Феноменологія клінічних проявів

Клінічна психологія

Основою диференціації психологічних проявів індивідуальних особливостей психічної діяльності від психопатологічних симптомів є вірна і точна феноменологічна оцінка клінічно спостережуваної ознаки (феномену у вузькому розумінні). Саме на цьому етапі діагностики зустрічається найбільша кількість помилок. Широка обізнаність сучасного пацієнта в психіатричній і психологічній термінології, його спроби не описати свій стан, а проаналізувати, збільшують ризик діагностичних помилок, особливо у випадках неможливості безпосередньо спостерігати зміни поведінки і переживань людини, а також через відсутність даних об'єктивного анамнезу (тобто інформації про поведінку – послідовність і характер дій – вислови). Крім того, ризик неправильної оцінки особливостей нормального мислення зростає при обстеженні особистості з високим рівнем розумового розвитку або широкими знаннями в галузі філософії, психології, медицини.

В оцінюванні симптому не можна повністю грунтуватися на визначенні і пред'явленні його пацієнтом. Наприклад, вказівка обстежуваного на "апатію", що з'явилася у нього, не означає, що цей симптом присутній в клінічній картині хвороби. Подібних складнощів не виникає в клініці внутрішніх хвороб, де частенько вся діагностика будується на висловах пацієнта. Виявляється навіть така залежність: чим грамотніший в медичному плані обстежуваний, чим точніше він може викласти свій стан в наукових термінах (наприклад, якщо пацієнт – лікар), тим об'єктивніша діагностика соматичної хвороби. Адже в подібному випадку "медично підкований" кваліфікований хворий самостійно вибере з проявів свого захворювання найбільш істотні симптоми, зможе проаналізувати, чітко описати їх характер, вираженість, особливості перебігу.

У клініко-психологічній практиці подібної залежності відзначити не вдасться. Як бн добре випробовуваний не знався на психології і психіатрії, він не зможе критично оцінити свій стан і усвідомити наявність деяких симптомів, що зустрічаються і при психозах, і при неврозах. На жаль, питання самосвідомості душевно-хворих ще недостатньо теоретично розроблені. Проте, можна передбачити, що, разом з об'єктивно неусвідомлюваними симптомами – такими, наприклад, як маревні і надцінні ідеї – є умовно неусвідомлювані або усвідомлювані не в повній мірі (галюцинації, нав'язливі ритуали і т. д.). Можна передбачити, що такі психопатологічні симптоми, як аутизм, апатія, амбівалентність, абулія, манія, розірваність мислення, резонерствування, незв'язність і деякі інші якісні порушення мислення не можуть бути повністю усвідомлювані пацієнтом. Виходячи з дефініції, подібні симптоми принципово не можуть до кінця усвідомлюватися. Інакше логічно позначати ці симптоми іншими термінами, наприклад, інтроверсія замість аутизму, гіпопатія замість апатії, гіпобулія на противагу абулії і так далі. Мабуть, не піддаються критичному аналізу негативні (дефіцитарні) симптоми, тоді як до позитивних симптомів можлива поява адекватного відношення хворого. Наведені пацієнтом прояви своєї хвороби у якості вище перелічених симптомів не можуть бути об'єктивними і не здатні служити основою для діагностики.

Таким чином, неможливо розцінювати як основні при розпізнаванні хвороби декларовані клієнтом (пацієнтом) симптоми за допомогою відомих йому медичних або психологічних термінів. Окрім вищезазначених причин подібна неможливість пов'язана і з наявністю різнобачень щодо одних і тих же психіатричних термінів. Багато людей в побуті вкладають невірне значення в такі терміни, що відображають розлад психіки як туга, тривога, занепокоєння, плутаючи їх, не усвідомлюючи жодної різниці між цими порушеннями. Хвора людина може скаржитися на тугу, визначаючи свій емоційний стан саме цим словом, не дивлячись на те, що у неї об'єктивно визначається не туга, а тривога. Побудова діагностики лише на підставі визначення свого стану самою людиною часто призводить клініциста-психолога до діагностичних помилок.

Бажання пацієнта при оцінці свого стану використовувати психологічні або психіатричні терміни може вказувати на інші розлади і сприяти виявленню дійсних порушень асоціативного процесу.

Проблема норми і патології в клінічній психології і психіатрії є однією з найбільш складних. Л.Л. Рохлін вказував на можливість виникнення подібних проявів у здорових і психічно хворих людей (частіше страждаючих на психопатії, ніж абсолютно здорових). Необхідно зазначити, що для визначення норми і патології серед інших причин необхідно враховувати ті соціально- психологічні зрушення, які характерні для сучасного суспільства.

До теперішнього часу залишається неясним положення про те, чи можливе виникнення психопатологічних феноменів у здорової людини, або ж в період їх появи чи не можна таку людину вважати повністю здоровою. Слід детальніше зупинитися на специфіці кваліфікації і феноменології деяких найбільш складних в діагностичному плані психологічних феноменів і психопатологічних симптомів.

Часто складнощі виникають при оцінці нав'язливих думок, спогадів, побоювань і рухів. При цьому можливі такі варіанти визначення станів, два з яких мають чітке психіатричне позначення: нав'язливі і насильницькі (імпульсивні) стани. Порівнюючи ці хворобливі симптоми з проявами здорової психіки, їх важко визначити яким-небудь терміном (найбільш відповідним можна вважати слово "настирливість"). Так, при нав'язливих станах хворий гостро переживає неможливість позбавитися від нав'язливостей, прикладає до цього масу зусиль, здійснює незвичайні ритуальні дії, які допомагають лише на якийсь час позбавитися від обтяжливого переживання.

Для психолога важко визначити у ряді психопатологічних синдромів місце для думок і дій здорової людини, позначених умовно "настирливостями". Адже вони також, як і нав'язливості усвідомлюються людиною, яка намагається протистояти їм. Слід визнати, що чітких диференціально-діагностичних критеріїв для розмежування хворобливих і нехворобливих (або донозологічних) нав'язливостей виділити не вдасться. Проте, будь-який прояв нав'язливостей не можна відносити до психопатологічних феноменів. Найважливішим критерієм оцінки варіантів норми є їх відносно доцільний характер і відсутність надмірно тривалої фіксації, не відповідної вимогам діяльності або потребам індивідуального розвитку.

Значні труднощі виникають у діагноста при зіткненні з таким психопатологічним симптомом як аутизм. Аутизмом зазвичай позначають стан хворого, що супроводжується зануреністю в світ власних переживань (В.С. Гуськов), замкнутістю, відгородженістю від зовнішнього світу, обмеженням контактів з навколишніми людьми, зменшенням потреби в спілкуванні. Не дивлячись на досить ясне визначення цього психопатологічного терміну, нерідко зустрічаються помилки при його клінічному оцінюванні. Слід пам'ятати, що аутизм – досить стійкий стан, не схильний до значних коливань, оскільки він розглядається в рамках дефіцитарних симптомів. Суть останніх полягає в процесі "обкрадання" здорової психіки, нанесення їй непоправного збитку.

Нормальною і обов'язковою для душевного здоров'я властивістю є комунікативна функція мислення. Внаслідок цього у людини існує біологічно обумовлена потреба в спілкуванні. Ця потреба у різних людей є більшою або меншою по своїй інтенсивності. Вона вплітається в структуру психічної діяльності і, разом з іншими необхідними складовими (волею, асоціативним процесом, пам'яттю, інтелектом) формує індивідуальний рівень психічного здоров'я. При ігноруванні цієї обставини можливі помилки в діагностиці психічних захворювань.

Неправомірно для побудови діагностичного процесу робити наголос лише на порівнянні психічних симптомів – ознак різних людей. Недопустимим є формулювання: "У багатьох так буває". Дуже важливо здійснювати аналіз зміни психічного функціонування конкретної людини, з врахуванням конкретного спадково обумовленого і сформованого в процесі життя рівнем душевного здоров'я. До аутизму такі міркування мають безпосереднє відношення, оскільки порівнюючи людей по параметру комунікативних якостей можна прийти до невірної думки про наявність у менш товариської людини ознак аутизму.

Важливим діагностичним параметром аутизму є відсутність у представника цього симптому достатньої, дійсної критики, переживання своєї замкнутості, нелюдимості. Аутизм поєднує в собі не лише неможливість встановлення хворим контактів з людьми, що його оточують, але і хворобливе небажання це робити, здатність задовольнятися самотністю. Саме так виявляється аутистичне мислення, яке можливе без припливу інформації зовні.

Принципово різними по механізмах виникнення є аутизм та інтраверсія, не дивлячись на те, що їх визначення подібні. Інтраверсія визначається як нелюдимість, замкнутість, зануреність всередину особистості (В.С.Гуськов). Інтраверсія насправді є тією варіативною нормою людської психіки, яка, спираючись на індивідуальний біологічно обумовлений рівень здоров'я і особливості виховання, формує акцентуацію характеру, різноманітність індивідуальних відмінностей особистості.

Інтраверсія на відміну від аутизму здатна компенсуватися під впливом зовнішніх мікросоціальних чинників. Е. Блейлер визначав аутизм як симптом, що відображає відсутність реального пристосування до вимог життя зі схильністю до заміни реальності мріями і фантазіями, коли мислення і сприйняття регулюються швидше особистими бажаннями, чим об'єктивною реальністю. Як справедливо вважають Ц.П. Короленко і А.Л. Галін, деякі ознаки аутизму при всій патологічності, як це часто здається, не завжди є психопатологічним феноменом. Занурення в мрії про виконання бажаного особливо часто може спостерігатися у підлітків в початковому періоді переосмислення життєвих стереотипів, що пов'язане із становленням особистості. На перших етапах визначення цілей хлопець не цікавиться і не повинен цікавитися, як і якими шляхами може бути досягнутим бажане, ідеальне. Саме це і реальне може бути представлене у вигляді невизначених переживань, оскільки йдеться мова про з'ясування цілей. Уявлення про бажане ще не сформувалися.

Оцінка такого стану як патологічного є помилковою. Не слід забувати, що йдеться про особистість, яка розвивається, і те, що зараз може оцінюватися як стабільна риса особистості, насправді є лише фазою розвитку. Етап "приземлення" ідеалів, вибору способу їх досягнення і можливо розчарувань буде наступним в розвитку людини. Випереджаюча критика ідеалів – це перш за все спроба звести нанівець творчі тенденції особистості. Саме у цей період відірваності від життя, не пристосованості до нього, фантазування формуються стійкі стилі поведінки, життєві цілі, віра в досягнення та реалізацію мрій.

А.Ф. Лазурський підкреслював, що процес адаптації особистості з вищим рівнем психічного розвитку відрізняється від процесу адаптації особистості з середнім рівнем. Оцінювання фантазування за наявності непристосованості до життя як аутизм є невірним. Правильна кваліфікація цих станів можлива лише при врахуванні багатьох рис особистості (особливо її розвитку), характеру стосунків з довкіллям і, що саме головне, при аналізі динаміки подальшого розвитку особистості.

Складними для психопатологічної оцінки вважаються наступні поняття: патологічна нерішучість і амбівалентність. Нерішучість ("наповненість коливаннями") може зустрічатися у здорових людей, осіб з особливостями характеру, а також у пацієнтів з порушенням психологічного здоров'я. Амбівалентність – істотна ознака шизофренії. Е. Блейлер розрізняв три види амбівалентності: 1) у афективній сфері – одне і те ж уявлення супроводжується і приємними, і неприємними відчуттями; 2) в сфері волі (амбітендентність) – подвійність вчинків, дій, спонук: 3) в сфері інтелектуальної діяльності – одночасне виникнення і співіснування думок протилежного характеру. Відмінністю патологічної нерішучості від амбівалентності може служити критичне відношення, що спостерігається при першому симптомі.

Проте, коло диференціальної діагностики не вичерпується патологічною нерішучістю, що зустрічається при неврозах і психопатіях. Деякі автори (М. Ярош, Ц.Г. Короленко, А.Л. Галін) відзначають наявність амбівалентності ознакою норми, застерігаючи від кваліфікації її лише як клінічного симптому. Вони справедливо вважають, що діалектичний підхід, що відображає найбільш глибокі закони мислення, передбачає розгляд довколишніх явищ у дусі виявлення протиріч, аналізу їх розвитку. Уявити собі одночасне співіснування сторін, що не лише відмінні, але і протилежні, в певному явищі – означає не лише формально фіксувати протиріччя, але і переживати відповідні емоції, бо без емоцій неможливе жодне пізнання істини. Тому щонайменше до моменту вибору способу вирішення протиріччя людина "має право" на суперечливі емоції (по термінології психіатрів – амбівалентність). Інакше її віддзеркалення навколишнього світу виявиться спрощеним.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Феноменологія клінічних проявів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів
  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря

  • Взаємини в медичному колективі

  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи