Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

Клінічна психологія

Слух відіграє важливу роль у розвитку людини. Слухом називається здатність організму сприймати й диференціювати звукові коливання за допомогою слухового аналізатора.

Втрата слуху, навіть тимчасова, створює, бар'єр між людиною і суспільством, утруднює оволодіння знаннями і спеціальністю, обмежує трудову і суспільну діяльність, затримує розвиток особистості. Відсутність слуху серйозно обмежує й естетичне виховання особи, адже людина позбавляється можливості нормально сприймати музику.

Причини порушення слуху:

• 1. Вроджені: токсикоз вагітності, вірусна інфекція матері, травматичні пошкодження плоду, вроджена деформація слухових кісточок, недорозвинення слухового нерву (недорозвинення внутрішнього вуха), відсутність барабанної перетинки, атрезія (зарощування зовнішнього слухового проходу) та ін.

• 2. Придбані (до трьох років): різні захворювання – менінгіт, енцефаліт, пневмонія, свинка, запальні захворювання носа і носоглотки, неврит слухового нерва, грип та його ускладнення; механічні травми голови – забиті місця, удари, впливи надсильних звукових подразників.

У інвалідів з вадами слуху і мови можливі наступні порушення основних функцій організму: порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоцій, волі); порушення статодинамічних функцій.

Для інвалідів з порушенням функцій слуху найбільш значущим є обмеження здібності до спілкування.

Основою класифікації порушень слуху є наступні критерії: ступінь втрати слуху, час втрати слуху, рівень розвитку мовлення (Р.М. Боскіс). Відповідно до цих критеріїв виділяють наступні групи дітей.

• 1. Глухі (ті, хто не чують). До них відносять дітей зі ступенем втрати слуху, що позбавляє їх можливості природного сприйняття мови й самостійного оволодіння нею. Серед них виіляють:

  – Ранньоглухлі. У цю групу входять діти, що народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовленнєвого розвитку або на ранніх його етапах. Звичайно мають місце залишки мовленнєвого слуху, що дозволяють сприймати різні сильні звуки:

  – Пізньооглухлі. Це діти, у яких тією чи іншою мірою збереглася мова, діти втратили слух у тому віці, коли вона вже була сформована. Головним завданням у роботі з ними є закріплення вже наявних мовленнєвих навичок, запобігання розладу мови й навчання читання з губ.

• 2. Туговухі (ті, хто погано чують). Це діти із частковою слуховою недостатністю, що ускладнює мовленнєвий розвиток, але зі здатністю до самостійного нагромадження мовного запасу за допомогою залишкового слуху.

Термін "глухий" застосовується тільки до тих, хто не сприймає ніякі звуки. У людей, страждаючих глухотою з дитинства, мова не розвивається, внаслідок вони приречені на глухонімоту.

У психічному розвитку дітей з порушеним слухом виділяють дві (за І. М. Соловйовим) характерні закономірності.

Перша з них полягає в тому, що через порушення слуху обсяг зовнішніх впливів на глуху дитину обмежений, взаємодія із середовищем збіднена, спілкування з оточуючими людьми ускладнено, у той час як необхідною умовою успішного психічного розвитку всякої дитини є значне зростання кількості, різноманітності й складності зовнішніх впливів. Внаслідок цього обмеження психічна діяльність такої дитини спрощується, реакції на зовнішні впливи стають менш складними й різноманітними, система міжфункціональної взаємодії змінена. Спостерігається нерівномірність у розвитку наочно-образного й словесно-логічного мислення (переважає перше); письмова мова в обох формах – імпресивній (читання) і експресивній ( письмо) – здобуває більшу роль у порівнянні з усною.

Друга закономірність – це відмінності в темпі психічного розвитку в дітей з порушеннями слуху в порівнянні з дітьми, які нормально чують. Шлях психічного розвитку дитини з порушеним слухом проходить у такий спосіб: розходження в психічній діяльності між дитиною, яка чує й глухою дитиною, незначні на початкових етапах онтогенезу, потім зростають протягом наступного часу. Так відбувається до певного етапу коли внаслідок систематичного сурдопедагогічного впливу розходження перестають наростати й навіть зменшуються. Чим кращі умови, тим швидше й значніше зближається розвиток дитини з порушеним слухом з розвитком дитини, яка нормально чує.

Відчуваючи потребу в спілкуванні з оточуючими, глухі користуються міміко-жестикуляторною мовою, тобто своєрідним засобом передачі інформації. Як певна база для розвитку мислення й засіб спілкування, міміко-жестикуляторна мова не може повністю замінити словесну мову – могутній фактор розвитку психіки дитини. Функції її в спілкуванні з людьми досить обмежені, тому що розуміти міміко-жестикуляторну мову й використовувати її для передачі своїх думок може лише одна людина, яка володіє системою її знаків. У спілкуванні глухих зі спеціально підготовленими людьми, які чують, використання міміко-жестикуляторної мови вкрай обмежене. Тому найважливішу роль у вихованні глухих дітей відіграє формування в них словесної мови.

Отже, провідним обмеженням осіб з порушеннями слуху є обмеження здатності до повноцінного спілкування, тому становлення міжособистісних відносин для даної категорії осіб і суспільства в цілому набуває особливого значення. Як зазначає Т. Г. Богданова, для формування у них міжособистісних відносин необхідне створення спеціальних умов із сторони дорослих – батьків і педагогів, при цьому важливі два взаємопов'язаних процеса: з однієї сторони, необхідно, щоб діти засвоїли норми та правила поведінки, які необхідні при спілкуванні з іншими людьми, з другої сторони, слід навчити їх розпізнавати особистісні якості, виконання чи невиконання норм і правил в реальному процесі спілкування, надавати їм оцінку.

Проблеми соціально-психологічної адаптації глухих осіб до оточуючого середовища, можуть спричинити появу вторинних дефектів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів

  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря

  • Взаємини в медичному колективі

  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору
  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи