РОЗДІЛ 5. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Крім палійської Типітаки, існують напівканонічні тексти широкого кола тем: це вже згадані Джатаки — історії про попередні життя Будди; запитання царя Мілинди, у яких відтворюється бесіда освіченого елліністичного царя Менандра (М ілинди, 11 ст. до н.е.) і буд-дійського мудреця Нагасени, традиційна біографія Будди — "Буддхачаріта" Ашвагхоши (100 р. н. е.).

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані "чотири благородні істини буддизму", сформульовані Просвітленим водній із перших проповідей. Ці істини, як думають самі буддисти, вказують на "Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, шо веде до припинення Зла" (Дхаммапада, XIV, 191):

• Перша благородна істина буддизму проголошує: "Сутність життя є страждання". Це страждання заподіює людині буквально все: "народження—страждання, старість — страждання, хвороба—страждання, смерть — страждання, єднання з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждання, неотримання чого-небудь бажаного — страждання; коротше кажучи, п’ятирична прихильність до існування є страждання"*36.

• *36: {Тут і надалі цитуємо за: Типитака. Сутта-питака // Антология мировой философии: В 4 т.— М., 1969.— Т. 1.— Ч. 1.— С. 117- 118.}

• Друга благородна істина говорить про джерело страждай ь: "це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі".

• Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: "це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова [від неї], відкидання,звільнення, позбавлення [її]".

• Нарешті, четверта благородна істина стосується "серединного шляху", що веде до знищення страждання. Будда переконався, що обидві протилежності—і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань—однаково далекі від "правильного шляху". Цей шлях лежить посередині, тому називається "серединним".

Зміст чотирьох благородних істин стане зрозумілішим, якщо розглянути буддійські погляди на людину і світ, з яких виходив у своїх міркуваннях Будда, і які значною мірою були запозичені з індуїзму.

Світу, що оточує людину, вважали буддисти, притаманні: Страждання, Суб’єктивність і Мінливість.

По-перше, матеріальний світ є ілюзія, створена нескінченними комбінаціями — дхамм (або дхарм), дрібних носіїв свідомості людини; своєрідна візерункова полотнина, виткана з незчисленної кількості різнобарвних ниточок. Зі смертю людини тканина немов розпускається, а самі нитки знову з’єднуються в нову кольорову полотнину. По-друге, особистість людини також не тотожна сама по собі, вона не має ніякого постійного, стійкого ядра, її жодним чином не можна знайти за допомогою органів чутті в або описати. А по-третє, ніщо у світі не постійне, все минає, все перебуває в процесі безперервної зміни, а тому, прагнучи досягти чогось, ми в кінцевому підсумку залишаємося ні з чим.

На прохання царя Мілінди пояснити ці положення за допомогою прикладів буддійський мудрець Нагасена порівняв людину із світильником, який палає всю ніч, але полум’я у ньому на початку ночі не те саме, що опівночі або наприкінці ночі. "А хіба, о великий царю, на початку ночі був один світильник, опівночі інший, а наприкінці ночі ще інший?" (Запитання Мілінди, кн. II, гл. 2).

На жаль, людська свідомість "затьмарена" незнанням істинної, ідеальної природи всього. З незнання виникає хибне прагнення до дії, з хибного прагнення до дії—помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості — помилкові дані органів чуттів, що вводять нас в оману щодо реальності зовнішнього світу, з ілюзорних почуттів — марні бажання, пристрасті й прихильності, жага життя. Серед усіх людських прихильностей найбільш небезпечною, на думку буддистів, є прихильність до індивідуального "Я", до власних суб’єктивних вражень і бажань. Припустимо, коли мати сварить свого сина, вона вважає це корисним, оскільки робить це з любові. Однак якщо хтось з оточення починає робити їй зауваження, вона сприймає це як образу. Не менш сильними єй інші п’ять прихильностей: до багатства, еросу, слави, їжі йену.

Жага ілюзорних мирських прихильностей викликає цілком реальні коливання дхарм. Ці коливання не дають їм прийти в стан спокою і змушують вступати в нові комбінації, породжують все нові й нові життя, подібно до того, як наркотичні видіння й відчуття викликають у людини стійку залежність від них. Відтак, хоча людина позбавлена душі (тоді як індійські брахмани вірили саме в переселення людської душі), у світі продовжує діяти Карма (буддисти називають її "законом залежного існування"). Дію "закону залежного існування" сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина, будучи мисливцем, знищує життя, бруднить руки кров’ю, то, знову народжуючись серед л юдей, вона проживе недовге життя. Якщо людина, жаліючи всіх живих істот, відкладе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона житиме довго. Гірше за все те, поясняють буддисти, що людина, втягнута в плин перероджень, перестає помічати свої зусилля що-небудь змінити у своїй Кармі. Вона наче потрапляє в лапи лютого чудовиська, що за своєю примхою обертає колесо перероджень.

Порятуватися л юдина зможе тільки тоді, коли йтиме "серединним шляхом". Буддисти полюбляють порівнювати рух по "серединному шляху" із колодою, яка пливе посеред річки й досягне моря лише тоді, "якщо вона не буде наближатися ні до правого, ні до лівого берега, не потоне посередині річки, не буде викинута на берег, не буде виловлена людиною, не буде затягнута у вир і не підгниє зсередини"*37.

*37: {Учение Будды.— Элиста, 1992.— С.55.}

"Серединний шлях" називають ще "восьмеричним шляхом", тому що він складається з восьми ступенів: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження.

1. Правильні погляди — необхідно вірити в "чотири благородні істини", щоб не ухилитися від шляху, запропонованого Буддою.

2. Правильна рішучість — готовність опанувати свої почуття і бажання, прагнення зосередитися на тому, щоб вести життя відповідно до "чотирьохблагородних істин".

3. Правильна мова—-правдива, доброзичлива, миролюбна, позбавлена зайвої балаканини і ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка заснована на не заподіянні шкоди всьому живому; утримуванні від почуттєвих задоволень; утримуванні від навмисного зиску ви годи.