Найвищого свого розвитку держава Моголів досягла за шаха Акбара (1556-1605), онука Бабура. За правління Акбара було значно розширено кордони держави Моголів приєднанням до неї Бенгалії, Орісси, Кашміру, Кандагару та інших земель. Територіально це була величезна держава, яку населяли різні народи з різним економічним, культурним рівнем розвитку та неоднорідними релігійними віруваннями. На основі цих нерівностей та релігійних суперечок між народами держави вибухали часті конфлікти. Щоб припинити їх, зокрема найбільш часті на релігійній основі, Акбар видав указ про релігійну віротерпимість, дозволив вільно співіснувати індуській та мусульманським релігіям, звільнив індуїстів від сплати релігійного податку. З метою поліпшення економічного становища шах поділив державу на 15 провінцій, на чолі яких було поставлено губернаторів - намісників шаха. Губернатор у провінції відповідав за всі питання, пов'язані з політичним і соціальним життям. За наказом Акбара по всій Індії було введено єдину систему міри землі й податку на неї залежно від її природної родючості. Це дало можливість ліквідувати різного роду придумані феодалами форми земельно-податкового стягнення із селян. Для сільської місцевості за рахунок держави споруджувалися іригаційні системи, ремонтувалися діючі. Після смерті Акбара його наступники - син шах Джахангір (1605-1627) і внук Джахан (1627-1658) прагнули продовжувати політику свого батька і діда. Зокрема, це торкалося соціально-економічних питань, які було спрямовано на стримування тиску феодалів на селян та інші трудові верстви індійського суспільства. Щодо зовнішньої політики, то вони продовжували підкорювати нові землі й народи. Зокрема, до імперії Моголів було приєднано Ахмендагар, Голконду, Біджупар, Махараштру.
Останнім визначним правителем Могольської Індії був імператор Ауренгезеб (1658-1707). Йому вдалося на деякий час сконсолідувати національні сили, особливо у боротьбі з європейськими колонізаторами, дати відсіч збройному нападові Ост-Індської компанії (1688-1689) і навіть змусити її сплатити йому контрибуцію.
Але, незважаючи на ці успіхи, усередині держави прискорено назрівали кризові явища. Причиною їх було надзвичайно швидке збагачення феодалів за рахунок посилення експлуатації селян, ремісників, розпалювання міжрелігійної ворожнечі (індуїстів і мусульман), піднесення народно-визвольної боротьби проти монгольського поневолення.
Апогеєм цієї боротьби став рух маратхів і сикхів у 60- 90-х роках XVII ст. Ця боротьба призвела до кризи імператорської влади, а після смерті імператора Ауренгезеба - до розпаду держави Великих Моголів на багато частин й утвердження в Індії влади місцевих князів.
Розпадом імперії і новими міжусобицями серед індійських князів скористалися європейські колонізатори - португальці, французи й особливо англійці (Ост-Індська компанія). Остання до початку XVIII ст. поставила під контроль практично всю Індію, перетворивши її на гігантську колонію. Визволитися від цієї залежності Індія змогла лише в середині XX ст.
Отже, у XVI-XVII ст. у країнах Азії розпочалися тією чи іншою мірою схожі з європейськими перетворення суспільних відносин, і вони поступово втягувалися (Туреччина, Індія) у загальносвітовий цивілізаційний процес.
Формування нових світоглядних цінностей
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства“ на сторінці 2. Приємного читання.
