Клінічна бесіда (інтерв'ю) є одним із основних методів що застосовує в повсякденній практиці клінічний психолог.
Під час бесіди лікар чи психолог визначає наявність або відсутність характерних психологічних ознак і на цій підставі описує психологічний статус (стан) хворого. Крім того, дуже важливим під час інтерв'ю є збирання анамнезу (історії) життя та хвороби пацієнта.
Анамнез поділяють на суб'єктивний, тобто те, що повідомляє про себе сам хворий, і об'єктивний, тобто факти, надані оточуючими (родичами, друзями, співробітниками). Відомості, одержані від хворого і оточуючих, взаємодоповнюються, факти анамнезу набувають об'єктивної значущості в процесі аналізу їх лікарем. При оцінюванні анамнестичних даних важливо враховувати спадковість хворого. Слід вияснити особливості соціального середовища, в якому знаходився хворий протягом життя та установки щодо захворювань, які існували в ньому. В деяких сім'ях хворобою нехтують, в інших – їм приділяється підвищена увага. В останньому випадку легше формується патологічна реакція на хворобу.
Кожен психолог має право вибрати собі з безлічі тих, що існують, найбільш відповідний для нього (його характеру, інтересів, рівня товариськості, світогляду, культури і так далі) спосіб інтерв'ювання клієнта (пацієнта). Тому слід розглядати пропонований текст і думки, викладені в ньому, як ще одну можливість, ще один варіант, який може задовольнити вимогливого діагноста і призвести до використання на практиці положень саме даної методики.
Однією з основних цілей клінічного інтерв'ювання є оцінка індивідуально-психологічних особливостей клієнта або пацієнта, їх ранжування за якістю, силою і складністю, віднесення до психологічних феноменів або до психопатологічних симптомів.
Термін "інтерв'ю" увійшов до лексикону клінічних психологів недавно. Частіше говорять про клінічне розпитування або бесіду, характеристика яких в наукових працях носить, в переважній більшості, описовий характер. У відомих публікаціях і монографіях клінічний спосіб оцінки психічного стану людини і діагностики у неї психічних відхилень наводиться без опису власне методології розпитування, в них наводять рекомендації, які подаються за наукові і доступні рамки для ефективного відтворення. Виходить парадоксальна ситуація: навчитися клінічному обстеженню і діагностиці можливо лише експериментальним шляхом, беручи участь в ролі учня-спостерігача в бесідах з клієнтами відомих і визнаних авторитетів в галузі діагностики та інтерв'ю.
Хочеться відзначити, що, на жаль, існує маса прихильників навіть в середовищі професіоналів діагностики психічних відхилень без проведення інтерв'ювання. Тобто діагноз ставиться заочно, без безпосередньої зустрічі лікаря з пацієнтом. Діагнози психічних захворювань, що виставляються на підставі аналізу дій людини, відомих лікареві з чуток або з вуст не фахівців, психопатологічні трактування текстів "підозрюваних" (листів, віршів, прози, кинутих колись фраз) лише дискредитують клінічний метод.
Справжня діагностика як психічних відхилень, так і індивідуально-психологічних особливостей людини в обов'язковому порядку повинна поєднувати психодіагностичні процедури і безпосереднє обстеження психологом клієнта (пацієнта), тобто інтерв'ювання.
В даний час діагностичний процес повністю відданий на відкуп лікарям-психіатрам. Це не можна визнати справедливим, оскільки лікар, в першу чергу, націлений на пошук симптому, а не на, власне, диференціацію симптому і феномену. До того ж, через традиції лікар-психіатр мало обізнаний з проявами здорової психічної діяльності. Саме через перераховані особливості можна вважати обґрунтованим залучення клінічного психолога до діагностичного процесу у формі інтерв'ювання при оцінюванні психічного стану досліджуваних.
Клінічне інтерв'ю – це метод здобуття інформації про індивідуально-психологічні властивості особистості, психологічні феномени і психопатологічні симптоми та синдроми, внутрішню картину хвороби пацієнта, структуру його проблем, а також спосіб психологічного впливу на людину, вироблений безпосередньо на підставі особистого контакту психолога і клієнта.
Інтерв'ю відрізняється від звичайного розпитування тим, що націлене не лише на скарги, які активно пред'являються людиною, але і на виявлення прихованих мотивів поведінки людини і надання їй допомоги в усвідомленні дійсних (внутрішніх) підстав для зміненого психічного стану. Істотною для інтерв'ю вважається також психологічна підтримка клієнта (пацієнта).
Таким чином, функціями інтерв'ю в клінічній психології є: діагностична і терапевтична. Вони повинні здійснюватися паралельно, оскільки лише їх поєднання може призвести до бажаного для психолога результату – одужання і реабілітації пацієнта.
Пацієнти частенько не можуть точно описати свій стан і сформулювати скарги та проблеми. Саме тому, здатність вислухати розповідь людини – це лише частина інтерв'ю, друга, – здатність тактовно допомогти їй сформулювати її проблему, дати можливість зрозуміти витоки психологічного дискомфорту – викристалізувати проблему. "Мова дана людині для того, щоб краще розуміти себе", – писав Л. Виготський, і це розуміння через вербалізацію в процесі клінічного інтерв'ю може вважатися істотним і принциповим.
Принципами клінічного інтерв'ю є: однозначність; точність і доступність формулювань-запитань; адекватність; послідовність (алгоритмізованість); гнучкість; можливість перевірки інформації, що надається.
Під принципом однозначності і точності в рамках клінічного інтерв'ю мається на увазі правильне, коректне і точне формулювання питань. Прикладом неоднозначності може служити таке питання, звернене до пацієнта: "Чи відчуваєте Ви щодо себе психічний вплив?" Ствердна відповідь на це питання не дає діагносту практично нічого, оскільки інтерпретувати його можна всіляко. Пацієнт міг мати на увазі під "впливом" як звичайні людські переживання, події, людей, що оточують його, так і, наприклад, "енергетичний вампіризм" і так далі. Питання це неточне і неоднозначне, отже малоінформативне і є зайвим.
Принцип доступності базується на декількох параметрах: словарному (лінгвістичному), освітньому, культурному, мовному, національному, етнічному і інших чинниках. Звернена до пацієнта мова має бути йому зрозуміла, повинна збігатися з його мовною практикою, заснованою на безлічі традицій. Питання діагноста: "Чи не буває у Вас галюцинацій?" – може бути неправильно зрозумілим людиною, яка вперше стикається з подібним науковим терміном. З іншого боку, якщо у пацієнта запитати, чи не чує він голосів, то його розуміння слова "голоси" може кардинально відрізнятися від розуміння лікарем того ж терміну. Доступність ґрунтується на точній оцінці діагностом статусу пацієнта, рівня його знань, словникового запасу, субкультуральних особливостей, жаргонної практики.
Одним з важливих параметрів інтерв'ю вважається алгоритмізованість (послідовність) розпитування, заснована на знаннях діагноста в галузі поєднання психологічних феноменів і психопатологічних симптомів та синдромів; ендогенного, психогенного і екзогенного типів реагування; психотичного і непсихотичного рівнів психічних розладів. Клінічний психолог зобов'язаний знати сотні психопатологічних симптомів. Але якщо він запитуватиме про наявність кожного відомого йому симптому, то це, з одного боку, займе велику кількість часу і буде стомлюючим як для пацієнта, так і для дослідника; з іншого, відобразить некомпетентність діагноста. Послідовність будується на відомому алгоритмі психогенезу: на підставі, пред'явлення перших скарг хворим, розповіді його родичів, знайомих або на підставі безпосереднього спостереження за його поведінкою формується перша група феноменів або симптомів. Далі опитування охоплює виявлення феноменів, симптомів і синдромів, що традиційно поєднуються з вже виявленими, потім запитання мають бути направлені на оцінку типу реагування (ендогенного, психогенного або екзогенного), рівня розладів і етіологічних чинників. Наприклад, якщо першими вдається виявити наявність слухових галюцинацій, то подальше розпитування будується по наступній схемі-алгорнтму: оцінка характеру галюцинаторних образів (кількість "голосів", їх усвідомлюваність і критичність, мовні особливості, визначення місця розташування джерела звуку на думку пацієнта, час появи і так далі) – міра емоційної залученості – міра критичності пацієнта щодо галюцинаторних проявів – наявність розладів мислення і далі залежно від кваліфікації описаних феноменів підтвердження екзогенного, ендогенного або психогенного типів реагування за допомогою опитування про наявність, наприклад, розладів свідомості, психосенсорних порушень та розладів. Окрім вищеописаного, принцип послідовності має на увазі детальне розпитування в лонгітюдному розрізі: черговість появи психічних переживань і їх зв'язок з реальними обставинами. При цьому важлива кожна деталь розповіді, важливий контекст подій, переживань, інтерпретацій.
Найбільш значимими є принципи можливості перевірки і адекватності клінічного інтерв'ю, коли для уточнення конгруентності понять і виключення невірної інтерпретації відповідей діагност ставить питання типу: "Що Ви розумієте під словом "голоси", які Ви чуєте?" або "Наведіть приклад "голосів". При необхідності пацієнтові пропонується конкретизувати опис власних переживань.
Принцип безпристрасності – основний принцип феноменологічно орієнтованого психолога-діагноста. Нав'язування пацієнтові власного уявлення про наявність в нього психопатологічної симптоматики на підставі упередженості або недбало проведеного інтерв'ю може відбуватися як внаслідок свідомої установки, так і на базі незнання принципів інтерв'ю або сліпої прихильності до однієї з наукових шкіл.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічне інтерв'ю“ на сторінці 1. Приємного читання.
