В інших випадках рішення щодо укладання угод ухвалюються після консультації з Європейським парламентом. Європейський парламент надає свій висновок протягом терміну, який може бути встановлений Радою залежно від невідкладності питання. За відсутності висновку в межах цього терміну Рада може ухвалювати рішення.
Рада при укладанні угоди може уповноважити представника на переговорах схвалити від імені Союзу зміни до угоди, якщо остання передбачає, що такі зміни мають ухвалюватися за спрощеною процедурою чи органом, створеним згідно з названою угодою. Рада може встановити особливі умови для такого схвалення.
Протягом усієї процедури Рада діє на підставі кваліфікованої більшості.
Однак Рада діє одноголосно, якщо угода стосується сфери, для якої одноголосність потрібна для ухвалення акта Союзу, а також стосовно угод про асоціацію і зазначених у ст. 49 угод з державами- кандидатами про приєднання. Аналогічно Рада діє одноголосно стосовно угоди про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод; рішення щодо укладання такої угоди набуває чинності після схвалення державами-членами згідно з конституційними вимогами кожної з них.
Рада за пропозицією Комісії або Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки ухвалює рішення щодо призупинення застосування угоди і визначення позиції, яка має бути висловлена від імені Союзу в рамках заснованого угодою органу, якщо цей орган може ухвалювати акти, які мають юридичні наслідки, за винятком актів, що змінюють чи доповнюють інсти- туційний механізм угоди.
Європейський парламент має бути детально поінформований на всіх етапах процедури.
Держава-член, Європейський парламент, Рада чи Комісія можуть отримати висновок Суду щодо відповідності передбачуваної угоди Договорам. У разі негативного висновку Суду угода може набути чинності лише тоді, коли до неї будуть внесені зміни чи буде переглянуто установчі договори.
Угоди, укладені відповідно до всіх цих правил процедури, є обов'язковими для інститутів ЄС та держав-членів (ст. 216.2).
Укладання торговельних угод у сфері СТП здійснюється на загальних підставах, зазначених у ст. 218 за умови застосування спеціальних положень, закріплених у ст. 207 ДФЄС. Відповідно до неї існують декілька стадій укладання угоди з боку ЄС. На першій стадії Комісія надає рекомендації Раді щодо доцільності укладання угоди. Розглянувши рекомендацію, Рада дозволяє Комісії розпочати необхідні переговори. При цьому Рада і Комісія мають забезпечити відповідність угод внутрішній політиці і внутрішнім правилам Союзу. Комісія веде такі переговори, проводячи консультації із спеціальним комітетом, призначеним Радою допомагати їй. До складу спеціального комітету входять представники держав-членів ЄС. У своїй роботі він керується директивами, які Рада доводить до його відома. Комісія регулярно інформує спеціальний комітет і Європейський парламент про процес розвитку переговорів.
У разі ведення переговорів і укладання торговельних угод Рада діє на основі кваліфікованої більшості.
У разі ведення переговорів і укладання угод у сфері торгівлі послугами і торговельних аспектів інтелектуальної власності, а також прямих іноземних інвестицій Рада діє одноголосно, якщо такі угоди містять положення, стосовно яких одноголосність потрібна для ухвалення внутрішніх правил.
Рада також діє одноголосно у разі ведення переговорів і укладання угод у сфері торгівлі культурними й аудіовізуальними послугами, якщо виникає ризик завдання шкоди культурній і мовній різноманітності Союзу, а також у сфері торгівлі соціальними, освітніми послугами і послугами з охорони здоров'я, якщо такі угоди створюють ризики серйозного порушення організації таких послуг на національному рівні і завдання шкоди відповідальності держав-членів за їхнє надання.
Установчим договором передбачено, що здійснення повноважень, наданих ст. 207 у сфері СТП, не має впливати на розмежування компетенції між Союзом і державами-членами й не повинно призводити до гармонізації законодавчих або нормативних положень держав-членів тією мірою, якою установчі договори виключають подібну гармонізацію.
Ведення переговорів і укладання міжнародних угод у сфері транспорту регулюються розділом VI ч. З і ст. 218.
Міжнародні угоди, укладені Союзом з третіми країнами і міжнародними організаціями, підпадають під дію Віденських конвенцій про право міжнародних договорів 1969 та 1986 pp.
Від закріпленої в установчому договорі правової основи для укладання міжнародних угод ЄС залежать сфера та напрями співробітництва сторін угоди, що значною мірою визначає форми та ступінь впливу права ЄС на правопорядки країн, з якими укладені угоди. Більшість угод укладається на засадах статей 207, 209, 212, 216, 217, 219, 352, які можуть застосовуватися для визначення правових засад для укладання міжнародної угоди самостійно або разом з якоюсь іншою з цих статей. Тому важливим є визначення правових меж та співвідношення статей, що виступають як правова основа для укладання ЄС міжнародних угод.
Більшість міжнародних угод, які укладаються на засадах, визначених у ст. 207, належать до так званих "тарифних та торговельних угод". Щодо самої назви таких угод, яка зараз закріплена у ст. 207.1, то вона пов'язана з тим, що ще Європейське співтовариство почало діяльність у цій сфері з укладання міжнародних угод з третіми країнами щодо спільного торговельного тарифу на засадах ст. 111 (була вилучена при підписанні Маастрихтського договору) Договору про заснування ЄЕС (так звані "тарифні угоди"). Під час перехідного періоду зі створення спільного ринку в межах ЄЕС (1958–1970 pp.) Співтовариство брало участь у багатосторонніх угодах у системі ГАТТ, які мали за мету загальне зниження митних тарифів. Проте вже після закінчення перехідного періоду з 1 січня 1970 р. Співтовариство отримало компетенцію укладати торговельні угоди на засадах ст. 113 (тепер – ст. 207) у рамках здійснення СТП. Такі угоди регулювали вже не тільки митні питання. Вони торкалися кількісних обмежень у торгівлі, експортних кредитів тощо. Зокрема, Співтовариство почало укладати на двосторонній основі угоди про торгівлю, торговельне співробітництво, створення зони вільної торгівлі, надання продовольчої допомоги, а на багатосторонній – товарні угоди.
Розширення зовнішньої компетенції Співтовариства при вирішальній ролі у цьому процесі Суду ЄС призвело до того, що в сучасних умовах ст. 207 створює правові засади для укладання всіх угод, які регулюють торговельні відносини між ЄС та третіми країнами або намагаються впливати на діяльність у цій сфері та на обсяг торговельних операцій. Обмежене тлумачення положень цієї статті могло створювати загрозу функціонуванню внутрішнього ринку, оскільки надавало б державам-членам право самостійно підтримувати економічні відносини з третіми країнами. Аби цього уникнути, Суд ЄС поступово поширив дію цієї статті на торгівлю не тільки всіма товарами, а й послугами, і дійшов висновку, що транскордонне надання послуг, яке не передбачає пересування осіб з цією метою, включаючи громадян третіх країн, підпадає під концепцію СТП. У цілому аргументація Суду ЄС стосовно правових рамок дії ст. 133 (тепер – ст. 207) зводилась до таких положень: якщо міжнародна угода або більшість її положень підпадають під сферу дії СТП, то угода має укладатися на засадах ст. 133, навіть якщо певні питання, що мають додатковий або доповнюючий характер, виходять за межі компетенції суто ЄС та частково (спільна компетенція) або повністю підпадають під компетенцію держав-членів. Проте, якщо суттєвий елемент міжнародної угоди випадає зі сфери дії ст. 133, то ЄС не може укладати угоду самостійно, спираючись на засади цієї статті. У подібних випадках треба шукати додаткову правову основу для укладання такої угоди. За її відсутності акт Ради щодо укладання міжнародної угоди має бути анульований.
З іншого боку, Суд ЄС не був готовий занадто широко тлумачити ст. 133, оскільки спрощена процедура укладання міжнародних угод на засадах, визначених у цій статті, не надавала можливості здійснювати повноцінний контроль за інститутами ЄС, які беруть участь у цьому процесі, а з урахуванням того факту, що положення міжнародних угод, укладених ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права, можуть впливати на правопорядок ЄС, існує ризик того, що шляхом укладання міжнародних угод певні інститути-об'єднання зможуть розширити свій вплив на правове регулювання європейської інтеграції. Тому Суд ЄС, зокрема, виключив з-під дії ст. 133 укладання міжнародних угод у сфері транспорту.
Лісабонським договором про функціонування ЄС передбачене поширення сфери СТП на торгівлю послугами, торговельні аспекти інтелектуальної власності, прямі іноземні інвестиції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Договірна практика Євросоюзу“ на сторінці 2. Приємного читання.
