Експерти ВООЗ визначили основні ознаки недиференційованого психічно-го розладу, який є характерним для соматичних хворих. До них відносять:
• наявність чіткого психологічного дискомфорту;
• порушення спроможності виконувати певну роботу або навчатися;
• підвищення ризику смерті, страждання або порушення діяльності. Якої тактики має дотримуватися терапевт у цьому випадку? За умови використання усього комплексу клінічних та лабораторно-інструментальних методик він повинен у першу чергу виключити у пацієнта соматичне захворювання, зокрема стерті та атипові форми. Наявність будь-якого психічного розладу зазвичай можна запідозрити за таких опосередкованих ознак:
• клінічні симптоми захворювання не схожі на наявні описані соматичні синдроми та захворювання;
• у разі ретельного обстеження не була виявлена патологія внутрішніх органів або вона не відповідає вираженості скарг, які висуває хворий:
• пацієнт тривало та без особливого ефекту лікувався у багатьох спеціалістів, часто різного фаху:
• пацієнт вимагає множинних діагностичних обстежень:
• тимчасове полегшення стану пацієнта виникає від нетрадиційних методів лікування або в результаті інвазивних терапевтичних втручань:
• відповідь на симптоматичну терапію має суперечливий характер :
• спостерігається схильність до перебільшення тяжкості побічних реакцій ліків:
• відзначається підвищена залежність організму від психогенних впливів;
• з усього арсеналу фармацевтичних засобів найбільш ефективним є використання психотропних засобів.
Психосоматичний синдром – комплекс симптомів соматичного характеру, обумовлений первинною дисфункцією центральної і периферичної нервової системи без первинного ураження соматичної системи. Основною ознакою психогенних розладів дихання є наявність дихального дискомфорту у хворого без змін органічного характеру в нервовій і дихальній системах, без ознак гіпоксемії і гіперкапнії артеріальної крові. Клінічними симптомами психосоматичних проявів цього синдрому у пацієнтів пульмонологічного профілю є психогенна задишка, психогенний кашель та гіпервентиляційний синдром.
Частіше у практиці терапевтів зустрічається чотири варіанти дихальних клінічних проявів гіпервентиляційного синдрому (синдром Коста, синдром зусилля, нервовий дихальний синдром, психофізіологічні респіраторні реакції та інші).
• 1. Синдром "порожнього" дихання (незадоволеність вдихом, при цьому акт дихання відчувається вільно, характерні відчуття браку повітря, кисню, необхідність періодично робити додаткові глибокі вдихи, щоб надихатися, "повітряна" булімія, хворі стають "борцями" за свіже повітря.
• 2. Синдром "неповноцінного автоматизму" дихання або "зупинки" дихання (хворі стверджують, що якщо вони самі не зроблять вдих, то він самостійно не відбудеться, можлива "втрата свого дихання", стурбовано стежать за здійсненням циклу дихання, активно "включаючись" у його функцію).
• 3. Синдром "утрудненого" дихання (незадоволеність вдихом; при цьому акт дихання відчувається як важкий, здійснюється хворим із напругою, відчуття "грудки в горлі", "непроходження повітря в легені", "перешкоди на шляху проникнення повітря", "затиснення" дихання всередині або "здавлення" із зовні.
• 4. Гіпервентиляційні еквіваленти – стерті редуковані дихальні прояви: зітхання, кашель, позіхання, сопіння; при цьому хворі не усвідомлюють своїх дій, на ці симптоми їм указують колеги по роботі, близькі люди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів“ на сторінці 1. Приємного читання.
