Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

Для безперебійної виплати репарацій Німеччині необхідний був активний баланс зовнішньої торгівлі. Проте жодна з держав-переможниць не хотіла поступатися своїми ринками. Концепція "плану Дауеса" передбачала вирішення цієї проблеми за рахунок Радянського Союзу, відводячи економічну експансію Німеччини на Схід. Схоже на те, що поглиблення радянсько-німецького зближення поки що не турбувало країни західної демократії.

Свідченням цьому стала і так звана "смуга дипломатичних визнань СРСР". Протягом 1924-1925 рр. дипломатичні відносини із СРСР установили Великобританія, Італія, Франція, Китай, Японія та ряд інших держав. Щоправда, часом ці відносини мали формальний характер, як правило, за ними не наставало розширення економічного співробітництва. Водночас надання Європі американських кредитів за "планом Дауеса" сприяло зближенню між державами-переможницями і Німеччиною.

Ще більшої визначеності це зближення набуло на підставі рішень Локарнської конференції (жовтень 1925 р.). Вони мали гарантувати стабільність і непорушність нових кордонів Німеччини із західними сусідами, залишаючи відкритим питання щодо її східних кордонів, чим фактично визначався напрямок майбутньої німецької експансії.

Те, що гарантами кордонів (Німеччини з Францією і Бельгією) мали бути Великобританія та Італія, сприймалось як один із кроків ослаблення позицій Франції в європейській політиці. Водночас посилювалися позиції Німеччини, яка в Локарно виступала як рівноправна велика держава. Учасники конференції запропонували Німеччині вступити до Ліги Націй, за умови включення її армії до складу "інтернаціональної армії", що мала постати при цій організації. Складалося нове співвідношення сил в Європі. Фактично відбулася реабілітація Німеччини як члена світової спільноти. В 1926 р. їй дозволили увійти до Ліги Націй,

Доречно зауважити, що Ліга Націй, яка створювалась як всесвітня організація, певний час залишалася інструментом суто західноєвропейської політики. США, які були ініціатором її створення, формально залишалися поза межами цієї організації, оскільки Конгрес не ратифікував відповідних документів Версальського договору. В свій час і Ленін не бачив у Лізі Націй "чогось схожого на реальні шанси мирного співжиття". Пізніше ж, враховуючи суперечливість, а то й деструктивність радянської зовнішньої політики, західні держави не поспішали приймати СРСР до цієї організації. Це відбулося лише в 1934 р., коли ситуація на Європейському континенті почала різко змінюватися у зв'язку з приходом фашистів до влади, передусім у Німеччині.

У калейдоскопі міжнародних подій глобального значення не загубилося й "українське питання". Не будучи суб'єктом міжнародних відносин, Україна залишалася важливим об'єктом міжнародної політики. Якщо взяти найважливішу проблему - возз'єднання українських земель в єдиній державі, то тут складалася досить суперечлива ситуація.

СРСР офіційно не претендував на західноукраїнські землі, формально дотримуючись міжнародних договорів. Доречно зазначити, що оберігаючи УСРР від небажаних впливів Західної України (маються на увазі передусім націоналістичні рухи, які набули масштабного вияву з утворенням у 1929 р. Організації українських націоналістів), Москва водночас намагалася посилити свій вплив на західноукраїнські землі, що час від часу призводило до загострення політичної ситуації в східноєвропейському регіоні, зокрема у відносинах з Польщею.

Свої інтереси щодо України мали держави Антанти - передусім Великобританія і Франція. їх негативне ставлення до возз'єднання України формально пояснювалося тим, що вони як фундатори Версальської системи мали бути гарантами післявоєнних кордонів у Європі. Фактично ж їх позиція зумовлювалася розумінням того, що в тих умовах реальне возз'єднання могло відбутися лише на базі Радянської України, отже, зміцнення СРСР, чого вони не хотіли допустити.

Був іще один суттєвий момент, пов'язаний з нафтовими інтересами. Справа в тому, що напередодні Першої світової війни Галичина посідала 4-те місце у світі за видобутком нафти. Франція підтримала Великобританію в її близькосхідних нафтових домаганнях, остання ж не заперечувала проти французьких інтересів у Східній Галичині. Зробити це було простіше, передавши останню Польщі, яка повністю фінансово залежала від Франції. Підтримані ще й США, французькі нафтові компанії одержали право екстериторіальності на території галицьких нафтових родовищ. Отже, рішення Ради послів щодо Східної Галичини (березень 1923 р.) було лише формальним закріпленням нафтової політики тогочасної Європи.

У міжвоєнний період вперше у світовій практиці вживалися широко скоординовані на міжнародному рівні заходи зі збереження миру на основі реального роззброєння.

З 1926 р. в Женеві працювала підготовча комісія з роззброєння, з лютого 1932 р. - Женевська конференція з роззброєння. У ній брали участь представники 63 країн, у тому числі держав, що не були членами Ліги Націй - СРСР, США та деяких інших. У рамках цього процесу в 1928 р. було укладено універсальний пакт Бріана - Келлога (за прізвищами керівників зовнішньополітичних відомств Франції і США), згідно з яким держави, що його підписали, зобов'язувалися не вдаватися до воєнних заходів для розв'язання спірних міжнародних проблем.

Робота Женевської конференції проходила суперечливо і не давала бажаних результатів. Кожна з великих країн відстоювала перш за все свої інтереси: комусь було вигідне скорочення військово-морських сил, комусь - військово-повітряних, ще іншим - сухопутних. Пропозиції СРСР щодо загального і повного роззброєння всерйоз не було сприйнято. В 1934 р. робота конференції зайшла в глухий кут, коли представник нацистської Німеччини категорично заявив: його уряд погодиться на пропорційне роззброєння лише за умови, коли Німеччині дозволять доозброїтися до рівня великих країн.

Геополітичного значення в міжвоєнний період набули відносини між СРСР і США.

Тривале невизнання Радянської держави з боку США в цілому вписувалося в рамки ізоляціоністського курсу, що його дотримувалися американські політики у 20-ті роки. В рамках цього курсу СІНА не ратифікували Версальські угоди, не вступили до Ліги Націй тощо. Дипломатичному визнанню СРСР передувала тривала дискусія щодо доцільності його невизнання. Думки схилилися до того, що США більше втрачають, ніж виграють від невизнання СРСР як світової держави. Йдучи на встановлення дипломатичних відносин з Радянським Союзом, Ф. Рузвельт вважав, що "роль ідеології значно завищена, що СРСР веде себе як традиційна велика держава, яка прагне діяти в рамках системи міжнародних відносин". Виходили також з того, що СРСР безпосередньої небезпеки для США не становить, в той же час протидіє реальним супротивникам Америки в Європі й Азії. І, звичайно ж, в умовах "економічного видужування" СІНА, СРСР представляв для них інтерес як ринок збуту своїх товарів. Результатом всього цього і стало встановлення в 1933 р. дипломатичних відносин.

Досить суперечливого характеру набули події, що розгорталися в міжвоєнний період на Азіатському континенті, зокрема на Далекому Сході.

Центром, де суперечливо пересікалися інтереси США, Японії, СРСР і ряду європейських країн став Китай.

З 1919 р. в Китаї розпочався новий етап антиімперіалістичної, буржуазно-демократичної революції, очолюваної гомінданом (національною партією). Лідер партії Сунь Ятсен пішов на досягнення угоди з китайськими комуністами, в результаті чого в 1924 р. склалися єдиний національний фронт і його уряд на півдні Китаю. У наступному році революційний рух поширився на весь Китай, перерісши, по суті, в громадянську війну. Радянський Союз, діючи на основі більшовицької доктрини щодо світової революції, надав матеріальну, в тому числі військову, допомогу урядові національного фронту. Проте після того, як гоміндан очолив Чан Кайші і його відносини з комуністами різко загострилися, коли стало ясно, що сподівання відносно трансформації китайської революції в соціалістичну не виправдалися, СРСР розірвав дипломатичні відносини з чанкайшистським Китаєм.

Отже, перша громадянська війна в Китаї (1925-1927 рр.) закінчилася поразкою лівих сил. У свій спосіб доклали до цього зусиль США і Великобританія. В 1927 р. розпочався другий етап громадянської війни. КПК і ліве крило гоміндану почали боротьбу проти гомінданівського уряду, який провідними держави світу визнали загальнонаціональним. Громадянське протистояння в Китаї сприяло успіху японської агресії, восени 1931 р. Японія окупувала його північно-східні провінції. Перед загрозою подальшого розширення агресії КПК і гоміндан знайшли компромісну основу для припинення громадянської війни. В 1937 р. було створено єдиний національний антияпонський фронт, почався новий етап японо-китайської війни. Чан Кайші почав шукати шляхів зближення з Радянським Союзом. Останній не став обумовлювати свою позицію вирішенням внутріполітичних проблем у Китаї, погодившись водночас взяти участь у відсічі японської агресії. В 1937-1938 рр. було підписано ряд договорів між СРСР і Китаєм, на основі яких останньому було поставлено 1235 літаків, 1600 артилерійських стволів, 14 тис. кулеметів тощо.

Своєрідно складалася ситуація в іншому регіоні Сходу. В Афганістані, Ірані, Туреччині в перші повоєнні роки значних успіхів досягли революційно-націоналістичні рухи. Уряди, які прийшли в цих країнах до влади, з одного боку, хотіли спертися на допомогу Радянської Росії в боротьбі проти імперіалістичних країн Заходу, з іншого - не приховували своєї ворожості до комуністичних ідей. Отже, співробітництво ґрунтувалося на досить суперечливій основі. Націоналістична буржуазія з підозрою ставилася до радянського впливу, і не тільки тому, що це був вплив іноземної держави, проти чого, в принципі, було спрямовано націоналістичний рух, а передусім тому, що бачила загрозу насадження класових, соціалістичних ідей.

Отже, узагальнюючи основну суть визначальних процесів і явищ світової історії 20-х - початку 30-х років правомірно зробити висновок, що в цей період було зроблено спробу, хоча досить-таки непослідовну і суперечливу, переорієнтувати основну концепцію міжнародно-правових відносин. Якщо раніше вони регулювали переважно проблеми війни, то в названий період вживалися реальні заходи, щоб повернути міжнародне право в бік служіння інтересам підтримання миру, обмеження гонки озброєнь. На жаль, продекларована у свій час на весь світ теза В. Вільсона виявилася передчасною. Суть її зводилася до такого: раніше світом управляли інтереси, що й призвело до поразки (малися на увазі катастрофічні наслідки Першої світової війни). Інтереси не тільки об'єднують, а й роз'єднують людей, оскільки за найменшої непогодженості Інтересів уперед виходить суперництво. Є лише одна обставина, яка може об'єднати людей - прихильність до права. Проте реальність склалася так, що в 30-ті роки все ж на перший план вийшли егоїстичні інтереси, породжене ними суперництво, що наближало світ до нової вселюдської трагедії.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду
  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова