Розділ «2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим»

Будь-який аналіз ситуації, будь-яке планування завжди, усвідомлено це аналітиками чи ні, передбачає наявність своєрідної "чорної скриньки": до неї потрапляють ситуації, які не можна передбачити сьогодні. Будь-який розвиток планується в умовах прогнозованої поведінки майбутніх об'єктів, а прогнозована поведінка завжди відрізнятиметься від реальної. Більше того, завжди є невраховані фактори, які у певний момент можуть включитися, привівши систему в несподівану дію. Невідоме/невизначеність є головним об'єктом стратегії. Цей компонент рівня нашого незнання необхідно обов'язково враховувати у будь-яких побудовах і висновках. Саме в ньому приховуватимуться головні перешкоди і причини помилок. К. Грей підкреслював, що майбутнє важко передбачити і не слід вірити фразам про передбачуване майбутнє*22.

*22: {Gray C.S. Why strategy is difficult? // Joint Force Quaterly. – 1999. – Summer.}

П. Девіс наводить список найзначніших несподіванок останніх десятиліть, що потрясли національну безпеку США*23:

· *23: {Davis J. Uncertainty-sensitive planning // New challenges, new tools for defence decionmaking. — Santa Monica, 2003 / RAND. — P. 131.}

· кубинська ракетна криза,

· мирна місія Садата стосовно Ізраїлю,

· падіння шаха Ірану,

· розпад Радянського Союзу,

· іракський напад на Кувейт,

· економічний колапс у Східній Азії наприкінці 90-х pp.,

· ядерні випробування в Індії і відповідне реагування Пакистану,

· атаки терористів на Всесвітній торговий центр і Пентагон.

Як бачимо, ці несподіванки можуть бути як негативними, так і позитивними подіями. Як можливий інструментарій роботи з несподіванками П. Девіс пропонує використати ідею комплексних адаптивних систем, коли навіть незначна подія може мати значні наслідки для системи в цілому. В одній з попередніх праць він з колегами висунув принцип: робота з невизначеністю – це планування адаптування*24. Тут також захищається ідея відмови від сценаріїв, побудованих під конкретну загрозу, оскільки загрози, як правило, важко передбачити. Сьогоднішні загрози навряд чи співпадуть із загрозами, що виникнуть через п'ятнадцять років. Рішенням також стає форматування майбутнього, що в результаті дасть можливість зменшувати роль невизначеності, що можна робити за рахунок підтримки факторів, які сприяють стабілізації, і зменшення ролі факторів, які створюють дестабілізацію.

*24: {Davis P.K. a. o. Adaptiveness in national defense: the basis of a new framework // www.rand.org}

Центральна роль адаптивності у сфері подолання невизначеності полягає в тому, що роль детального планування у випадку довгострокових варіантів розвитку знижується. Успішність у таких часових проміжках полягає в здатності адаптуватися до змін. Відповідно визначаються два види атадаптивності: оперативна і стратегічна*25. При цьому стратегічна адаптивність становить здатність змінювати військові складові легко і швидко, відповідаючи на зміни в геостратегічному контексті чи національній стратегії. При цьому "швидко" означає кілька років, а "легко" – використання для цього не більш як 10% військового бюджету, а не 20–50%. Тобто навіть ці цифри свідчать, що на зміни спроможні всі, тільки адаптивність сама по собі означає, що змінюватися не мають кардинально руйнувати наявне.

*25: {Davis Р.К. Defense planning in an era of uncertainty: East Asian isues // Emerging threats, force structures and the role of air power in Korea // www.rand.org}

Переносячи бізнес-стратегії у військову галузь, розглянемо стратегічний портфель, оскільки тільки наявність ряду складових може задати потрібний рівень адаптивності. Такий стратегічний портфель може передбачати:

· можливість реагування на різні ситуації (великі війни, конфлікти малої інтенсивності, воєнні операції з підтримання миру);

· форматування майбутнього в принципових регіонах;