Тепер обидва угруповання союзників зі Сходу і Заходу просувались до Тунісу, куди Гітлер перекинув німецькі війська. Лише 13 травня 1943 р. італо-німецькі війська капітулювали. До рук союзників потрапило 240 тис. полонених. Загальні втрати італо-німецьких військ перевищили 300 тис. солдат і офіцерів.
Хоч оволодіння Північною Африкою було великим успіхом союзників, але воно ще не означало відкриття другого фронту, як про це часто твердять англійські й американські історики. Тільки в травні 1943 р. на зустрічі у Вашингтоні Рузвельт і Черчілль прийняли рішення відкрити другий фронт у Франції не пізніше 1 травня 1944 р. Конференція ухвалила також план висадки на Сицилії з метою вивести Італію з війни, плани повітряних бомбардувань Німеччини і плани операцій на Тихому океані.
Забезпечивши свої комунікації, 10 липня 1943 р., під час битви на Курській дузі, англо-американські війська висадились на Сицилії і, не зустрівши серйозного опору, оволоділи островом.
В італійських правлячих колах, які переконались у невідворотності поразки, настала криза. Муссоліні було заарештовано королівською охороною, зміщено з поста прем'єр-міністра і замінено колишнім начальником генерального штабу маршалом Бадольйо. 8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир'я з Італією. Англо-американські війська за домовленістю з Бадольйо висадились на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що були в Італії, роззброїли італійську армію й окупували Північну і Центральну Італію. Окупанти сформували італійський фашистський уряд на чолі з Муссоліні, якого перед цим звільнили німецькі парашутисти. Уряд Бадольйо оголосив Німеччині війну.
Крах фашистського режиму в Італії і перехід її на бік союзників мав велике політичне значення: італійська армія вийшла з боротьби, в Південній Італії фашизм впав, а в Північній і Центральній тримався тільки на німецьких багнетах. Головні країни фашистського блоку - Німеччина і Японія - після капітуляції Італії опублікували спільну декларацію про вірність Троїстому пакту, але кожен із партнерів уже ставив лише власні цілі. Не маючи можливостей для нового наступу, Японія з осені 1942 р. перейшла до оборони. У правлячих колах країн - сателітів Німеччини теж задумувались, як вийти з війни. Отже, перелом у ході воєнних дій викликав глибоку кризу фашистського блоку а був передвісником остаточного розгрому агресорів.
І навпаки, докорінний перелом у Другій світовій війні сприяв розширенню антигітлерівської коаліції. В 1942-1943 pp. цілий ряд раніше нейтральних країн, у тому числі Мексика, Бразилія, Іран, Ірак, Болівія, Колумбія, вирішили оголосити війну державам фашистського блоку, приєднатися до антигітлерівської коаліції і підписати Декларацію Об'єднаних Націй. До кінця 1943 р. Декларацію підписали 32 держави. В усьому прогресивному світі зростала ненависть до фашизму і все наполегливіше лунали заклики до відкриття другого фронту. В цьому плані слід відзначити рішення міжнародних конференцій, що відбулися в 1943 р. в Москві, Тегерані й Каїрі, на яких було погоджено плани воєнних дій і політики союзників щодо розгрому фашистської Німеччини і мілітаристської Японії.
Так, у жовтні 1943 р. в Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії, яка фактично підготувала першу зустріч керівників трьох великих держав - Сталіна, Черчілля і Рузвельта - у листопаді - грудні 1943 р. в Тегерані.
Тегеранська конференція прийняла узгоджене рішення здійснити висадку англо-американських військ у Північній Франції в травні 1944 р. і підтримати ЇЇ операцією в Південній Франції. Радянський Союз, у свою чергу, обіцяв організувати великий наступ на Східному фронті й підтвердив своє рішення після війни в Європі вступити у війну проти Японії.
Реалізація рішень цієї конференції та інших домовленостей і стала основним напрямком дій союзників на завершальному етапі Другої світової війни. Червона армія в ході великих операцій, що переросли в стратегічний наступ, почала громити ворога на всьому радянсько-німецькому фронті. Так, у січні 1944 р. було повністю ліквідовано блокаду Ленінграда. Про успішні дії радянських військ переконливо свідчать результати Корсунь-Шевченківської операції (січень - лютий 1944 p.), яку називають другим Сталінградом.
До середини квітня 1944 р. було повністю визволено Правобережну Україну, у квітні - травні - Крим. Влітку 1944 р. успішно проведено Білоруську операцію, під час якої оточено й ліквідовано 30 дивізій ворога. 57 тис. полонених німців були конвойовані вулицями Москви. Цим було продемонстровано політичне і воєнне падіння фашистської Німеччини. В липні - серпні 1944 р. визволено Західну Україну, південно-східні райони Польщі та Молдавську PCP. Випала з фашистського блоку Румунія, визволено від німців Болгарію.
У вересні - жовтні зазнала поразки група армій "Північ". Визволено Естонію і майже всю Латвію і Литву. Наприкінці 1944 р. визволено Угорщину, яка оголосила війну Німеччині. Було надано допомогу у визволенні Югославії. В жовтні 1944 р. радянські війська, що діяли в Заполяр'ї, вийшли на кордон із Норвегією і за згодою норвезького уряду перенесли бойові дії на її територію.
Наступ радянських військ на всьому протязі Східного фронту в 1944 р. став головною передумовою остаточного рішення США й Англії про відкриття другого фронту, яке відбулося в червня 1944 р.
Союзники розпочали операцію "Оверлорд" - висадку своїх військ у Північній Франції. Це була найбільша десантна операція Другої світової війни: 6 тис. військових, десантних і торгових суден доставили до берегів Нормандії 3 армії союзників, до складу яких входило 10 танкових дивізій, повітряна армада - 11 тис. літаків - прикривала їх з повітря; разом з англійськими й американськими військами в десанті брали участь канадські війська, а також французькі військові частини, сформовані Французьким комітетом національного визволення, який напередодні висадки проголосив себе Тимчасовим урядом Франції - Десантом командував Б. Монтгомері, який одержав звання фельдмаршала після перемоги в Північній Африці. Загальне керівництво силами вторгнення здійснював генерал Д. Ейзенхауер. За особовим складом союзні війська перевершували в 3 рази німецькі, що їм протистояли в цей період. У союзників було в 2 рази більше гармат, у 3 рази - танків і в 60 разів більше літаків. Крім того, за словами Ейзенхауера французькі партизани надали допомогу, рівноцінну діям 15 регулярних дивізій. 25 липня 1944 р. союзники визволили Північну Францію. Основним силам гітлерівців чудом вдалося уникнути оточення і вони відступили на схід.
15 серпня 1944 р. союзники приступили до операції "Енвіл". Вони висадили на півдні Франції дві армії, які незабаром з'єдналися з військами на півночі. В результаті уже до вересня майже всю Францію було очищено від окупантів. Англо-американські війська вступили на територію Бельгії і Нідерландів. Лише біля західних кордонів Німеччини фронт тимчасово стабілізувався. Успішні дії союзників у Франції полегшили їх операції і в Італії.
Отже, висадка союзників у Франції і наступні воєнні дії в Західній Європі привели до відкриття другого фронту. На радянсько-німецькому фронті аж до кінця війни воювало від 60 до 70% військ фашистської Німеччини, а дії англо-американських військ у Західній Європі відтягнули на себе до 1/3 сухопутних військ Німеччини.
Правителі фашистської Німеччини, розуміючи повну безнадійність суто оборонної тактики, вирішили організувати контрнаступ на Західному фронті і примусити Великобританію і США укласти сепаратний мир. У грудні 1944 р. німецькі війська завдали нищівного удару військам союзників під Арденнами і просунулись вперед на 100 км. Потім почався наступ гітлерівців в Ельзасі. У зв'язку з цим 12 січня 1945 р. на прохання союзників радянські війська почали наступ на всьому протязі радянсько-німецького фронту і відтягнули на себе 16 дивізій із Західного фронту. Успіхи Червоної армії дали можливість союзникам відновити фронт і підготуватись до нового наступу.
За перші шість днів наступу радянські війська прорвали оборону на 500 кілометровому відрізку фронту і стали рішуче наближатись до кордонів рейху, а на початку лютого 1945 р. вийшли на Одер за 60-70 км від Берліна. На південному відрізку радянські війська спільно з югославськими, болгарськими і румунськими частинами завершили визволення Угорщини.
Останні надії гітлерівці тепер покладали на розкол антигітлерівської коаліції І сепаратний мир із Великобританією і США. Але вони були розвіяні Кримською (Ялтинською) конференцією глав урядів трьох держав {Сталін, Рузвельт і Черчілль), що відбулася в лютому 1945 р. Учасники конференції погодили плани розгрому Німеччини і домовились про спільну політику стосовно переможеної Німеччини і визволеної Європи. Зокрема, союзники прийняли рішення роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили, знищити німецький генеральний штаб, ліквідувати або взяти під контроль військову промисловість Німеччини, покарати військових злочинців І т. д. Для досягнення цієї мети союзники вирішили на тривалий час окупувати Німеччину, поділивши її на відповідні зони. Кримська конференція постановила скликати 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско Установчу конференцію ООН. Учасниками ЇЇ могли стати всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленості про те, що членами ООН разом із Радянським Союзом стануть Українська і Білоруська PCP. Секретною угодою керівників трьох держав визначились умови, на яких СРСР мав вступити у війну з Японією.
Після Кримської конференції спроби гітлерівців вступити в офіційні переговори із західними державами зайшли в глухий кут. 8 лютого 1946 р. англо-американські війська під командуванням Ейзенхауера і Монтгомері перейшли в наступ на Західному фронті й на початку квітня оточили велике угруповання німецько-фашистських військ у районі Руру. Успішними були операції союзників і в Італії. Отже, німецьку оборону на Західному фронті було прорвано, і союзні війська, не зустрічаючи серйозного опору, стали швидко просуватись вглиб Німеччини. І хоч Великобританія, США і СРСР домовились про межі просування військ, у правлячих колах західних країн обдумувались питання про те, як випередити радянські війська і захопити Берлін. Антирадянські настрої особливо посилились після смерті Рузвельта 12 квітня 1945 р. Президентом став колишній віце-президент США Гаррі Трумен. Скориставшись ситуацією, гітлерівці знову прозондували можливість "часткової капітуляції" перед Великобританією і США, без участі СРСР. Проте і ці надії виявилися марними.
• 13 квітня 1945 р. радянські війська вступили у Відень, 24 квітня оточили Берлін і почали бої в столиці Німеччини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення“ на сторінці 2. Приємного читання.
