Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

Європейське право: право Європейського союзу

Здійснюючи гармонізацію, Україна має враховувати, що цей процес має переважно односторонній характер, оскільки при цьому не йдеться про взаємні кроки з обох сторін з узгодження своїх правових норм, а тільки про зміни в українському законодавстві з метою його гармонізації з нормами права Євросоюзу. Україна фактично жодним чином не може впливати на процес нормоутворення в системі Євросоюзу, а тільки виступає як дестінатор правових приписів Євросоюзу.

Багато невизначеностей існує й стосовно встановлення точного змісту актів Євросоюзу, з якими треба гармонізувати українське законодавство. Річ у тому, що ці акти може тлумачити тільки

Суд ЄС. Завдяки такому тлумаченню зміст актів може частково змінюватись. Але країна, яка гармонізує своє законодавство з правом Євросоюзу, не в змозі слідкувати за такими змінами і вчасно їх враховувати шляхом внесення змін до свого законодавство, яке підлягає гармонізації.

З іншого боку, при гармонізації законодавства України з правом Євросоюзу обов'язково треба врахувати те, що акти інститутів ЄС діють у відповідному правовому середовищі. Вони є частиною правової системи Євросоюзу. Гармонізація ж практично призводить до перенесення положень певної частини актів Євросоюзу до правової системи іншої країни, яка функціонує за своїми, відмінними від існуючої в межах ЄС закономірностями. Зокрема, Україна не завжди може врахувати усі юридичні тонкощі відповідного документа Євросоюзу, включаючи чітке розуміння юридичної технології, яка використовується в цих документах, причини його ухвалення та особливості його реалізації. Все це може призвести до перекручення змісту національних норм, які є наслідком процесу гармонізації [72, 104].

Тому в УА закладений механізм, який надасть можливість тлумачити положення права ЄС. Згідно з Угодою відповідні структури Євросоюзу зобов'язані інформувати Україну про зміни у своєму праві (ст. 67). Все це може допомогти уникнути невідповідності національних норм нормам Євросоюзу та підвищити ефективність реалізації положень права ЄС у національному порядку України. У кінцевому випадку досягається основна мета гармонізації щодо створення однакових правових умов для суб'єктів, діяльність яких регулюється базовими та гармонізованими нормами. Цьому має сприяти й вперше запроваджений УА механізм використання як джерело тлумачення критеріїв, що випливають зі статей 93, 106, 107 ДФЄС, чинних актів органів ЄС у цій сфері та відповідних тлумачень Суду ЄС. Зокрема, йдеться про положення стосовно державної допомоги (статті 153, 262, 263. 3, 4).

При вирішенні суперечок з допомогою арбітражу арбітражні рішення не можуть виноситися доти, поки Суд ЄС не надав свого рішення, яке має обов'язковий характер для арбітражу (ст. 320).

Незважаючи на існування вищезгаданих проблем в Україні вже зроблені перші практичні кроки на шляху гармонізації окремих галузей національного законодавства з правом Євросоюзу. Це стосується, насамперед, галузей, визначених як пріоритетні в УПС (ст. 51.2). У деяких з них уже ухвалені окремі закони чи підготовлені законопроекти, спрямовані на створення умов для діяльності суб'єктів господарювання, аналогічних тим, які існують в Євросоюзі. До таких галузей можна віднести правила конкуренції, промислове та митне законодавство, інтелектуальну власність, технічні правила і стандарти тощо.

Характеризуючи особливості гармонізації у галузі охорони прав на інтелектуальну власність шляхом приєднання до міжнародних угод, треба зауважити, що вибір такого способу гармонізації у цій сфері є закономірним і обумовлений самою природою відносин з охорони інтелектуальної власності. Оскільки охорона здійснюється в межах території окремих держав, то питання, пов'язані з забезпеченням захисту прав на інтелектуальну власність, регулюються переважно шляхом укладання міжнародних угод між державами.

Україна формально вже виконала попередні зобов'язання, що випливали з положень ст. 50.2 УПС, приєднавшись до усіх багатосторонніх конвенцій про права на інтелектуальну власність, зазначених у пункті 1 Додатку III. Відповідні законодавчі акти були ухвалені протягом 1995–2001 pp.

Можна вважати, що в країні створені правові засади для регулюванняв ідносин у сфері інтелектуальної власності. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності становить цілісну систему правових норм. Положення про захист прав на інтелектуальну власність включені до Конституції України, кодексів, законів. Діє значна кількість підзаконних актів.

Зокрема, правовідносини у цій сфері регулюються Книгою IV "Право інтелектуальної власності" (статті 418–508) Цивільного кодексу України, Главою 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності" (статті 154–162) Господарського кодексу України та ч. З ст. 170

"Підстави для арешту майна" Кримінального процесуального кодексу України.

З метою забезпечення охорони права на інтелектуальну власність 5 квітня 2001 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності", яким передбачено посилення кримінальних та адміністративних санкцій за незаконне використання об'єктів інтелектуальної власності. Відповідно, до низки кодексів України було внесено зміни та доповнення у сфері захисту інтелектуальної власності. Зокрема, Кримінальним кодексом України 2001 р. визначена кримінальна відповідальність за порушення прав на інтелектуальну власність, що відповідає вимогам TRIPS. У лютому 2006 р. до вищезазначеного Кодексу були внесені зміни, згідно з якими відповідальність за злочини проти прав інтелектуальної власності значно посилилась. Так, до ст. 177 Кримінального кодексу України "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію" було внесено зміни згідно із Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту прав інтелектуальної власності" від 9 вересня 2006 р. та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із вступом України до СОТ" від 31 травня 2007 р.

Зміни відбулися також у Кодексі України про адміністративні правопорушення, який було доповнено ст. 512 "Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності" згідно із Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу від 7 лютого 1997 р. та ст. 1563 "Порушення встановлених законодавством вимог щодо заборони реклами та спонсорства тютюнових виробів" відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів" від 22 вересня 2011 р.; Господарський процесуальний кодекс України доповнено розділом V-1 "Запобіжні заходи" згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22 травня 2003 р., в якому зазначено запобіжні заходи у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Внесено зміни до ч. 4 ст. 151 "Підстави забезпечення позову" Цивільно-процесуального кодексу України відповідно до Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 р.

До того ж 13 березня 2012 р. прийнято Митний кодекс України, у якому в статтях 397–403 містяться положення щодо захисту інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України.

Проте поки що не вирішеною залишається проблема досягнення в Україні рівня захисту прав на інтелектуальну власність, аналогічного до існуючого в Союзі, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав. Однією з причин такого незадовільного становища є те, що положення багатьох актів законодавчої та виконавчої влади, прийнятих з метою імплементації зобов'язань Україні з охорони права на інтелектуальну власність, не відповідають нормам багатосторонніх міжнародних конвенцій у цій сфері. Фактично невідповідність у тій чи іншій мірі існує майже щодо всіх конвенцій, окрім Ніццької угоди про міжнародну класифікацію виробів та послуг для цілей реєстрації знаків (Женева 1977 р., з поправками, внесеними в 1979 р.).

Крім того, часто положення нормативно-правових актів національних властей, які регулюють окрему галузь права інтелектуальної власності суперечать одне одному. Зокрема, це стосується нормативно-правових актів, які повинні бути приведені у відповідність до Міжнародної конвенції про захист нових сортів рослин (UPOV) (Женевський акт, 1991 р.).

З іншого боку, усунення суперечностей між нормами національного права та міжнародними конвенціями з охорони права на інтелектуальну власність є лише першим кроком на шляху виконання положень міжнародних угод. Більш важким та важливим завданням є створення цілісного правового механізму, здатного забезпечити ефективний захист права на інтелектуальну власність на національному рівні. В Україні такий механізм знаходиться у процесі становлення, а це закладає підгрунтя для конфліктів у відносинах між Україною та Євросоюзом і вимагає продовження роботи з гармонізації законодавства.

Ще однією серйозною проблемою об'єктивного характеру, з якою стикаються Україна та усі країни-нечлени Євросоюзу у процесі гармонізації національного законодавства з правом європейських інтеграційних організацій, є необхідність враховувати при здійсненні гармонізації подальший розвиток права ЄЄ у галузі інтелектуальної власності. Щоб забезпечити рівень захисту інтелектуальної власності, аналогічний до існуючого в Союзі, вони мають враховувати як нові міжнародні конвенції, так й акти ЄС, які регулюють відносини у цій сфері в межах внутрішнього ринку і які визначені у Додатках до Угоди. Україна має розробити свої підходи до вирішення цієї проблеми.

Гармонізація законодавства України з правом європейських інтеграційних організацій надає можливості для дії норм права Євросоюзу у правопорядку України. Це стосується, насамперед, передбачених УА випадків транспозиції директив ЄС у внутрішнє законодавство України та застосування певних положень права ЄС у правопорядку України. При цьому треба зауважити, що процес гармонізації законодавства України з правом європейських інтеграційних організацій має свої особливості, які зумовлені рівнем відносин між партнерами. Той факт, що УА не передбачає підготовки до приєднання України до Євросоюзу, визначає межі співробітництва сторін у правовій галузі, й зокрема у сфері гармонізації. З іншого боку, як показує практика здійснення гармонізації на рівні ЄС, а також у відносинах ЄС з іншими країнами, зокрема, з тими, що мають з об'єднанням ЄС угоди про асоціацію, практично неможливо чітко визначити межі гармонізації. Тому Україна має достатньо широкі можливості у разі необхідності форсувати або призупиняти процес гармонізації своїх правових норм з правом Євросоюзу. Це безпосередньо стосується цілей, засобів та організаційно-правового механізму гармонізації.

Наступний розділ:

Список скорочень

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу
  • Список скорочень