життя, яка додавала йому стабільність і життєстійкість, тобто була для Китаю і китайців, значно більшим, ніж релігія. У наш час принципи конфуціанства органічно вписані не тільки в культуру Китаю, але і деяких країн Східної та Південно-Східної Азії (Японія, Корея, В’єтнам, Сінгапур).

Виникнення конфуціанства зазвичай пов’язують з ім’ям великого мудреця Стародавнього Китаю Конфуція, Кун-цзи, Кун-фу-цзи (Мудрець Кун) (551 —479 pp. до н.е.). Поступово вчення Конфуція, шо розповсюдилося по всьому Китаю, в ill ст. до н.е. в епоху Цинь піддавалося жорстоким переслідуванням. Проте вже в II ст. до н.е.

конфуціанство почало зводитися в ранг офіційної ідеології і залишалося нею — не дивлячись начисленні зльоти і падіння — дореволюційних подій 1913р. Найбільшого свого впливу воно досягло в кінці XVII ст. При цьому, з одного боку, в ньому тісно перепліталися риси філософського напряму і релігії, а з іншого, - конфуціанство мирно уживалося з іншими традиційно поширеними в країні віруваннями: даосизмом і буддизмом, а також численними народними віруваннями й іншими філософськими доктринами.

Основний священний текст конфуціанства—"Лунь юй" (VI— V ст. до н.е.), "Бесіди і судження" Конфуція, записані його учнями. У цілому ж, класичний канон конфуціанства налічує 13 творів, чий об’єм разом з вибраними коментарями досягає 40 томів. Але для кожного грамотного китайця обов’язковим вважається знання 9 канонічних творів, утворюючих "Чотирикнижжя" і "П’ятикнижжя".

У конфуціанстві немає окремо створеного пантеону. Проте особливе значення надається шануванню Неба як символу божественного верховного порядку, регулятору Всесвіту з центром в Китаї (Піднебесній), який видає імператору верховний мандат на управління країною. Сам Конфуцій хоча й офіційно вважається "Великим Учителем", "Досконалим мудрецем", покровителем учених, ученості, урядовців, не обожненим. Але в очах простих китайців він займає перше місце серед інших шанованих богів і героїв.

Етика конфуціанства включає чотири чесноти: же н ь ("людинолюбство") і споріднену йому "шанобливість" і "відданість" (сяо), і ("обов’язок"), лі ("ритуал", "етикет", "культурна поведінка"), синь ("взаємність"). Головний її зміст полягає втому, що щонайпершим моральним обов’язком будь-якої людини є сумлінне дотримання тих соціальних обов’язків, які накладаються на нього місцем, яке вона посідає в суспільстві.

Після смерті Конфуція був споруджений перший храм на його честь, де були зібрані учнями і близькими Конфуція всі реліквії, що мали до нього відношення. Цей храм поступово перетворився на місце паломництва. З VI ст. по всій країні стали зводитися храми на честь Конфуція, їх число сягало 1500. Двічі на місяць в них проводилися звичайні церемонії з розпалюванням свічок і курінням пахощів, а двічі на рік — весною і восени—особливо урочисті обряди з кривавими жертвопринесеннями. Обов’язковим елементом конфуціансько-го ритуалу була музика, танці, а іноді і цілі вистави. Вони були покликані підсилити барвистість і емоційність стародавньої форми ритуалів. Зараз статуетки Конфуція або ієрогліфічні таблички з його ім’ям можна зустріти в невеликих каплицях або храмах інших божеств разом із зображеннями інших шанованих божеств, духів або обожнених осіб. Китайці вірять, що дух Конфуція дарує сім’ї довголіття і міцне потомство.

Окрім офіційного культу широке розповсюдження в конфуціанстві отримала вимога дотримання правил "лі" як правил соціального етикету (за деякими підрахунками, таких правил налічується 300 основних і 3000 другорядних), культ синовньої шанобливості і культ предків. Конфуцій вважав, що батьки зобов’язані прищеплювати своїм дітям високі моральні принципи, а ті. усвою чергу, шанувати батьків. Ця пошана повинна включати в себе в першу чергу беззастережне підпорядкування авторитету батька. Пошана, що надається батькам в цьому житті, повинна виявлятися і після смерті. Приклад шанобливого відношення до батьків: хлопчик, стурбований тим, що його батьків кусають комарі, спав без покривала, шоб комарі кусали його, а не батька і матір.

МЕСОПОТАМІЇ СТАРОДАВНЬОЇ РЕЛІГІЯ починає формуватися в межиріччі Тигра і Евфрата в кінці IV тисячоліття до н.е. разом з появою перших міст-держав, писемності і т.д. У різних формах шанування місцевих богів зберігалося аж до перших століть нашої ери.

Месопотамські боги в пантеоні часто мінялися, на перед ні й план виступали то одні, то інші — через те, що на цій території послідовно змінилося кілька державних утворень — Шумер, Аккад, Ассирія, Вавилон. Стабільної царської влади тривалий час не було сформовано, отже, верховного правителя на ранніх стадіях релігійного життя Месопотамії не обожнювали.

Від початку, батьком всіх богів уважавсяАн — бог неба, також главою пантеону була богиня землі — Ки. Від них походили могутні боги, що безпосередньо впливали на життя шумерів: бог повітря Енліль (покровитель шумерів), бог води Еа (представлявся у вигляді людини-риби) і покровитель культури Енки (що створив перших людей). Древні шумери вірили, що людина—істота нижчого порядку, безправний раб. Вважалося, що людина створена богами для служіння їм. Боги стояли на першому місці. Вони мешкали в блаженній країні, в якій не було ні старості, ні страждання, жили для свого задоволення, чого не могли дозволити собі люди.

Посмертна доля людини, за уявленнями шумерів, була ще більш безрадісна, ніж земне життя. Дух померлого поміщався в приховану глибоко щц землею область під назвою Кур, де його існування було смутним і похмурим.

Тут виник міф про смерть і воскресіння Там муза, який в алегоричній формі передає зв’язок між життям і смертю, між вмиранням і воскресінням, що відбувається в природі щорічно (пор. міф про вос-креслого Осиріса в Давньому Єгипті). Таммуз (Думузі), який втілює родючість природи, гине і воскресає за допомогою богині родючості — Іштар, яка перемагає смерть. Тому свята на честь Таммуза та його супруги Іштар влаштовувалися наприкінці землеробського року. Під час цих свят розігрувались містерії, яку театралізованій формі відтворювали головні події цього міфу.

Крім інших міфів, в міфології Месопотамії склалася розповідь про вселенський потоп, який дійсно мав місце в історії. Археологи довели, що древні шари месопотамських міст відокремлені від пізніших багатометровими відкладеннями мула.

Релігійна система межиріччя Тигра і Євфрату поступово удосконалювалася і вже в II тисячолітті до н.е. мала досить розвинену структуру і ієрархію богів. Місце верховного божества зайняв Мар-дук (бог-покровитель Вави лона). При цьому державна влада так зміцнилася, що стало можливим обожнювання правителя. Розвивалася і древня наука (астрономія, математика, календар, писемність), хоча її зв’язок і за походженням, і за своїм функціям, з релігією безперечний.

У Месопотамії сформувався впливовий жрецький стан. Жерці походили в основному із знатних родів і передавали сві й статус у спадок.