Прагнучи реваншу за поразку 1870-1871 рр. у франко-прусській війні й відтак повернути собі Ельзас і Лотарингію, оволодіти Саарським басейном і Рейнською промисловою зоною, заразом захопивши частину німецьких колоній, Франція та її військове командування збиралися воювати залежно від обстановки та характеру дій противника. Пасивно-оборонний характер був основною рисою французького плану. Головну надію французи покладали на допомогу Росії.
Не пов'язував себе конкретними обов'язками на випадок війни з Німеччиною й англійський генштаб. Правлячі кола Великобританії взагалі не збиралися воювати власними силами, переклавши ці турботи на своїх союзників - Францію і Росію. Прямим свідченням цьому є той факт, що для воєнних дій на континенті було призначено всього 6 піхотних і 1,5 кавалерійських дивізій. Щодо участі у війні флоту, то "володарка морів" взяла на себе доставку експедиційних сил у Францію та захист узбережжя метрополії шляхом блокади ворожих берегів і можливої морської генеральної битви з німецьким флотом.
Такими були розстановка збройних сил країн - учасниць Троїстого союзу й Антанти, їхні стратегічні задуми та цілі напередодні назріваючого найбільшого на той час воєнного конфлікту. Зумовлене нерівномірністю розвитку капіталізму збройне зіткнення між об'єднаними в агресивні мілітаристські блоки провідними країнами за перерозподіл світу ставало неминучим.
Страшна загроза нависла над багатьма народами світу, у тому числі й українським.
У зв'язку зі своїм особливим геополітичним становищем у сферу першочергових інтересів ворогуючих коаліцій потрапила й штучно поділена на кілька частин Україна. Вона ставала одним із епіцентрів майбутнього воєнного протиборства. Напередодні світової війни дві найбільші імперії - Росія і Австро-Угорщина - вже не приховували своїх намірів щодо територіального розширення за рахунок українських земель. Росія, зокрема, розраховувала на політичну інкорпорацію західноукраїнських територій (Галичина, Буковина, Карпатська Русь), населення яких навіть ліберали, не згадуючи вже про крайніх шовіністів та імперський уряд, вважали складовою етнографічного масиву російської народності. "Та не буде віднині під'яремної Русі! - офіційно проголошено в маніфесті Верховного головнокомандувача, великого князя Миколи Миколайовича в серпні 1914 р. - Надбання Володимира Святого, земля Ярослава Осмомисла, князів Данила і Романа, скинувши ярмо, піднесе стяг єдиної, великої, неподільної Росії".
У свою чергу Австро-Угорщина не тільки не збиралася поступатися жодною з населених українцями територій, а й виношувала плани оволодіння всіма західноукраїнськими землями. Од* ним з елементів втілення угорської національної ідеї, наприклад, стала наприкінці XIX - на початку XX ст. цілеспрямована денаціоналізація підлеглих, у тому числі й української, націй. Всі міста Карпатського регіону на початку століття внаслідок такої політики втратили своє національне обличчя й перетворилися на центри мадяризації русинів.
У Німеччині Пангерманська ліга та Партія батьківщини, які істотно впливали на дії уряду, ставили за мету відсунути західні кордони Росії далеко на схід, передбачали німецьку колонізацію Галичини й Чорноморського узбережжя.
Панівною ідеєю польських політиків початку XX ст. була віра в можливість відродження в ході світової війни Речі Посполитої. Ще не маючи своєї держави, прогресивні на той час сили, в тому числі й польські націонал-демократи, беззастережно включали до ще неіснуючої Польщі Східну Галичину, Волинь і Поділля. Вони авансом відмовили українцям у праві на власну державу як "елементам, нездатним до самостійного державотворчого життя".
Не лишилися осторонь і румунські правлячі кола. Одержимі ідеєю "Великої Румунії", вони сподівалися в разі сприятливого перебігу воєнного конфлікту на приєднання Покуття, Бессарабії та Буковини, претендували на так звану Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом). Так розігрувалась "українська карта" в міжнародних відносинах.
Напередодні Першої світової війни серед інших країн особливою активністю в її роздмухуванні характеризувалася Німеччина. Власне німецький імперіалізм, найбільш агресивний і найкраще підготовлений до війни, і став її ініціатором.
Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)“ на сторінці 2. Приємного читання.
