Онкологія – медична наука про захворювання на злоякісні і доброякісні пухлини та їх лікування.
Причиною встановлення інвалідності при онкологічній патології є не основне захворювання, а його ускладнення й супутні захворювання, що обумовлено відсутністю єдиних критеріїв визначення інвалідності в таких хворих.
Розглядаючи психологічні особливості девіантної поведінки онкохворих при медико-соціальній експертизі Ф.С. Голубцов звертає увагу на такі види соціально-психологічної дезадаптованості:
• 1) стійка ситуативна дезадаптованість, коли хворий намагається пристосуватися до нової важкої для нього ситуації, але ніяк не може;
• 2) тимчасова дезадаптованість, яку можна перебороти за допомогою соціально-психологічних заходів;
• 3) загальна стійка дезадаптованість у зв'язку із тривалою фрустрацією особистості, що супроводжується не тільки певним ступенем тривожності, але й агресивністю, ригідністю на тлі спроб пожвавити захисні механізми.
Л.М. Касімова та Т.В. Ілюхіна психічні зміни в онкологічних хворих умовно розподіляють на три групи:
• а) чисто психогенні;
• б) змішані психогенно-соматогенні:
• в) переважно соматогенні.
Для практики відновлювального лікування найбільше значення мають переважно психогенно обумовлені форми нервово-психічних розладів, тому що вони є головним дезадаптаційним фактором у пацієнтів онкологічної клініки. Для онкологічно хворих характерні психогенні реакції (нозогенії) – психічні розлади, пов'язані із звісткою про важке захворювання. Думки про невиліковність раку й майбутню смерть не можуть не турбувати людину, яка попала в онкологічний стаціонар.
Т.Ю. Мерилова, яка досліджувала групу онкологічних хворих за допомогою психологічних тестів (Айзенка, Тейлор), визначила, що у більшості з них спостерігалися складні депресивні, тривожно-депресивні і фобічні переживання. Надмірно виражені негативні емоції (депресія, тривога, фобії) здатні викликати у таких хворих суїцидальні думки. Виникненню депресії сприяють втрата соціального статусу, престижу, відчуття безпорадності і спотворення, безсоння, хронічний больовий синдром, непевність перспектив. У процесі лікування онкологічного захворювання пацієнта переслідують страждання, страхи: перед хворобою, болем, перед будь-чим новим, перед змінами, страх самотності, страх смерті. Емоційні переживання можуть підсилюватися за рахунок браку любові та розуміння.
Інколи, хворі на злоякісні пухлини, схильні до суїциду.
Існують такі основні типи суїцидальної поведінки, які можуть виникати у людей з тяжкими захворюваннями (у онкохворих зокрема). Суїцидальна поведінка завжди полімотивована. Така полімотивація не виключає, а припускає ієрархію мотивів. В.А. Тихоненко (1978) виділяє п'ять типів суїцидальної поведінки, тобто п'ять типів провідних мотивів: протест, заклик (до жалю, співчуття), уникнення (психічних або фізичних страждань), самопокарання й відмову від життя (капітуляцію).
• 1. Суїцидальна поведінка за типом "протесту" – пов'язана із завданням збитків, помсти кривдникові, тобто тому, хто вважається причиною суїцидального акту: "Я вам помщусь, вам буде гірше від моєї смерті". Така спроба припускає стенічність, агресію, працюють механізми перемикання з гетероагресії на аутоагресію. Зустрічається частіше в чоловіків молодого віку (від 18 до 30 років), страждають органічними захворюваннями ЦНС. Психічний стан визначається як гостра психопатична реакція.
• 2. Суїцидальна поведінка за типом "заклику" – зміст мотивації передбачає активацію допомоги ззовні з метою зміни ситуації. Також зустрічається частіше в молодих людей від 18 до 30 років, але переважно у жінок. Суїцид звичайно відбувається увечері, частіше способом самоотруєння. Виникає гостро або підгостро, психічний статус суїцидента визначається як реактивна депресія з переживанням образи, жалості до себе, розпачем. Частіше зустрічається в психопатичних особистостей астено-депресивного кола. Як і протестна, дана суїцидальна поведінка звичайно характерна для осіб з інфантильним особистісний складом, яким властиві егоцентризм, негативізм, емоційна нестійкість.
• 3. Суїцидальна поведінка за типом "уникнення" – проявляється в ситуаціях погрози покарання, а зміст суїциду полягає в спробах уникнення погрози або при очікуванні психічного або фізичного страждання. Суїциди спричиняють чоловіки та жінки старше 30 років – звичайно інваліди, розведені й вдови, частіше шляхом самоповішання, самоотруєння. Пресуїцидальний період більше розтягнутий в часі.
• 4. Суїцидальна поведінка за типом "самопокарання" – визначається переживаннями провини реальної, або патологічного почуття провини. Самопокарання можна позначити як протест у внутрішньому світі особистості при своєрідному розщепленні "Я", коли існують "Я" підсудний і "Я" суддя. Серед суїцидентів мало інвалідів, переважно жінки з досить високим освітнім і суспільно-соціальним рівнем, одружені. Суїцид відбувається частіше в ранковий час. Пресуїцидальний період тривалий, а саме самогубство відбувається жорстким способом.
• 5. Суїцидальна поведінка за типом "відмови" від життя – тут мета й мотиви діяльності повністю збігаються. Мотивом є відмова від існування, а метою є позбавлення себе життя: "Я вмираю, щоб умерти". Цей тип суїциду пов'язаний із втратою особистісного смислу свого існування (наприклад, у зв'язку із втратою значимої близької людини, у зв'язку з важким захворюванням, особливо невиліковним) і неможливістю виконувати колишні, високо значимі ролі. Такий мотив, як відомо, часто характерний для досить зрілих, глибоких особистостей і може виражати не тільки відношення до особисто нестерпної ситуації, але й філософсько-песимістичне відношення до світу в цілому. Такий суїцид частіше роблять чоловіки старше 40 років, у ранні ранкові часи. Цей тип суїцидальної поведінки спостерігається також при субдепресіях, циклотимії й в осіб із психопатіями астенічного кола.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих“ на сторінці 1. Приємного читання.
