РОЗДІЛ 5. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Велика кількість заборон і настанов, що регламентують життя буддійського ченця, насправді скеровує його до однієї мети — культивування рівноважних станів психіки і повного свідомого та вольового контролю над нею.

Перша спроба створити стаціонарні монастирі і єдину церковну організацію була зроблена в III ст. до н.е. Однак постійно діючі монастирі з’явилися вперше тільки на межі двох ер. У наші дні монастирі є в багатьох селах. У містах їх звичайно кілька. Саме монастирі стають центрами проведення релігійних церемоній на великі свята. Забезпечення громади за усталеною традицією йде з декількох джерел доходу. Основне з них—підтримка населення, що виражається у щоденних милостинях і в одноразових внесках. Підраховано, наприклад, що в країнах південного буддизму одного ченця утримують 100—200 родин, які витрачають на це 5— і 0 % річного сімейного бюджету. Інші джерела доходу—державні субсидії й доходи від майна громади-сангхи, насамперед землі.

Фрагмент плану буддійського монастиря (Махавіхара, о. Шрі-Ланка):

1 — вхід на територію монастиря;

2— дорога;

3—дхаммасала (зал зібрань);

4—маліхрами;

5—водоймище;

6 — будинки для омовінь.

Розпорядок дня в монастирі такий. Підйом не пізніше 5 години ранку, на сході сонця. Потім ченці вирушають за подаяниям, щоб забезпечити себе їжею на цілий день. До полудня, настання самого спекотливого часу дня, треба встигнути повернутися до монастиря, підкріпити свою плоть — зазвичай порцією рису, рідко з доданням риби або м’яса. Забороняється їсти м’ясо собаки, змії, тигра, ведмедя, гієни і, зрозуміло, людини. Друга половина дня проходить у благочестивих думках і молитвах, медитації, вивченні священних текстів. У цей час не можна вживати їжу, дозволяється тільки чай. Такий поміркований спосіб життя й харчування забезпечує легкість у тілі та споюй у думках, тобто створює необхідні умови для вищих релігійних практик, тим більше, що ченцям не потрібно займатися виснажливою фізичною працею. Поряд з послушниками всі основні господарські роботи в монастирі здавна виконувала ціла низка різних категорій працівників—від подарованих монастиреві рабів до вільних майстрів, найнятих громадою-сангхою.

Між чернецтвом християнським і чернецтвом буддійським існує досить багато істотних розбіжностей.

По-перше, для буддійських ченців їхній статус не такий незмінний: у монастирі можна провести кілька років, вивчаючи священні тексти, а потім знову повернутися у світ (мінімальний термін чернечого життя—місяць), що цілком відповідає духу серединного шляху. За соціологічними даними, у деяких країнах інститут тимчасового чернецтва проходять 20—30% дорослого чоловічого населення країни. А у Бутані підтримка буддійських чернечих громад—дуже помітна стаття видатків державного бюджету.

По-друге, на Заході Церква завжди претендувала на головну роль у політичному житті християнських держав. Відповідно до буддійських концепцій сангха й держава є наче двома колесами колісниці, віссю яких є саме людське суспільство. Лише після закінчення циклу життя цього суспільства на землю з’явиться новий Будца-рятівник, який стане також і правителем світу. Саме він прищепить своїм підданим основні принципи буддійського вчення, після чого на землі запанує "золотий вік".

З погляду конституційного права, буддизм визнаний державною релігією тільки в Таїланді, хоча на державному рівні культивується в багатьох азіатських країнах. І разом з тим конституції цих держав, навіть Таїланду, закріплюють свободу віросповідання і повну релігійну терпимість.

По-третє, дуже специфічні в буддизмі стосунки між ченцями і мирянами. Головний принцип подібного роду стосунків священні буддійські тексти формулюють так: "Щоб не пожертвував у цьому світі протягом року доброчесний як милостиню або принесення, все це не коштує й ламаного гроша. Повага до ведучих праведне життя — краще" (Дхаммапада, VIII, 108). Тому не чернець просить милостиню у віруючих, а навпаки, віруючі зобов’язані подавати ченцеві, виконуючи свій релігійний обов’язок. При цьому відповідальність за дотримання ритуальних стосунків з ченцями цілком покладена на віруючих. Мирянин не гірше чендя має знати правила "Вінаї", щоб не поставити ченця в незручне становище—запросити його на весілля, спільну поїздку, у кіно або на якусь виставу, вести в присутності ченця в громадському транспорті фривольні розмови. Цього навчають у родині, школі, роз’ясняють у текстах, що читаються віруючим під час численних релігійних церемоній.

Тожхоча на Сході чернецтво більш далеке від мирських справ, ніж на Заході, зате вплив чернецтва на повсякденне життя людей в Азії зараз, як дві тисячі роківтому, набагато сильніший. У буденні дні монастир — це школа, єдине місце в сільській місцевості, де можна навчитися читати й писати. На свята — це центр збору селян для релігійних церемоній. Чернець — головний радник з будь-яких життєвих питань, починаючи від господарських і суто сімейних і закінчуючи виборами до органів влади. У громадських місцях ченців традиційно вітають, підносячи складені долоні до чола або до грудей. Ті ж, хто бажає одержати настанову ченця, нерідко простираються перед ним долі.

Подоба централізованої церковної організації в буддистів існує тільки в Тибеті, де утвердився особливий різновид буддизму — ламаїзм, і в Таїланд і, де, як уже говорилося, він проголошений офіційною релігією. Зараз у світі налічується щонайменше 1,5 млн. ченців. Більше всього їх порівняно із загальною кількістю населення було колись у Тибеті — 25—30%.

Буддійські свята