Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

Європейське право: право Європейського союзу

Підписана в червні 2014 р. Україною та Союзом угода про асоціацію має стати значним кроком уперед стосовно поглиблення співпраці сторін у цій сфері.

Треба зазначити, що в УА гармонізації законодавства України з правом Союзу відведена першочергова роль у процесі зближення України з ЄС. Тільки у Преамбулі УА термін "зближення законодавства" згадується 5 разів. Зокрема, Преамбула пов'язує зближення законодавства з процесом реформ в Україні, з метою заохочення тим самим економічної інтеграції та поглиблення політичної асоціації. А в цілому гармонізація законодавства охоплює практично усі сфери співпраці сторін. Таким чином, гармонізація українського законодавства з правом Євросоюзу має більш широку мету, ніж здійснення економічної інтеграції. Вона включає також реформування економіки та правової системи України.

В УА, як, між іншим, і в інших міжнародних угодах ЄС, немає визначення поняття гармонізації. Угода оперує лише такими традиційними й для права Євросоюзу термінами як "зближення" (Преамбула, статті 1, 59, 84, 337, 358, 375, 405, 417, 428, 474 тощо), "законодавче зближення" (статті 149, 152), "регуляторне зближення" (статті 64, 114, 124, 133, 322), "гармонізація" (статті 359, 404), "адаптація" (ст. 138), "визнання міжнародних принципів і стандартів" (статті 291, 346, 378, 385), "взаємне визнання правил" (статті 70, 83, 106, 140), "транспозиція" (статті 56, 65, 96) тощо. Як й у випадку з установчими договорами про Євросоюз, це може означати, що в Угоді йдеться про різні способи визначення одного й того самого процесу, головною метою якого є створення однакових правових умов для суб'єктів співробітництва між Україною та ЄС.

Той факт, що УА оперує різними термінами, може поновити дискусію серед українських вчених та практиків з метою з'ясування відмінностей між ними щодо змісту та доцільності їх використання. Існування розбіжностей у цьому питанні є об'єктивним явищем, викликаним тим, що, як вважає Н. Малишева, "ні у міжнародно-правовій теорії, ні в сучасній правотворчій практиці до останнього часу не приділялося належної уваги теорії гармонізації законодавства, з'ясуванню базових понять та підходів, хоча прикладні аспекти гармонізації законодавства є одними з найбільш актуальних і широко досліджуваних у зарубіжній правовій теорії, особливо в сучасному праві ЄС"[1].

Треба одразу зазначити, що переважна більшість українських науковців, які досліджували це питання, застосовує термін "гармонізація", як узагальнюючий. У "Словнику термінів і понять з міжнародного та європейського права", виданому Інститутом законодавства Верховної Ради України, гармонізація законодавства визначається як приведення законодавства держав-членів та країн-нечленів у відповідність з вимогами Європейського союзу на підставі правових актів Євросоюзу. Гармонізація відбувається у різних формах (адаптація законодавства, імплементація, стандартизація та ін.). З іншого боку, План дій Україна – Євросоюз прямо говорив про гармонізацію законодавства.

Проте в офіційних документах дуже часто використовується термін "адаптація". Відповідно до положень Стратегії інтеграції України до Європейського союзу, адаптація полягає у зближенні законодавства України з сучасною європейською системою права. Вона передбачає реформування правової системи України та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами. В свою чергу Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, затверджена Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV, зазначає, що адаптація полягає у приведенні законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з "aequis communautaire".

Як показує практика діяльності європейських інтеграційних об'єднань, не зважаючи на застосування різних термінів як в праві Євросоюзу, так й в угодах ЄС з третіми країнами, йдеться по суті про один і той самий процес приведення національного законодавства у відповідність з приписами права європейських інтеграційних організацій. На нашу думку, термін "гармонізація" найбільш адекватно характеризує мету цього процесу: узгодити національні норми таким чином, щоб в обох випадках вони створювали однакові правові умови для діяльності суб'єктів господарювання в межах внутрішнього ринку. На це правильно вказує Н. Малишева, яка вважає, що гармонізація, заявлена як цільова настанова правотворчого процесу, повинна "вмикати" певні механізми отримання найбільш високого ступеня узгодженості та сумісності систем, які гармонізуються.

Зазначені особливості гармонізації відрізняють її від уніфікації: хоча за допомогою уніфікації також створюються однакові правові умови для суб'єктів господарювання, проте це досягається іншим шляхом: через ухвалення постанов, які безпосередньо регулюють поведінку суб'єктів господарювання і не передбачають узгодження з ними актів національного законодавства. У Євросоюзі головним правовим інструментом уніфікації є регламенти.

Треба зазначити, що УА приділяє особливу увагу гармонізації не тільки існуючого, але й майбутнього законодавства України з законодавством ЄС, розглядаючи гармонізацію як важливу умову для зміцнення економічних зв'язків між сторонами, поступової інтеграції України у внутрішній ринок ЄС, завершення переходу країни до функціонуючої ринкової економіки (ст. 1).

Положення УА щодо гармонізації мають рамковий характер, а їх реалізація вимагає ухвалення правових актів, створення необхідних інституційних механізмів та здійснення відповідних дій як на міжнародному рівні у взаємовідносинах сторін, так й в правопорядку України та Союзу.

На кожному з цих рівнів гармонізація здійснюється шляхом використання певних способів. У зв'язку з цим можна виділити кілька способів гармонізації. По-перше,– це приєднання України до міжнародно-правових документів, які закріплюють міжнародні стандарти у певній галузі. Другий спосіб передбачає узгодження положень національних нормативно-правових актів з приписами постанов інститутів Євросоюзу, взаємне визнання національних стандартів Україною та ЄС.

УА визначає основні сфери, в яких гармонізація здійснюється шляхом приєднання до міжнародних зобов'язань у певній галузі. Ними є захист права на інтелектуальну власність, енергетика, статистика, транспорт, промислова і підприємницька політика, фінансові послуги, трудові та соціальні відносини, комунікації, охорона навколишнього середовища, боротьба проти відмивання грошей і фінансування тероризму, протидія незаконному обігу наркотиків, боротьба зі злочинністю та корупцією, боротьба з тероризмом, правова співпраця, митна справа, заснування компаній, інвестиції, управління державними фінансами.

Відповідно до положень статей 161, 221, 228 УА сторони мають діяти відповідно до низки міжнародних конвенцій із захисту прав на інтелектуальну власність. До них віднесені, зокрема, статті 1–22 Міжнародної конвенції про охорону прав акторів-виконавців, виробників фонограм і органів радіомовлення (Рим, 1961 р.), статті 1–18 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (Берн, 1886 р., переглянутої у 1979 р.), статті 1–14 Угоди ВОІС щодо авторських прав (1996 р.), статті 1–23 Угоди ВОІС щодо виконання і фонограм (1996 р.), Конвенції щодо біологічної різноманітності (1992р.), Міжнародної конвенції про захист нових сортів рослин (1961 р., переглянутої у Женеві у 1972,1978 та 1991 pp.) тощо.

У галузі енергетики УА передбачає поглиблення співпраці старці з метою досягнення ринкової інтеграції, включно зі зближенням енергетичного законодавства, створення ринків енергетики, на яких діятимуть наближені до законодавства ЄС правила і стандарти. З цією метою Україна має розширювати співробітництво з європейськими та міжнародними організаціями зі стандартизації у сфері енергетики. Додаток XXVII до Угоди містить перелік більш ніж ЗО регламентів і директив ЄС, з якими Україна має гармонізувати своє законодавство (ст. 337).

У ядерному секторі співпраця сторін базуватиметься на укладанні нових або реалізації вже діючих спеціальних угод між Україною та ЄС чи Євратомом та їх державами-членами. Вона також включатиме розвиток політик та правових і регуляторних структур, які діють на основі стандартів МАГАТЕ та законодавства і практики ЄС (ст. 342).

У сфері транспорту співпраця України та Союзу здійснюватиметься на основі спеціальних транспортних угод, а також міжнародних угод, сторонами яких вони є, та шляхом їх участі у міжнародних організаціях. Україна поступово зближуватиме своє законодавство з чинними стандартами та політиками Євросоюзу, здійснюючи імплементацію заходів, які містяться у Додатку XXXI до УА (ст. 368).

При здійсненні промислової і підприємницької політики Україна має враховувати визнані міжнародні принципи і стандарти. Це стосується, насамперед, діяльності малих і середніх підприємств. Україна запровадить добру практику стосовно методів регулювання, яка включає принципи ЄС (статті 378, 379).

Надання фінансових послуг має здійснюватися на основі зближення законодавства України з визнаними міжнародними стандартами стосовно регулювання і нагляду. Відповідний перелік acquis ЄС у цій сфері міститься у Главі 6 розділу IV УА.

Управління державними фінансами, куди входить бюджетна політика, внутрішній контроль та зовнішній аудит має здійснюватися на основі міжнародних стандартів (ст. 346).

У сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей Україна та ЄС співпрацюють в регіональних, багатосторонніх та міжнародних організаціях. Вони мають заохочувати підприємницьку практику згідно з Ілобальним договором 2000 ООН, Трьохсторонньою декларацією принципів щодо багатонаціональних корпорацій та соціальної політики 1977 р., зі змінами 2006 р., МОП та Керівних принципів для багатонаціональних корпорацій 1976 р., зі змінами 2000 р. ОЕСР.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу
  • Список скорочень