РОЗДІЛ 5. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Хоч би де виступав Будда, він говорив відповідно до розуміння кожного. З мудрими і знаючими він міркував, вислуховуючи їхні запитання і сумніви; з малоосвіченими говорив цікавими при повістками, часто розповідав про свої колишні переродження і на прикладі своїх помилок або правильних учинків показував, як треба жити чесно і добре, уникати зла, а головне —- спокійно ставитися до смерті, щоб врешті-решт досягти спасіння.

Так, одного разу до нього підійшла молода мати, в якої померла дитина. Вона ніяк не могла змиритися з утратою і прийшла до Будди просити для сина ліків. Будда порадив їй узяти щіпку гірчичних зерен з будинку тієї людини, в якої ніколи не вмирав ніхто з рідних. Жодного подібного будинку протягом дня не могла знайти жінка. І стала вона розмірковувати про долю людей, чиє життя спалахує на коротку мить, а потім знов гасне. І подумала вона про себе: "Скільки себелюбства в горі моєму! Всім суджена смерть; але в цій долині, сповненій скорботи, є стежка, яка веде людину до безсмертя, де немає місця себелюбству"*35. Зрозуміло, що відкинувши себелюбну прихильність до сина, мати поховала його тіло в лісі, а потім повернулася до Будди, знайшла притулок і втіху у буддійській громаді.

*35: {Всемирное Писание: Сравнительная антология священных текстов.— М., 1995.- С. 206.}

Легенди розповідають, що вчення Будди поширювалося по всій Індії, наче снігова куля. За правдою до нього приходили і багаті, й бідні, і знатні юнаки, й блудниці. Багато хто із жерців колишньої релігії прийняли вчення Будди. Навіть дикий слон, випущений на Будду одним з його переслідувачів, розпростерся біля ніг Просвітленого.

Після свого просвітління відвідав Будда й рідні місця. Своєму батьку він приніс такий подарунок, який жодного разу ще не одержував батько від сина — він указав шлях, що веде до істинного щастя і сенсу в житті.

Насправді ж до Будди приходили всі ті, кого не задовольняли малозрозумілі повчання жерці в-брахманів; ті, хто почував себе нездатним дотримуватись крайнощів аскетизму й відлюдництва, а також практикувати надмірно складні вищі рівні йоги; ті, хто вважав надмірно дорогими і малоефективними урочисті храмові церемонії.

У вісімдесятилітньому віці Будда відчув, що кінець його близький. На шляху до великого міста Кушинагара він важко занедужав, скуштувавши страви з грибами, якою від щирого серця почастував Вчителя один з його бідних послідовників. Прибувши на місце, він уві йшов у ліс, ліг на землю в "позі лева", в якій його зображують на безлічі статуй і барельєфів, і промовив для тисяч ченців і мирян у які зібралися, щоб ухопити його останній погляд і подих, останню у своєму земному житті проповідь. Закінчувалася ця проповідь словами "Всьому приходить кінець!". Після цього, вважають буддисти, він занурився в нірвану.

Так помер великий індійський учитель життя, але не вмерла пам’ять про нього самого. І тепер, через дві з половиною тисячі років після його смерті, про нього продовжують говорити й писати в багатьох країнах світу. Віддня смерті Будди в деяких країнах, де поширений буддизм, ведеться літочислення. Основоположникові буддизму пізніша легенда приписує й авторство широко відомого на Сході місячного календаря з 12-річним циклом. Переказ говорить, що одного разу перед Новим роком (природно, за місячним календарем) зібрав Будда всіх тварин, пообіцявши їм винагороду за вірну службу. Однак прийшли тільки дванадцять тварин, кожна з яких одержала в подарунок власний рік. Послідовність років,таким чином, збігається з послідовністю, з якою звірі приходили на поклін до Будди.

Тіло Будди за давнім індійським звичаєм було спалене, а попіл поділений між усіма послідовниками, щоб запобігти розбрату між ними. У восьми місцях ті, хто одержав жменю попелу Будди, поховали його і збудували надмогильні куполоподібні склепи — ступи. Культ ступ у різних архітектурних варіантах і донині поширений у буддійських країнах. Найменші ступи вміщаються на долоні, а гігантська ступа в столиці Малайзії Куала-Лумпурі підноситься на 99 м, не рахуючи 20 м платформи, на якій вона встановлена.

Крім того, за легендою, одному з учнів Будди вдалося вихопити з полум’я один з його зубів. Згодом цей зуб став найшанованішою реліквією буддизму. Тепер він зберігається в спеціально побудованому для цього храмі Зуба Будди в місті Канді на о. Шрі-Ланка (Цейлон). Там щорічно проводяться урочисті релігійні церемонії, опис яких зустрічається в буддійській літературі з V ст. н.е. Чи справжній це зуб чи підробка — достовірно не відомо, і об’єктивної наукової експертизи на цей рахунок поки не передбачається.

При аналізі канонічної біографії Будди одразу ж звертають на себе увагу дві обставини. Перше — вона втілювала в собі давньоіндійський ідеал брахмана, що зобов’язаний був спершу нажити майно, створити родину і виконати свій релігійний обов’язок, тільки потім залишити земні радощі, щоб знайти в самоспогляданні можливість злиття з Брахмою. Друге—образ царя-пустельника, котрий розірвав усі сімейні зв’язки, наче уособлював думку про мінливість усіх земних благ, підкреслював рівність усіх варн і каст у справі спасіння.

Але хоч би як там не було, Будда посідав особливе місце серед видатних духовних наставників свого часу. Він не був брахманом, чиє походження давало йому владу вчити інших, не став і святим аскетом, який агітував особистим прикладом, не вважав він себе і мудрецем, котрий запозичив своє знання в богів, тому що збагнув свої "благородні істини" самостійно. Не спустився він на землю у вигляді аватари, втілення якогось із тисяч божеств, а народився, хай у багатій і знатній, проте звичайній кшатрійській родині. Це незвичайне місце і статус всесвітньої значимості особи Сіддхартхи Гаугами й підкреслював його титул Просвітленого — Будди, так само, як найменування Спасителя — Христа звеличуватиме через кілька століть у всесвітньо-історичному плані особу Ісуса з Назарета.

5.3. БУДДІЙСЬКЕ ВІРОВЧЕННЯ І ПАНТЕОН

Чого ж навчав Будда? Чому його вчення знайшло такий жвавий від гук у людей, що поступово перетворилося на світову релігію?

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через кілька сторіч після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зведень священних текстів буддизму, що отримали назву Типітака (букв. три кошики). За переказом, у І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 кращих знавців усної традиції і змусив їх продиктувати те, що вони запам’ятали, такій же кількості кращих переписувачів. Ці записи були зроблені на пальмових листках, що потім складалися для збереження в плетені кошики. Для упорядкування Типітаки була використана народна мова Індії — палі, на якій мав би розмовляти сам Будда. Інша версія канону—так звана санскритська Типітака — була записана небагато пізніше в самій Індії. До наших днів від неї збереглися окремі фрагменти, відомі за перекладами на східні мови.

У 1871 р. з метою упорядкування буддійського Священного Писання в Бірмі був скликаний спеціальний собор. 2400 його учасників шляхом порівняння різних списків і перекладів Типітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на729 мармурових плитах. Кожну плиту помістили в особливому храмі з гострим дахом. Таку цій країні виросло оригінальне місто-бібліотека — Кутодо, шановане буддистами всього світу.

Найчастіше Типітаку поділяють на три великих частини:

1. Віная-пітака ("Кошикуставу", 110 плит). Уній описуються церемонії, обряди і правила поведінки, яких повинні дотримуватися ченці, перераховуються гріхи і покарання за них, найсуворіше з яких — виключення з громади.

2. Сутта-пітака ("Кошик настанов", 410 плит). У ній у формі кількох десятків тисяч приписуваних Будді і його найближчим учням притч і викладене вчення буддизму. Крім того, у цю частину канону включені й інші твори найрізноманітнішого характеру: збірки легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначніший здобуток у цьому розділі Типітаки — Дхаммапада (тобто "виклад учення"). Дхаммапада складається з 423 коротких віршованих висловів—сутр згрупованих у 26 главах. Матеріал Сутта-пітаки упорядкований за спеціальними розділами (нікая) за довжиною.

3. Лбхідхамма-пітака ("Кошик чистого знання", 209 плит). У семи трактатах цієї частини викладаються філософські міркування буддистів просвіт і людську особистість.