РОЗДІЛ 5. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

5.4. РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ І РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ БУДДИЗМУ

Релігійний культу буддизмі підпорядкований одній меті — досягненню нірвани. Релігійна організація розглядається як засіб допомоги на цьому шляху.

Умовно кажучи, людина, яка прагне зануритися у нірвану, має пройти у своєму релігійному житті три основних ступені.

На першому ступені вона повинна увірувати в Триратігу (букв, три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) і буддійську громаду — Сангху, повірити, що тільки в цих скарбах полягає для неї єдине спасіння від потоку перероджень. Увірувавши в Будду, людина прагне осягнути його вчення. Об’єднавшись з однодумцями вдалині від суєтності світу, послідовник буддизму буде з успіхом слідувати буддистській Дхарм і, що повинна привести його до стану Будди.

На другому ступені певною мірою розходяться шляхи основної маси віруючих мирян і ченців. Мирський послідовник Будди зобов’язаний насамперед вести праведне життя, що зводиться до п’яти заповідей:

1) не заподіювати шкоди нічому живому;

2) не красти;

3) не чинити перелюб;

4) не говорити неправди;

5) не пити спиртних напоїв і не вживати дурманних речовин.

Ці заповіді дуже близькі до іудейського Декалога, що пізніше запозичить християнство. Разом з тим між мораллю двох світових релігій існує і певне розходження: християнство й іудаїзм відносять заповідь "Не убий!" тільки до людей, втой час як буддизм поширює її на всі живі істоти, оскільки всі вони рівною мірою включені в потік перероджень. Тому, полюючи на звірів, ловлячи рибу або навіть просто зриваючи квітку, ти ризикуєш знищити нинішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

Культова практика

Чернеча організація

У буддизмі вперше в історії релігії з’являється чернеча організація. За своїм укладом буддійська сангха копіює давньоіндійську сільську громаду. Чернеча громада бере свій початок в об’єднаннях мандрівних проповідників, що на період дощів збиралися перебути негоду в сухому місці, віддаючись спільним медитаціям і благочестивим міркуванням.

Під сангхою розуміють сукупність людей на певній території, які залишили світ заради духовного самовдосконалення, — як ченців, що живуть у монастирі, так і ченців мандрівних, і навіть лісових аскетів. При відсутності централізованої релігійної організації сангха виконує подвійну функцію. По-перше, вона зберігає, підтримує і поширює (і словом, і ділом) Дхарму, тобто саме буддійське вчення; по-друге, надає умови для морального вдосконалення і відповідно для спасіння кожної окремої людини.

Той, хто вступав у чернечу громаду, відмовлявся від родини й власності, від дотримання установ касти, до якої він належав, приймав обітницю цнотливості. Він також змінював свій зовнішній вигляд: голив голову і вдягав жовтий одяг, що символізувало бідність і смиренність, відмову від усього мирського, тому що жовтий колір традиційно вважався приналежністю нижчої касти вайнґїв. До громади приймали більшістю голосів присутніх. Дорога до неї була відкритою для всіх бажаючих. Із сангхи могли вигнати за такі гріхи: убивство, перелюбство, злодійство і хибні претензії на святість і досягнення істинного знання. Інші гріхи підлягали спокуті.

Члени громади, умовно говорячи, поділялися на три категорії:

1. Хлопчики, які одержували початкову освіту, привчалися до дисципліни й іноді рятувалися таким способом від голодної смерті.

2. Послушники, що повинні були вивчити під керівництвом наставника основні положення вчення й статутних вимог, довести справою свою готовність стати ченцем. Саме вони виконували в монастирі всю основну господарську роботу.

3. Повноправні члени громади, якими послушники могли стати тільки після досягнення 20-літнього віку. Зрілі чоловіки, як правило, стають ченцями тимчасово — заради публічного очищення від вантажу накопичених за своє життя гріхів, чим іноді спекулюють високопоставлені політики країн Південної і Південно-Східної Азії.