Особистість лікаря

Клінічна психологія

Лікар завжди повинен враховувати, що при першій зустрічі з пацієнтом останній оцінює його особистість, так само як він вивчає і оцінює психологічні особливості пацієнта.

Для максимально ефективної діяльності лікар повинен володіти достатньо широкими знаннями і високими етичними якостями, щоб і на моральному, і на професійному рівні перевершувати хворого, або принаймні не поступатися йому. Тому природно, що лікар повинен мати широкий кругозір і бути обізнаним як в галузі медицини, так і в інших галузях людських знань. Освіта лікаря повинна бути якомога повнішою, глибшою і довершеною.

Визнання недостатності знань про хвороби і відсутності можливостей їх лікування повинне служити не джерелом розчарування і самокритики, а бути стимулом для постійної самоосвіти, незалежно від фактичного рівня знань і досвіду, накопиченого лікарем. Зберігся цікавий факт про останні години життя чудового лікаря Абу Алі Ібн Сіни (Авіценни). Цей титан медичних знань, по багатотомному керівництву якого вивчав медицину весь культурний світ, вмираючи при повній свідомості, скромно підвів підсумки діяльності людини в короткій фразі: "Ми вмираємо і з собою забираємо лише одне: усвідомлення, що ми нічого не дізналися”.

Життя лікаря – це постійний університет, який ніколи не завершується. Будь-яка зупинка в накопиченні спеціальних знань, вдосконаленні своєї клінічної майстерності, пізнанні життя для лікаря означає професійну "смерть". Найбільший вітчизняний клініцист А.А. Остроумов (1844-1908) писав: "Вчитися все життя для користі суспільства – таке покликання лікаря".

Проте, знання і висока кваліфікація лікаря є тільки інструментом, ефективність застосування якого залежить від особистісних особливостей лікаря. Сама по собі освіта виявиться недостатньою, якщо вона постійно не підкріплюватиметься вихованням (самовихованням) моральності, з одного боку, і незмінним прагненням до активної продуктивної корисної діяльності – з іншого. Корисність діяльності лікаря визначається особливим становищем лікарської професії, пов'язаним не тільки і не стільки із задоволенням його особистих інтересів, скільки з суспільною ціною його праці – ціною охорони здоров'я людей.

Особистість лікаря сама по собі здатна чинити терапевтичний ефекті підвищувати ефективність лікувальних засобів і методів за умови, що лікар має у хворого та його родичів довірою і авторитетом.

Вже перші враження при зустрічі з лікарем істотно впливають на формування у хворого довіри до нього – при цьому мають значення багато чинників, починаючи із зовнішнього вигляду лікаря, манери його поведінки, культури спілкування і закінчуючи професійними навичками. Неохайний зовнішній вигляд або, навпаки, надмірна екстравагантність одягу і зачіски, велика кількість прикрас можуть викликати у пацієнта психологічне неприйняття і перешкоджатимуть встановленню довірливих відносин.

Лікар викликає довіру у хворого, якщо він гармонійний як особистість, спокійний, упевнений і рішучий при прийнятті рішень, але не зарозумілий. Важливою складовою в професійній діяльності лікаря-клініциста є наявність у нього такої якості, як емпатія, – здатності співпереживати співбесідникові (в цьому випадку пацієнтові), розуміти його відчуття, потреби, інтереси, мотивації вчинків. Під час спілкування з пацієнтом у лікаря виникає особистий резонанс у вигляді співчуття, бажання полегшити страждання хворої людини. Нездатність до емпатії і наявність у лікаря деяких інших несприятливих якостей темпераменту і характеру (підвищена збудливість, схильність до гнівливих реакцій, повільність, замкнутість, бідність емоційних реакцій та ін.) можуть перешкоджати встановленню довіри між пацієнтом і лікарем. Тому лікар, особливо початківець, повинен прагнути спостерігати за реакцією хворого на свою поведінку і враховувати думку колег про його поведінку щодо пацієнтів, їх родичів, медичного персоналу. За допомогою критичного відношення до себе і певних зусиль лікар повинен формувати свою особистість. Таким чином, діяльність лікаря, спрямована на лікування хвороб у хворих, повинна бути пов'язана з самовихованням, яке дозволяє виправляти власні недоліки.

Якщо взаємини між пацієнтом і лікарем розвиваються несприятливо, то останній повинен прагнути поводитися коректно, не показувати відкрито своє негативне ставлення до пацієнта, а спробувати шляхом терпимості, такту і наполегливості завоювати його довіру. В деяких випадках, коли це не вдасться, і відносини з хворим носять напружений психологічний характер, лікар може сам порекомендувати пацієнтові звернутися до іншого лікаря. Про це писав відомий німецький лікар і психотерапевт, якого вважають одним з основоположників психосоматичної медицини, Г.Гроддек (1866- 1934): "Там, де взаєморозуміння відсутнє, краще, якщо лікар скаже хворому, що особисто він не може допомогти. Це не жорстокість, а обов'язок. На світі існує достатньо лікарів, для того, щоб кожен пацієнт знайшов такого лікаря, якого він потребує”. Головною оцінкою витрачених лікарем праці і енергії є високоефективна, довершена допомога хворому, а також моральне задоволення від роботи, накопичення лікарського досвіду і підвищення авторитету лікаря.

Авторитет лікаря служить передумовою для формування довіри до нього хворого ще до їх особистої зустрічі. Класики вітчизняної медицини до складових авторитету лікаря відносили: глибокі знання в своїй галузі, уміння спокійно, впевнено, правильно і швидко зрозуміти хворого, його проблеми, пов'язані з хворобою, обрати лікарську тактику, яка забезпечує оптимальну допомогу і поліпшення стану пацієнта. Авторитет лікаря формується ставленням до нього пацієнтів, їх родичів, колег, медичного персоналу. Відомості про професіоналізм лікаря передаються від однієї людини іншій. Однією з важливих складових авторитету лікаря є його особистий шарм, який полягає в доброзичливості, щирості, природній скромності, високих моральних якостях. Відомо, що одні і ті ж ліки можуть мати різну ефективність при призначенні їх знаменитим, авторитетним лікарем або маловідомим, молодим. І.П. Павлов, високо оцінюючи клінічні і душевні якості С.П. Боткіна, писав, що особистість цього ученого мала справді чарівний характер: часто лікувало одне його слово, одні відвідини.

На авторитет лікаря має вплив і його зовнішній вигляд. Лікар сам повинен справляти враження здорової людини. Навряд чи викличуть довіру рекомендації лікаря з одутлим обличчям, тремтячими руками, покритого потом і з задишкою. Лікар, що викликає у хворих своїм виглядом співчуття і жалість, примушує задуматися і пригадати біблійні слова: "Лікарю, зцілися сам".

Пацієнтові важливо відчувати здоровий оптимізм лікаря, який повинен бути розумним, заснованим на глибоких знаннях і практичному досвіді.

Справжні чесноти будь-якого хорошого лікаря завжди поєднуються зі скромністю, вони не потребують самореклами. І, навпаки, будь-які прояви зарозумілості, нескромності, бравади, необгрунтованої самовпевненості в складних ситуаціях часто служать маскою, що приховує серйозні професійні недоліки, поверхневі знання і недостатнє вміння.

Однією з найважливіших особистісних якостей лікаря, що допомагають в практичній діяльності, є правдивість. Психологічні проблеми, пов'язані з цією якістю, полягають в необхідності в певних випадках повідомляти як хворому, так і його родичам свої думки про долю хворого, у тому числі і вельми сумну. Іноді у випадках несприятливого прогнозу молодий малодосвідчений лікар демонструє непомірний оптимізм і невідповідну до обставин віру в успіх: сучасна медицина може все! Лікареві не завжди легко, та і не у всіх випадках можна, говорити правду хворому. З цього, проте, не випливає, що йому дозволена брехня. Вона неприпустима в будь-яких випадках, особливо при спілкуванні з хворою людиною, переповненою неспокоєм, хвилюваннями, стражданнями і тривожним очікуванням рішення свого лікаря.

Питання про те, в якому обсязі і формі доводити до відома хворого інформацію, що стосується його стану, є одним з найбільш дискусійних у медичній деонтології. Особливо це стосується захворювань із несприятливим перебігом. Існують дві альтернативні точки зору:

• 1) враховуючи право людини на інформацію, повідомляти хворому точний діагноз і можливий прогноз;

• 2) інформація повинна подаватися дозовано з урахуванням характеру і стадії захворювання, а також особистісних особливостей хворого, його ставлення до захворювання, методів обстеження і лікування.

Перший підхід поширений в країнах Заходу. Ного прихильники виходять з тієї обставини, що нібито 90% госпіталізованих хворих знають свій діагноз, і "дбайлива брехня" порушує контакт між лікарем і хворим, викликаючи у останнього відчуття недовіpii. Тому адекватнішою і дбайливішою, на їх думку, є правдива інформація, отримана від лікаря, який, враховуючи особистість хворого, прагне допомогти йому зміциити самоповагу, знайти сили в боротьбі з хворобою. Крім того, знання приблизного терміну життя дає можливість хворому завершити важливі для нього справи, зробити необхідні розпорядження, скласти заповіт.

Другий підхід традиційно домінує у вітчизняній медицині. Вважається, що не можна віднімати у людини надію на зцілення. Тому більшості хворих лікар повинен сказати правду, але робити це необхідно у відповідній формі і обсязі, що дозволяють, по можливості, берегти психіку хворого. З цією метою можна, наприклад, зробити висновки і дати пояснення у вигляді припущень, які б залишали хворому надію.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість лікаря“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів

  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря
  • Взаємини в медичному колективі

  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи