Розділ «КОРОТКИЙ РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК»

Протоієрей — старший свяшеникусхідному християнстві, найчастіше настоятель храму, належить до "білого" духовенства.

Пуджа — в індуїзм комплекс обрядів індивідуального і колективного безкровного жертвопринесення.

Рабин — духовна особа в іудаїзмі, авторитет у витлумаченні приписів та заборон для членів іудейської громади та застосування їх до конкретних соціальних умов.

Ритуал релігійний — сукупність приписів і правил, що визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу. Регламентує порядок і характер дій служителів культу під час богослужіння, при здійсненні таїнств, визначає правила проведення молитви тощо.

Сангха — буддійська чернеча громада на певній території. Часто має свій власний монастир.

Священне Писання (Святе Письмо) — релігійні книги, що наділяються віруючими ореолом святості, оскільки вони, за їхніми уявленням, написані і заповідані людям за навіяннями самого Бога. Кожна розвинута релігія має своє Святе Письмо: в індуїзмі це — Веди, в іудаїзмі—Танах, в ісламі—Коран тощо. У християнстві Святим Письмом вважається Біблія, до якої увійшли книги Старого і Нового Заповітів.

Священне Передання — в християнському богослов’ї так називається (^окупність релігійних положень і приписів, які розглядаються як одкровення Бога, тобто як одержані від нього не в письмовій (як Святе Письмо), а в усній формі. Метою Святого Передання є витлумачення основних положень Святого Письма. Святе Передання визнається лише православ’ям і католицизмом. За догматичною значимістю і релігійним авторитетом Святе Передання прирівнюється там до Священного Писання. Протестантизм розглядає його як продукт людської творчості.

Священик — сан служителя культу у християнстві, якому надано п раво самостійно здійснювати богослужіння і таїнства (крім свяшен-ства). Офіційна назва священиків—ієрей, пресвітер.

Секта—замкнута релігійна група з незначною кількістю віруючих, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні. Для сект характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних приписів, цінностей та настанов.

Секуляризація—процес звільнення віл релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Синагога — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод—у православ’ї та католицизмі дорадчі органи при східних патріархах та Папі Римському. До складу синодів входять представники вищої ієрархії. Число членів та порядок функціонування визначаються кожною Церквою відповідно до місцевих традицій.

Скит – тип монастиря, розташованого у віддаленому, пустельному місці. Устав скитів відзначається більшою суворістю, вимогливістю щодо чернечої життєорганізації.

Собор – 1) кафедральний чи головний храм міста або монастиря, де здійснюють богослужіння особи вишої духовної ієрархії; храми, що мають особливе значення; 2) зібрання представників певної чи кількох Церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів Церкви. Собори розрізняються за значенням, яке вони відіфанзтьужитті віруючих (вселенські і помісні), за назвами Церков, країн чи народів, у яких вони відбувалися, за складом членів чи титулом головуючого (архієрейські, монастирські, патріарші тощо), а також за тривалістю п роведен ня (тимчасові і постійні), віросповіданням (протестантські, православні) та ін.

Сотеріологія — 1) учення про спасіння, проголошуване світови-ми та іншими релігіями; 2) частина богослов’я, що тлумачить питання про умови, шляхи та засоби спасіння.

Суна—Священне Передання ісламу, викладене у формі висловів Мухам мала та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько Його знали.

Сура — окремий розділ Корану. Коран містить 114 сур. Кожна сура має власну назву. У Корані сури розташовані за кіл ькістю віршів— айатів, з яких вони складаються.

Сутра — в індуїзмі та буддизмі назва релігійно-філософського трактату, в якому викладено віронавчальні положення цих релігій.

Схизма — церковний розкол у результаті суперечностей між поел ідовниками різних поглядів усередині Церкви.

Табу—у первісних релігіях система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, покарання) відбувається за певним ритуалом.