Зазвичай ефективними для встановлення "довірливої дистанції" – психологічного комфорту є вислови типу: "Я розумію, як це непросто звернутися до лікаря (психолога). Мені, напевно, не варто говорити про те, що все, чим Ви захочете поділитися зі мною про себе і свої переживання залишиться між нами". На подальших етапах бажано підтверджувати (нагадувати) пацієнтові свої гарантії конфіденційності. Наприклад, запитання, істотні для розуміння стану пацієнта, слід починати із слів: "Якщо не секрет, не могли б Ви розповісти детальніше про..." або "Ваше право не говорити мені про ..."; "Якщо Вам не хочеться обговорювати цю тему, ми могли б перейти до іншої". Подібними мовними, заснованими на етичних принципах, засобами можливе швидке і ефективне встановлення потрібної "душевної хвилі" між лікарем (психологом) і пацієнтом за умови, що за технікою комунікації стоятиме щире бажання розібратися в стані пацієнта, допомогти йому, а не маніпулювання.
Окрім цього, на першому етапі психолог повинен виявити домінуючі мотиви звернення до нього, скласти перше враження про рівень критичності респондента до себе і його психологічні особливості. Ця мета досягається за допомогою питань типу: "Хто був ініціатором Вашого звернення до фахівця?", "Ваш прихід на бесіду зі мною – це Ваше власне бажання або Ви зробили це для заспокоєння родичів (знайомих, батьків, дітей, начальства)?"
Навіть при бесіді із хворим з психотичннм рівнем розладів доцільно почати інтерв'ю з надання гарантій конфіденційності. Нерідко ефективними для подальшої розмови з такими хворими виявляються фрази типу: "Ви напевно знаєте, що можете відмовитися від розмови зі мною як з психологом?" У переважній більшості випадків дана фраза не викликає бажання піти з кабінету лікаря, а навпаки виявляється приємним відкриттям для пацієнта, який починає відчувати свободу розпоряджатися інформацією про себе і при цьому стає більш відкритим для спілкування.
Активна роль лікаря (психолога) на цьому уривається і настає етап пасивного інтерв'ю. Хворому (клієнтові) надається час і можливість пред'явити скарги в тій послідовності і з тими подробицями і коментарями, які він вважає потрібними і важливими. Лікар або психолог при цьому виконують роль уважного слухача, що лише уточнює особливості проявів захворювання пацієнта. Найчастіше методика вислуховування включає наступні способи (таблиця 1).
Таблиця. 1
Основні етапи діагностичного вислуховування
(по А. Айві)
| Відкриті питання | "Що?" – виявляє факти; "Як?" – відчуття; "Чому?" причини; "Чи можна?"; загальну картину | Використовується для з'ясування основних фактів і полегшують розмову |
| Закриті питання | Зазвичай включають частку "чи", на них можна відповідати коротко | Дають можливість виявити особливі факти, скорочують дуже довгі монологи |
| Заохочення · (підтримка) | Повторення декількох ключових фраз клієнта | Заохочує детальну розробку специфічних слів і сенсу |
| Віддзеркалення відчуття | Звертає увагу на емоційний зміст інтерв'ю | Прояснює емоційну підоснову ключових фактів, допомагає розкривати відчуття |
| Переказ | Повторення суті слів клієнта і його думок, використовуючи його ключові слова | Активізує обговорення, показує рівень розуміння |
| Резюме | У стислому вигляді повторює основні факти і відчуття клієнта | Корисно повторювати періодично під час інтерв'ю, що є обов'язковим в кінці зустрічі. |
Питання, що задаються діагностом, спрямовані на оцінку внутрішньої картини хвороби, тобто виявлення уявлень пацієнта про причини виникнення у нього тих або інших симптомів. При цьому виробляється структуризація проблеми, яка залишається фруструючою на момент інтерв'ю. Тут же діагност ставить всілякі питання, що стосуються аналізу і психічного стану, ґрунтуючись на відомих діагностичних алгоритмах. Окрім вислуховування психолог під час інтерв'ю повинен використовувати і елементи впливу (таблиця 2).
Таблиця 2
Методи впливу в процесі інтерв'ю
(по А. Айві)
| Інтерпретація | Задає нові рамки, в яких клієнт може побачити ситуацію | Спроба дати можливість клієнтові по-новому побачити ситуацію– альтернативне сприйняття реальності, що сприяє зміні поглядів, думок, настрою і поведінки |
| Директива · (вказівка) | Говорить клієнтові, яку дію зробити. Може бути просто побажанням або технікою. | Ясно показує клієнтові, якої дії психолог від нього чекає. |
| Порада · (інформація) | Дає побажання, загальні ідеї, домашні завдання, пораду про те, як діяти, думати, поводитися. | Поради, які використовуються помірно, дають клієнтові корисну інформацію. |
| Саморозкриття | Психолог ділиться особистим досвідом і переживаннями, або розділяє відчуття клієнта. | Тісно пов'язаний з прийомом зворотного зв'язку, побудований на "я-пропозиціях". Сприяє встановленню рапорта. |
| Зворотний зв'язок | Дає клієнтові можливість зрозуміти, як його сприймає психолог та оточуючі. | Дає конкретні дані, які допомагають клієнту зрозуміти, як його уявляють інші, сприймають його поведінку і стиль мислення, що створює можливість само сприйняття |
| Логічна послідовність | Пояснює клієнтові логічні наслідки його мислення і поведінки. "Якщо... то". | Дає клієнтові іншу точку відліку. Цей метод допомагає людям передбачати результати їх дій. |
| Резюме | Часто використовується в кінці бесіди, аби сформулювати думки психолога. Часто використовується в комбінації з резюме. | Прояснює, що психолог і клієнт добилися за час бесіди. Підводиться підсумок того, що сказав терапевт. Покликаний допомогти клієнтові перенести ці узагальнення з інтерв'ю в реальне життя. |
Істотним на даному етапі інтерв'ювання є збір так званого психологічного і медичного анамнезу – історії життя і хвороби. Завданням психологічного анамнезу є здобуття від хворого відомостей для оцінки його особистості, ставлення до самого себе і, особливо, відношення до хвороби і оцінки того, наскільки хвороба змінила всю його особистість. Важливими є дані про перебіг хвороби і життєвий шлях, яке віддзеркалення хвороба отримує в суб'єктивному світі пацієнта, як позначається на його поведінці, на всій системі особистих стосунків. Зовні медичний і психологічний анамнез як методи дослідження вельми схожі – розпитування може йти по єдиному плану, але їх мета і використання отриманих даних абсолютно відмінні (В.М. Смірнов, Т.Н. Резнікова).
Наступний (III) етап клінічного інтерв'ю направлений на виявлення уявлень пацієнта про можливий і бажаний результати інтерв'ю та терапії. Хворого запитують: "Від чого з того, що Ви мені розповіли Вам хотілося б позбавитися в першу чергу? Як Ви уявляли собі до приходу до мене нашу бесіду і що Ви чекаєте від неї? Як Ви думаєте, чим би я міг Вам допомогти?"
Останнє питання націлює на виявлення бажаного для пацієнта способу терапії. Адже не рідкі випадки, коли хворий після пред'явлення лікареві скарг (часто різноманітних і суб'єктивно важких) відмовляється від лікування, посилаючись на те, що принципово не приймає жодних ліків, скептично відноситься до психотерапії або взагалі не довіряє лікарям. Подібні ситуації вказують на очікуваний психотерапевтичний ефект від самого інтерв'ю, від можливості висловитися, бути почутим і зрозумілим.
Цього виявляється в деяких випадках достатнім для певної частини тих, що звертаються за консультацією до лікаря або психолога. Адже часто людина приходить до лікаря (особливо психолога) не за діагнозом, а для того, щоб отримати підтвердження власних поглядів на своє психічне здоров'я і врівноваженість.
На четвертому завершальному етапі клінічного інтерв'ю знову активна роль переходить до інтерв'юера. Ґрунтуючись на виявленій симптоматиці, маючи уявлення пацієнта про концепцію власної хвороби, знаючи чого чекає хворий від лікування, інтерв'юер-психолог спрямовує інтерв'ю в русло антиципаційного тренінгу. Як правило, хворий на невроз боїться думати і навіть обговорювати з будь-ким можливі сумні результати конфліктних ситуацій для нього, що викликали звернення до лікаря і захворювання.
Антиципаційний тренінг, який заснований на антиципацій- ній концепції неврозогенезу (В.Д. Менделевич), спрямований, в першу чергу, на додумування пацієнтом самих негативних наслідків його хвороби і життя. Наприклад, при аналізі фобічного синдрому в рамках невротичного регістра доцільно ставити питання, в наступній послідовності: "Чого саме Ви боїтеся? – Щось погане повинне статися. – Як Ви передбачаєте і відчуваєте, з ким це погане повинне статися: з Вами чи з Вашими близькими? – Я думаю зі мною. – Що ж саме, як Вам здається? – Я боюся померти. – Що означає для Вас смерть? Чим вона страшна? – Не знаю. – Я розумію, що це неприємне заняття – думати про смерть, проте, прошу Вас подумайте, чого саме Ви боїтеся смерті? Я спробую Вам допомогти. Для однієї людини смерть – це небуття, для іншої – страшна не сама смерть, а пов'язані з нею страждання, біль; для третьої – вона означає, що діти і близькі виявляться в разі смерті безпорадними і так далі Яка Ваша думка про це? – ...–"
Подібний прийом в рамках клінічного інтерв'ю виконує як функцію точнішої діагностики стану пацієнта, проникнення в глибини найпотаємніших особливостей його хвороби і особистості, так і терапевтичну функцію. Менделевичем В.Д. подібний прийом названий антиципаційним тренінгом. Його можна вважати патогенетичним способом терапії невротичних розладів.
Клінічне інтерв'ю складається з вербальних (описаних вище) і невербальних засобів, особливо на другому етапі. Разом з опитуванням пацієнта і аналізом його відповідей, лікар може розпізнати масу важливої інформації, не вираженої словами.
Мова міміки і жестів – це той фундамент, на якому ґрунтується консультування і опитування (А. Айві). Невербальна мова, на думку останнього автора, функціонує на трьох рівнях:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічне інтерв'ю“ на сторінці 3. Приємного читання.
