Взаємини в медичному колективі

Клінічна психологія

Відносини лікаря з своїми колегами і медичним персоналом є важливою складовою медичної деонтології, оскільки атмосфера, що панує в медичному колективі, здатна спричиняти полярну дію як на пацієнтів медичної установи, так і на його співробітників.

Організаційна структура лікувальних установ вельми консервативна і традиційна: головний лікар, завідувачі відділеннями здійснюють керівництво і координацію роботи решти лікарів. Загальними правилами є дотримання субординації, ввічливість, доброзичливість, товариська взаємодопомога. Лікар повинен, з одного боку, уміти обстоювати свої погляди, не зважаючи на службове становище опонента, а з іншої – визнавати критику колег. Нерідко можуть виникати суперечності між "старими", досвідченими і "молодими" лікарями. Безумовно, молодому недосвідченому лікареві важче завоювати довіру хворого. Але свою недосвідченість він може компенсувати сумлінністю, прагненням якнайкраще розібратися в стані хворого, зверненням за порадою до досвідченіших колег.

Багатьма видатними лікарями-клініцистами підкреслювалася важливість динамічного спостереження і лікування хворого одним лікарем. Це сприяє не тільки повнішому розкриттю особливостей хвороб, але і глибшому вивченню лікарем особистості хворого, його реакції на хворобу. Повноцінний контакт із лікарем, віра пацієнта в його можливості і власне одужання є запорукою успішності лікування. Це, проте, не повинно породжувати у лікаря переоцінку своїх можливостей і зарозумілість. Неприпустимо у присутності хворого заради завойований дешевого авторитету критикувати, давати оцінку діям колеги, негативно відгукуватися про іншого лікаря, робити зауваження. Неетично втручатися в терапію хворого, коли його лікує інший лікар. Це можна робити, якщо дійсно виникає крайня необхідність. Форма втручання в дії інших лікарів повинна бути продуманою і тактовною, щоб виключити можливість виникнення ятрогенії у хворого, конфлікту з колегами.

Коли ж лікар через байдуже або негативне ставлення до роботи допускає професійні помилки, не в змозі уважно, вдумливо вислухати скарги хворого, виявляє дратівливість і нетерпимість, він втрачає довіру до себе хворих і пошану колег. Не сприяють зростанню авторитету лікаря зарозуміле ставлення до колег, самовпевненість і пихатість, що виявляються небажанням консультуватися з досвідченішими фахівцями.

У медичному колективі кожен працівник має свої функції і коло обов'язків. Відносини лікаря із медичним персоналом також повинні бути рівними, коректними. Лікар не повинен допускати грубості, безцеремонності, зарозумілості при спілкуванні з медичною сестрою або лаборантом. Водночас неприпустиме й перевищення своїх обов'язків останніми – обговорення з хворими призначень лікаря, постановка під сумнів результати досліджень, що може завдати істотної шкоди лікуванню хворого.

Кожна професія може сприяти розвитку людини, вдосконаленню її професійних і особистих якостей, але може приводити і до відомих негативних змін особистості. Р. Конечний, М. Боухал в праці "Психологія в медицині" (1983) говорять про професійну деформацію особистості медичного працівника, яка відбувається поступово на основі професійної адаптації. Проявами професійної деформації особистості медичних працівників є поява черствості, що іноді межує з бездушністю і цинізмом, використання медичного жаргону (сленгу). Професійна деформація особистості багато в чому носить підсвідомий характер і пов'язана з недостатністю особистісного контролю. Вона може негативно позначатися на взаєминах як в колективі, так і з пацієнтами, призводячи до виникнення у останніх ятрогенних розладів.

Останні три десятиліття в роботах психологів значне місце приділяється так званому синдрому емоційного вигорання, яким позначається емоційно-вольова деформація особистості фахівця, викликана особливостями роботи. Термін "емоційне вигорання" був вперше використаний американським психіатром Х.Дж. Фреденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що працюють з клієнтами (пацієнтами) в умовах емоційної напруги. Це відноситься до таких професій, як педагог, психолог, журналіст, юрист, продавець. У цей список можна включити і професію лікаря. Соціальний психолог Кристина Маслач визначила поняття "Професійне вигорання" як синдром фізичного і емоційного виснаження, що включає розвиток негативного ставлення до самого себе і до своєї роботи, втрату розуміння і співчуття до пацієнтів.

Загально відомою є емблема медичної діяльності, запропонована ще в XVII столітті голандським лікарем Ніколасом ван Тульпіусом, – свічка, що горить, і під нею девіз: "Світячи іншим, згораю сам". Безумовно, "вигорання" не припускає смерть або моральне спустошення, але професійна деформація особистості, що виявляється у негативних змінах, часто створює труднощі в подальшій роботі лікаря. Серед причин професійної деформації називають соціальні чинники і чинники середовища (місце роботи, психологічна атмосфера в колективі), а також особистісні чинники.

Соціально-психологічні чинники, що негативно впливають на особистість медичного працівника:

• низька матеріально-технічна база, відсутність медикаментів і т.д.;

• брак лікарів, напружений графік чергувань;

• невизнання дійсних заслуг лікаря;

• обмеження його права на свободу вибору (стилю життя, напряму наукового дослідження і т.п.);

• невідповідність етично-моральних вимог до професії реальній ситуації на робочому місці (конфліктність або байдужість в колективі і т.п.).

Особистісні чинники, що призводять до появи у лікаря симптомів емоційного вигорання:

• завищений рівень домагань;

• ідеалізм і недостатній зв'язок із реальністю;

• невміння критично оцінювати несприятливі зовнішні чинники;

• низька стійкість до стресу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Взаємини в медичному колективі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів

  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря

  • Взаємини в медичному колективі
  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи