Договірна практика Євросоюзу

Європейське право: право Європейського союзу

Таким чином, положення ст. 207 слугують правовою основою для укладання міжнародних угод Союзу у випадках, коли предмет чи цілі міжнародної угоди підпадають під тлумачення СТП. Коли ж предмет чи цілі угоди виходять за межі положень ст. 207, то виникає необхідність у додатковій правовій основі. Навіть якщо предмет чи цілі угоди не підпадають під тлумачення СТП, Союз усе ж може мати компетенцію на укладання угоди з метою її здійснення, але тільки тоді, коли це випливає з чітко визначених або дорозумілих повноважень у сфері зовнішніх зносин. Нарешті, у випадках, коли відсутні чітко визначені або дорозумілі повноваження для дій у сфері зовнішніх зносин, однак такі дії є необхідними для досягнення цілі співтовариства, ст. 352 надає відповідні, хоча й додаткові, правові засади для компетенції ЄС у цій сфері, тобто правовими засадами для укладання міжнародних угод стають статті 207 та 352.

Важливо також звернути увагу на те, що застосування ст. 207 як однієї з основ для укладання міжнародних угод з іншими суб'єктами міжнародного права допомагає вводити в дію пов'язані з торгівлею положення широкомасштабних угод про співробітництво, партнерство або асоціацію до набуття ними чинності, шляхом підписання так званих "тимчасових угод" між ЄС та третіми країнами, які відтворюють, як правило, положення широкомасштабних угод про торгівлю, свободу здійснення платежів, пов'язаних з переміщенням товарів, та забезпечення конкуренції, і не вимагають ратифікації з боку держав-членів Євросоюзу. Вони підписуються спільно Радою та Комісією ЄС.

Стосовно сфери дії ст. 209 треба зауважити, що відповідні повноваження на укладання міжнародних угод ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права в галузі співробітництва заради сприяння розвитку співтовариство отримало тільки після набуття чинності Маастрихтською угодою у 1993 р., хоча угоди, укладені в Яунде та Ломе з країнами, що розвиваються, свідчать про існування багаторічної практики співпраці у цій галузі. Крім того, до 1993 р. Співтовариство могло використовувати ст. 308 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 352 ДФЄС) з метою ухвалення автономних заходів у галузі співробітництва заради сприяння розвитку.

Треба підкреслити, що умови для застосування повноважень, закріплених у ст. 209, викладені у ст. 21 ДЄС та ст. 208 ДФЄС, де загально визначено цілі політики співробітництва заради сприяння розвитку. Окрім сприяння сталому розвитку країн, що розвиваються, в економічній, соціальній і екологічній сферах, спрямованому насамперед на подолання бідності, інтеграції цих країн до світової економиш включно з поступовою ліквідацією обмежень у міжнародній торгівлі, вельми помітний акцент зроблено також на заохоченні в країнах, що розвиваються, з боку Союзу розвитку та зміцненню демократії, верховенства права, поваги до прав людини та інших фундаментальних свобод.

Це означає, що положення про повагу до прав та свобод людини стають суттєвим елементом усіх міжнародних угод, які Співтовариство укладає на засадах ст. 209.

З набуттям чинності Лісабонськими договорами правові засади для ухвалення автономних правових заходів у формі багатосторонніх або тематичних програм у галузі співробітництва заради сприяння розвитку визначає ст. 209.1.

Оскільки ЄС має здійснювати свою договірну компетенцію, враховуючи положення щодо інтеграції країн, що розвиваються, до світової економіки включно з поступовою ліквідацією обмежень у міжнародній торгівлі, то це може вказувати на необхідність застосування й ст. 207 як правової основи для діяльності Союзу в цьому напрямі, а вона підпадає під тлумачення СТП.

Таким чином, міжнародні угоди у сфері співробітництва заради сприяння розвитку повинні укладатись на засадах, визначених ст. 209 або цією статтею разом зі ст. 207. Проте у випадках закріплення в міжнародній угоді з країною, що розвивається, далекосяжних зобов'язань, які стосуються специфічних питань співробітництва, не можна виключати необхідності використання ст. 352, оскільки предмет угоди у цих випадках може виходити за межі загальних цілей співробітництва заради сприяння розвитку і, відповідно, вимагати застосування інших правових засад, ніж ті, які передбачені ст. 209.

Треба також пам'ятати, що співробітництво заради сприяння розвитку не є виключною компетенцією Союзу і не позбавляє держав-членів компетенції укладати міжнародні угоди у цій сфері. Як зазначено у ст. 209.2, надання повноважень Союзу укладати договори з метою досягнення цілей, зазначених у ст. 21 ДЄС та ст. 208 ДФЄС, не завдає шкоди компетенції держав-членів вести переговори в межах міжнародних інстанцій і укладати угоди. Про це також не раз чітко заявляв Суд ЄС у своїх попередніх рішеннях. Крім того, у ст. 208.1 зазначено, що політика Союзу і політика держав-членів у сфері розвитку співробітництва мають доповнювати і посилювати одна одну. А відповідно до ст. 210 Союз та держави-члени координують свою політику співробітництва заради сприяння розвитку, а також можуть здійснювати спільні дії. У разі необхідності держави-члени можуть брати участь у реалізації програм допомоги Союзу.

На засадах ст. 212 ДФЄС укладаються міжнародні договори між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері економічного, фінансового і технічного співробітництва. Вони можуть передбачати надання фінансової допомоги третім країнам. Проте це не перешкоджає державам-членам вести переговори в межах міжнародних інстанцій і укладати міжнародні угоди у цій сфері.

Положення п. 4 ст. 214 ДФЄС слугують правовою основою для укладання ЄС міжнародних угод у сфері гуманітарної допомоги.

Лісабонські договори також передбачають укладання угод з країнами-сусідами. Правовою базою для таких угод є ст. 8 ДЄС. У ній зазначено, що Союз розвиває привілейовані відносини з сусідніми країнами з метою створення простору процвітання і добросусідства, який ґрунтується на цінностях Союзу і характеризується тісними і мирними відносинами, заснованими на співпраці. З цією метою Союз може укладати спеціальні угоди із зацікавленими країнами. Такі угоди можуть передбачати взаємні права і обов'язки, а також можливість спільних дій. їх імплементація становитиме предмет періодичних консультацій.

Угоди, укладені на засадах ст. 8, не є угодами про асоціацію. їх можна віднести до таких, що становлять нову категорію спеціальних угод про партнерство і співробітництво. Вони стосуються обмеженої кількості європейських країн, на які не поширюється політика східного партнерства. Не виключено, що їх можуть укладати з метою підготовки країн-сусідів до відносин у межах асоціації з ЄС.

Щодо міжнародних угод про асоціацію з третіми країнами та міжнародними організаціями, то вони укладаються Союзом на засадах ст. 217 ДФЄС.

У міжнародному праві термін "асоціація" має кілька значень. Він може означати неповне членство у міжнародній організації або назву об'єднання держав.

У Договорі про заснування ЄС правова концепція асоціації знайшла своє закріплення у ст. 217. У ній говориться: "Союз може укладати з однією чи більше третіми країнами або міжнародними організаціями угоди про створення асоціації, які передбачають взаємні права і обов'язки, спільні дії і особливі процедури". Ця характерна особливість угод про асоціацію може свідчити про те, що кожна з таких угод, на відміну від тих, що укладаються відповідно до статей 207 та 209, повинна створювати хоча б мінімальну інституційну структуру, хоча на практиці інститути формуються і в межах угод про торгівлю. Сторони угоди повинні заснувати в рамках асоціації відповідні органи, здатні забезпечити ухвалення асоційованими країнами та Євросоюзом спільних рішень і тим самим ефективно керувати асоціацією. Спільні рішення органів асоціації приймаються з метою імплементації та подальшого розвитку угоди про асоціацію.

Інституційні механізми, які створюються в рамках угод про асоціацію третіх країн з ЄС, відрізняються один від одного, хоча, як правило, використовується схожа загальна структура. Зокрема, Рада асоціації складається з рівної кількості представників від Євросоюзу (та держав-членів) і третіх країн. Свої постанови вона приймає на основі консенсусу. Вона також отримує повноваження з розв'язання суперечок. Комітет асоціації, до складу якого входять представники сторін угоди, готує та реалізовує постанови Ради асоціації. Більшість угод про асоціацію передбачає створення парламентських органів з консультативним статусом, до яких належать представники Європарламенту та парламентів третіх країн.

У статті 217 не встановлюється якихось вимог до угод про асоціацію. В ній просто говориться про те, що асоціація передбачає "взаємні права та обов'язки". Тим самим підкреслюється, що загальною метою будь-якої асоціації з ЄС є створення правових меж для привілейованих відносин без визначення чітких правил щодо можливого змісту таких відносин.

Певного мірою ця прогалина була заповнена рішеннями Суду ЄС, який встановив мінімальні та максимальні стандарти щодо змісту угод про асоціацію. Відповідно до цих вимог угода про асоціацію повинна сприяти участі третіх країн чи міжнародних організацій у системі співтовариства (тепер – Союзу). Тобто не йдеться про участь в інститутах ЄС, проте передбачається участь у вторинному acquis. Таким чином, угода про асоціацію повинна як мінімум розширювати територію застосування вторинного законодавства ЄС. Проте з рішень Суду ЄС незрозуміло, наскільки може поширюватися дія права Євросоюзу на треті країни або міжнародні організації та чи існують якісь межі щодо змісту таких угод, як у випадках з міжнародними договорами, укладеними на засадах статей 207 та 209. Як зазначив Суд ЄС, межі угоди про асоціацію можуть сягати "усіх сфер, охоплених Договором про заснування ЄС". Вважається, що при укладанні угод про асоціацію на засадах ст. 217 ЄС має такі широкі повноваження, що всі галузі, на які поширюється його компетенція в межах внутрішнього ринку, можуть стати об'єктом регулювання таких угод. Навіть рішення Суду ЄС можуть стати частиною угод про асоціацію, що призводить до поширення територіальної сфери дії таких рішень на треті країни, які є сторонами цих угод. Тобто, на відміну від угод, ухвалених на засадах статей 207 та 209, єдиними межами щодо змісту угод, укладених на базі ст. 217, є acquis. Коли ж Союз укладає угоду про асоціацію, положення якої виходять за межі acquis, то сторонами такої угоди разом з ЄС повинні ставати держави-члени. Тим самим угода про асоціацію стає змішаною угодою.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що коли в практиці зовнішніх зносин Співтовариства (тепер – Союзу) йшлося про критерії, які визначають вибір між статтями 133 та 310, доповнених у разі необхідності іншими статтями установчого договору, як правових засад для укладання міжнародної угоди, практика Суду ЄС не давала якихось чітких вказівок з вирішення цього питання. Як відомо, ст. 133 слугувала правовою основою для укладання всіх міжнародних угод, основний предмет або цілі яких належать до сфери дії СТП. Однак питання про те, чи може ст. 310 (тепер – ст. 217) також створювати правові засади для укладання угод у цій сфері, залишається неврегульованим, оскільки Суд ЄС не мав у минулому можливостей пояснити різницю між поєднанням ст. 133 з іншими положеннями (статті 181 або 308), з одного боку, та ст. 310 – з іншого, як таких правових основ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Договірна практика Євросоюзу“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу
  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень