РОЗДІЛ 6. ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

Ранньохристиянський символ — риба (скорочення грецьких слів "Ісус Христос, Син Божий, Спаситель")

6.1. РЕЛІГІЙНІ ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА

6.2. ЄВАНГЕЛЬСЬКА ПРОПОВІДЬ ІСУСА

Протягом усієї історії християнства не припинялися суперечки про його засновника — Ісуса Христа. Зрештою щодо особи Ісуса Христа з XVІІІ ст., коли оформилася наукова критика Біблії, склалися дві школи: міфологічна й історична.

Представники міфологічної школи висувають дві основних тези:

1. Наука не має достовірних відомостей про Ісуса Христа як історичну особу. Адже Євангелія, що слугують нам основним джерелом відомостей про його життя і діяльність, були остаточно відредаговані не раніше IV ст. н.е., а їх текстологічний аналіз свідчить, що вони були написані не в самій Палестині, а в середовищі єврейської діаспори. І це не говорячи проте, що вони самі по собі повні вимислів і протиріч, різночитань і неточностей. Крім того, античні автори І ст. н.е., серед яких — Светоній, Тацит, Йосиф Флавій, котрі просто не могли не помітити такої знаменної події як євангельська проповідь і мученицька смерть Ісуса, практично нічого про нього не повідомляють.

2. Образ Ісуса — образ Божества, яке втілилося в л юдині, був необхідним для зрозумілості і доступності нової релігії для простих людей.

Друга, історична школа, вважає Ісуса Христа реально існуючою людиною, проповідником нової релігії. Вважається, що ця людина висловила ряд оригінальних ідей, що заклали основи нового віровчення, створила спочатку християнську громаду зі своїх учнів і в кінцевому підсумку стала жертвою підступу своїх ворогів, а можливо, й спеціально пожертвувала своїм життям на доказ власної правоти. Для представників цієї школи головне питання полягає в іншому — наскільки правдивий відомий нам з Євангелій образ Ісуса? Зрештою, стверджують представники історичної школи, не дарма до нас дійшло 9 тис. фрагментів Нового Заповіту—більше ніж від усієї античної літератури. Найранішній із фрагментів датується І 30 p., а перші записи Євангелій були зроблені, очевидно, ще в І ст. н.е.

Згідно зданими історичної школи, почерпнутими головним чином з Євангелій, Ісус (грецьк. вимова імені Єгошуа, давньоєвр. "Поміч Єгови", "Спаситель") народився між 7/6 — 4/3 р. до н.е. у Галілеї (або офіційно — у Віфлеємі, в кількох кілометрах від Єрусалима, де пізніше був споруджений храм Різдва Христова). Серед своїх прихильників він став відомий як "Христос" (грецьк. переклад єврейського слова "Машиах" — " Помазаний к"). За життя його часто називали також Назарянинабо Назорей — чи тому, що він був родом з маленького (кількатис. жителів) містечка Назарет, чи тому, що він дав обітницю "назорейства" — букв, "чистоти", служіння Богові (Чис. 6:1-8).

Власне кажучи, нова ера і бере свій початок з часу народження Ісуса Христа. Такий порядок літочислення був запропонований у VI ст. н.е., до цього всі країни Середземномор’я вели його від заснування Риму. За цим літочисленням народження Ісуса Христа відбулося в 752/753 році від заснування Рима (1 рік нової ери).

План давнього Єрусалиму

Відповідно до відбитків на плащаниці — поховальному покрові Ісуса з Туринського собору, що частково засвідчені даними численних і різноманітних наукових експертиз, засновник християнства був чоловіком середнього зросту (178 см), тендітної статури, з довгим до плечей волоссям і густою бородою, з дивно натхненним обличчям (довжину волосся можна пояснити як дотримання обряду назорейства).

Відчувши в собі проповідницьке покликання у віці близько 30 років, він прийняв хрещення у водах річки Йордан від Іоанна Хрестителя, сам став сповіщати спочатку в Гал ідеї, а потом і в Єрусалимі про швидке Пришестя Царства Небесного й оголосив себе Месією, вісником і засновником цього царства.

Треба сказати, що в самому факті пророцтва Ісуса для євреїв не було нічого незвичайного — щораз у критичні для історії й віри іудейського народу часи з’являлися пророки з закликами повернутися до "віри Авраама, Ісаака та Якова", відновити Мойсеїв Закон. Саме вони залишили після себе півтора десятка пророчих книг Старого Заповіту. Вистачало пророків і в часи самого Ісуса. Най відомішим серед них був Іоанн Хреститель. Він носив одяг з верблюжої вовни, не стригся, жив пустельником у пустелі, їв сушену сарану (Мт. 3:4). Самим тільки своїм зовнішнім виглядом він справляв на людей незабутнє враження. А його жагучі слова про моральне падіння людей знаходили живий відгук у народі. Сильні світу цього боялися проповідей Іоанна Хрестителя і, як розповідається в Біблії, йому відтяли голову за наказом царя Ірода Антипи (Мт. 14:1—11).

На відміну від інших єврейських пророків, Ісус Христос зробив щось більше, ніж просто оголоси в себе пророком нової віри. Для іудея було б найбільшим божевіллям стверджувати, шо людина може бути власником божественної сутності. Але в тій мірі, в якій ця ідея була незрозуміла співвітчизникам Ісуса, вона виявилася доступною для розуміння будь-якого носія античної культури, де здавна поклонялися богам у людській подобі.

Коли напередодні свята Пасхи між 29 і 33 р. н.е. Ісус зі своїми послідовниками в черговий раз прибув до Єрусалиму на головне єврейське свято, він був схоплений релігійною владою, звинувачений у святотатстві й переданий римській владі. Оскільки за народними віруваннями Месія мав стати й "царем" Іудеї, потенційним вождем антиримського повстання, римляни санкціонували його ганебну і болісну страту через розп’яття на хресті.

Смерть Ісуса настала через три години після початку страти в п’ятницю, між 12та 15 годинами дня. Заданими історичної школи,

Ісус помер значно швидше, ніж звичайно вмирали розп’яті, можливо, від розриву серця через порушення кровообігу, викликаного неприродним положенням тіла.

Тіло Христа один з його таємних прихильників — Иосиф Аримафейський — переніс у розташовану в кількох кроках від місця страти гробницю в скелі, приготовлену для власних потреб (Мт. 27:57— 60; Мк. 15:42—46; Л к. 23:50—54). Сьогодні в Єрусалимі існують два місця, що співвідносяться з можливим місцем поховання основоположника християнства. Це Храм Гроба Господнього, збудований, швидше за все, на місці, де відбувалися страти через розп’яття; а також "Садова гробниця", або гробниця Гордона, за іменем англійського генерала, що визначив її місцезнаходження, — поховальна споруда І ст. н.е.