Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

Клінічна психологія

Дисоціативна амнезія – найпоширеніший дисоціативний розлад, що виникає після загрози смерті, психологічного конфлікту, емоційної травми і виявляється у частковій втраті пам'яті на психотравмуючу ситуацію у людей, в котрих не виявлені органічні ураження мозку чи інтоксикація (Karon В.Р., Widener A.J.). Розлад часто виникає у людей, які пережили стихійне лихо, реальну загрозу для власного життя та життя близьких, у дітей, які зазнали сексуальне насилля, а також може формуватися й при втраті близької людини або при гнітючому почутті провини (D. Spiegel). Зустрічаються локалізована, генералізована, селективна та безперервна амнезія. Переважно дисоціатнвна амнезія має парціальний і селективний характер, амнезується лише травматичний епізод (зазвичай раптова втрата близьких або катастрофа). Хворий усвідомлює розлад пам'яті, але не висловлює стурбованості з цього приводу. Стан триває кілька днів, починається і закінчується раптово. На висоті розладу протягом одного-двох днів він може супроводжуватися дисоціативними паморочними проявами, коли пацієнт дезорієнтований, не впізнає знайомих, безцільно блукає, не дотримується особистої гігієни та режиму харчування й сну. При наявності вираженої вторинної вигоди або повторному впливі стресора можливе затягування епізоду або його рецидивування. Частіше спостерігається у молодих чоловіків і підлітків.

Дисоціативна фуга (лат. fuga біг, втеча) від дисоціативної амнезії відрізняється тим, що після психотравмн хворий, не усвідомлюючи розладу пам'яті і не виглядаючи дезорієнтованим, здійснює цілеспрямовані подорожі (часто у місця, які є для нього емоційно значущими). Амнезія стосується лише особистих спогадів, загальні та універсальні знання і навички зберігаються. Хворий зовні справляє враження упорядкованої людини, дотримується особистої гігієни та режиму харчування, здатний до простої соціальної взаємодії, часом навіть може займатися досить складною діяльністю (амбулаторний автоматизм), але при цьому його особистість нерідко відрізняється від попередньої. Закінчення фуги раптове. Увесь період дисоціативної фуги амнезується.

Дисоціативний ступор – розлад, при якому у хворого внаслідок перенесеної психотравми виявляються усі ознаки клінічного ступору (лат. stupor – заціпеніння), але без фізіологічних причин. Перебуваючи у стані, який клінічно не можна визначити ні як несвідомий, ні як сон, хворий застигає, переважно непорушно лежить або сидить, не реагуючи на зовнішні стимули (шум, світло, дотики і слова).

Транси і стани одержимості. Транс (лат. trans – перехід в інший стан) – психічний розлад, що виникає в результаті тривалого значного психічного перенапруження у людей, які не страждають шизофренією, гострим психозом, множинним розладом особистості, епілепсією, інтоксикацією психоактивними речовинами, а також не мали черепно-мозкової травми. У стані трансу втрачається почуття власної ідентичності, надзвичайно звужується свідомість з вибірковим фокусуванням на певному об'єкті і обмеженням повторюваного набору рухів, поз і висловлювань. Стан виникає мимовільно, заважає людині повноцінно активно функціонувати у професійній діяльності та в особистому житті.

Дисоціативні розлади моторики – психічний розлад, який формується як втеча у хворобу в результаті прагнення людини уникнути міжособистісного конфлікту і за допомогою демонстративної поведінки, скерованої на співчуття, отримати вторинну вигоду або репрезентувати свій протест. Виявляється у втраті, послабленні, сповільненні або обмеженні моторних функцій, які не мають фізіологічного підтвердження та є анатомічно невідповідними. Суб'єктивно хворий почуває себе погано, скаржиться на болі та обмеження рухів. За відсутності порушень тонусу і трофіки у пацієнтів може спостерігатися повний або частковий параліч кінцівки (моно-, гемі- та пара- парези і плегії), рідше – атаксія, астазія – абазія, апраксія, акінезія та інші. Серед розладів мовлення зустрічаються: заїкання, дизартрія (порушення артикуляції), афонія (беззвучне мовлення), сурдомутизм (глухонімота), афазія (відсутність мовлення).

Дисоціативні судоми – ситуативно обумовлений психічний розлад, що виникає при неусвідомлюваній потребі пацієнта привернути до себе увагу, отримати вторинну вигоду. Раптові і несподівані спастичні рухи, які з великим ступенем зовнішньої подібності наслідують різні варіанти епілептичних припадків, відбуваються лише за наявності спостерігачів. Може супроводжуватися вигукуванням слів, що відображають сутність конфлікту пацієнта. Припадок триває переважно протягом 10-20 хвилин. На відміну від епіприпадків, пацієнти падають, не отримуючи істотних травм, напади не супроводжуються прикушуванням язика, мимовільним сечовиділенням та втратою свідомості, після припадку відсутні оглушення і амнезія.

Дисоціативна амнезія і втрата чуттєвого сприймання – психічний розлад, який, як і дисоціативні розлади моторики, формується як втеча у хворобу з метою уникнення конфліктної ситуації. Виявляється у втраті або послабленні шкірної чутливості у ділянках, локалізація яких не відповідає зонам іннервації. Сенсорні розлади: гіпер, гіпо- і анестезія (зниження, підвищення і відсутність тактильної чутливості), алгії (больові відчуття). Також може виникати виражене тремтіння всього тіла або його частин у поеднанні з псевдоспазмами м'язів, яке посилюється при хвилюванні або надмірній увазі та зникає уві сні.

Окрім втрати шкірної чутливості, у пацієнтів можливе випадіння функцій органів чуття, наприклад, "втрата зору", що полягає у короткотривалому звуженні поля зору або зниженні його гостроти.

Інші дисоціативні розлади. Серед інших д асоціативних розладів заслуговують на увагу множинні розлади особистості та синдром Ґанзера.

Синдром Ґанзера – психічний розлад, який умовно вважають одним з варіантів сутінкового потьмарення свідомості, що супроводжується недоладним і недоречним мовленням, неможливістю відповісти на прості запитання чи розв'язати елементарну задачу. Разом з примітивною, наївною демонстративністю – показна загальмованість або метушливість, безпричинний сміх або плач, міміка розгубленості, "дитяча" поведінка, безпорадність в елементарних ситуаціях – у пацієнта збережена здатність виконувати складні цілеспрямовані рухи і вчинки, але вони не призводять до отримання бажаного результату.

Розлади множинної особистості – дисоціативний психічний розлад, при якому у свідомості людини формуються дві (дуже рідко більше) субособистостей. Характеризується раптовими переключеннями від однієї субособистості до іншої, яке, ймовірно, спровоковане стресовою подією різного ступеня вираженості (Dell, Eisenhower) або у стані трансу чи гіпнозу. У кожен конкретний момент проявляється лише одна субособистість, яка має власну пам'ять, особливості поведінки, стать, вік, фах, манери і, з'являючись, повністю контролює вчинки хворого, "панує" над ним. Після закінчення епізоду амнезується як субособистість, так і сам епізод. Спогади кожної із субособистостей недоступні для іншої, тому намагання переконати людину у тому що вона робила вчинки, про які не пам'ятає, можуть виступити як чергова психотравмуюча ситуація, що спровокує чергову зміну субособистостей, яка теж буде амнезована.

Оскільки в літературі описано лише близько 300 випадків розладу множинної особистості, щодо його походження існує багато припущень. У 97% обстежених не заперечують фізичне (переважно інцест) насилля у ранньому дитинстві (Ross; Dell; Eisenhower). Вчені одностайні у тому, що більшість випадків вперше діагностовано у підлітковому або юнацькому віці, хворих серед жінок втричі більше, ніж серед чоловіків. Протягом останніх 50-ти років кількість хворих зросла, що пов'язують з руйнівним впливом психоенергетичних і тоталітарних сект.

Загалом слід пам'ятати, що дисоціативні розлади формуються як захист від нестерпних переживань, які можуть бути пов'язані або зі смертельною загрозою чи горем з приводу втрати близької людини, або з ураженим почуттям самолюбства чи з почуттям пекучого сорому а також із почуттям безсилля у вирішенні внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту чи неможливості змінити об'єктивну ситуацію. Перебуваючи у напрузі, пов'язаній з потребою вирішити конфлікт, кожна особистість витрачає різну кількість внутрішніх емоційних ресурсів, а їх брак починає сприйматися як щось стороннє, отже, відбуваються певні зміни свідомості. Адже механізми захисту включають: заперечення (ігнорування певних аспектів реальності), витіснення (ізоляція від свідомості загрозливої інформації) і дисоціацію – відокремлення однієї групи психічних процесів від іншої з їх незалежним функціонуванням.

Саме зважаючи на психодинаміку дисоціатнвних розладів, зрозуміло, чому у більшості випадків вираженість і тривалість хвороби залежать від реакції оточення. Людина прагне отримати не лише первинну вигоду у вигляді зниження рівня тривожності, який підвищується при переживанні психотравмуючої ситуації, з якою неспроможна справитися психіка, але і переводить хворобливі відчуття на неусвідомлюваний рівень тілесного функціонування. При цьому симптоми не лише вказують на підсвідоме прагнення певного обмеження (параліч, сліпота), а й сигналізують оточенню про нього. Дисоціативні розлади дають змогу через порушення функцій отримати й вторинну вигоду – увагу і турботу, співчуття і підтримку, звільнення від обтяжливих стосунків чи обов'язків, уникнення покарання за провину та багато інших.

На думку Б.Д. Карвасарського, існує два підходи до побудови класифікації невротичних конфліктів. До першого відносяться спроби феноменології оцінки психотравмуючих обставин та їх значимості в неврозогенезі. Однак набагато більшого значення, на думку багатьох сучасних дослідників, набуває класифікація механізмів розвитку конфліктів, які приймають участь в генезі неврозу. В історичному плані цікавий підхід В.Н. М'ясищева, котрий розглядав три основні типи невротичних конфліктів: істеричний, обсесивно-психастенічний та неврастенічний.

Подібний підхід зумовлював значимість не стільки психічної травми в ізольованому виді, скільки базових психологічних параметрів особистості. Перший із відмічених типів конфліктів (істеричний) визначається занадто завищеними претензіями особистості, які завжди поєднуються з недооцінкою або повним ігноруванням об'єктивних реальних умов або вимог оточуючих. Слід підкреслити, що його відрізняють перевищення вимогливості до оточуючих над вимогливістю до себе і відсутність критичного ставлення до власної поведінки. В генезі цього типу конфлікту вагоме значенн я мають історія розвитку особистості та процес формування системи її життєвих відносин. Другий (обсесивно-психастенічний) тип невротичного конфлікту обумовлений суперечливими власними внутрішніми тенденціями та потребами, боротьбою між бажанням та обов'язком, між моральними принципами та особистими прихильностями. При цьому, якщо навіть одна з них і стає домінуючою, але продовжує зустрічати опір іншої, створюються сприятливі можливості для різкого посилення психічної напруги та виникнення невроза нав'язливих станів. Конфлікт третього типу (неврастенічний) являє собою протиріччя між можливостями особистості, з одного боку, її прагненнями та завищеними вимогами до себе – з іншого. Особливості конфлікту цього типу частіше за все формуються в умовах, коли постійно стимулюється нездорове прагнення до особистого успіху без реального врахування сил та можливостей індивіда.

Як видно з представленої точки зору, В.Н. М'ясищев в неврозологічному ракурсі був націлений на пошук морально-етичних та соціально-психологічних характеристик людини, формуючих при зустрічі з психотравмуючою ситуацією особливий, типовий стиль невротичної поведінки. Вчення про три типи невротичного конфлікти стало продовженням та розвитком теорії системи відношень особистості, в якій основний акцент робився на вивченні механізмів "продукування психічних травм", безсвідомому приписуванні тим чи іншим життєвим обставинам психічного звучання з наступним афективно забарвленим комплексом внутрішньоособистісного конфлікту. При цьому виділялася роль характерологічних особливостей пацієнта.

Характерною особливістю всіх дисоціативних (конверсійних) розладів є відсутність органічного етіологічного фактора, що підтверджується параклінічними методами обстеження пацієнта.

Наявність в сьогоденні або минулому справжніх неврологічних порушень або системних захворювань, що впливають на ЦНС, зазначають у 40% хворих дисоціативними (конверсійними) розладами. Дисоціативні і конверсійні симптоми іноді важко відрізнити від соматичного або неврологічного захворювання, що особливо характерно для пацієнтів, добре інформованих про клінічну картину і перебіг цих захворювань. Але при медичному огляді та обстеженні пацієнта не виявляють яких-небудь явних соматичних або неврологічних порушень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів

  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря

  • Взаємини в медичному колективі

  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)
  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи