Розділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Інформаційна політика

5.1. Правове середовище діяльності засобів масової інформації.

5.2. Доступ до інформації (документів) та його структурні аспекти.

5.3. Регулювання концентрації засобів масової інформації.

5.4. Законодавство про дифамацію.

5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет.


5.1. Правове середовище діяльності засобів масової інформації



5.2. Доступ до інформації (документів) та його структурні аспекти


*{ В цьому розділі ми акцентуємо увагу на питаннях доступу до інформації журналістів. Загальний доступ до інформації — важливе питання, яке потребує додаткового висвітлення.}

Уявімо систему, в якій журналісти "незалежні" – у тому розумінні, що можуть друкувати, що захочуть, але зазнають труднощів, тому що доступ до інформації у них обмежений. Зазвичай, усі журналісти працюють у визначених межах. У них є тверді строки, і це їм ускладнює проведення розслідування в бажаному обсязі. Існують також бюджетні обмеження. Над журналістами є редактори, що обмежують можливості їхніх поїздок і вказують напрямок журналістських розслідувань.

Але за будь яких обставин наявність в державі сприятливого середовища можна визначити досить чітко, виходячи з того, чи має даний журналіст можливість збирати інформацію й успішно виконувати свої функції. Збір інформації – це важливий фактор свободи інформації. Без доступу до інформації журналісти переважно виражають свої думки. І хоча гласність при висловленні думок є важливою складовою демократичного суспільства, для його розвитку і підтримки цього недостатньо. Можливість інформувати громадян залежить від наявності для журналістів доступу до джерел інформації. Без цього аспекту журналістської діяльності суспільство, звичайно, може мати вільну, незалежну пресу, але при цьому буде значно обмежена корисність перст для становлення демократичних інститутів. Бажання держави ліцензувати журналістську діяльність також важливе для ролі, яку преса відіграє в демократичному суспільстві.

Наявність в державі сприятливого середовища щодо доступу до інформації має низку ознак. У деяких країнах владні структури обмежують акредитацію журналістів і тим самим лише незначній їх частині надають доступ, наприклад, до прес-конференцій уряду або до роботи законодавчого органа. У багатьох країнах для журналістів закриті важливі державні установи: в'язниці, військові заклади. Навіть у найдемократичніших суспільствах для публіки і преси закритий доступ до деяких судових процесів. Ці обмеження можуть пояснюватися інтересами національної безпеки, недоторканності приватного життя чи охорони процесу прийняття політичних рішень. Але які б поважні причини не були, ці обмеження мають бути предметом найпильнішої уваги.

Сприятливе для свободи слова правове середовище також передбачає доступ до світових баз даних. Держава може обмежувати цю форму доступу, вводячи певні тарифні ставки, встановлюючи обмеження для провайдерів Інтернет-послуг чи посіюючи побоювання, начебто існує державний контроль над тим, до яких баз даних намагається одержати доступ журналіст. Збір інформації також залежить від ступеня відновлення фондів публічних бібліотек.

Безумовно, політика уряду щодо доступу журналістів до інформації є ключовою для функціонування преси. Це стосується не лише законодавства, а й неформального доступу і неформальної політики. При цьому одним з найважливіших моментів є ставлення держави до своїх архівів, документів, протоколів і інститутів. Норми, що регулюють доступ до документів та інститутів, є прикладами позитивного застосування законів з метою забезпечення незалежності й ефективності засобів масової інформації.

Необхідною умовою ефективної професійної журналістики є можливість журналістів звертатися за інформацією до архівів, часом запущених і важкодоступних, котрі перебувають у віданні або під контролем державної влади. Сприятливе середовище передбачає наявність правових гарантій стосовно цього виду діяльності. Найчастіше такі гарантії включені в загальноприйняті закони, в яких визнається право громадян на доступ до документів. І хоча в них прямо не зазначено права журналістів, проте представники преси, природно, користуються тими самими правами, що і всі інші громадяни.

Там, де таких гарантій немає, суспільство позбавлене фактора, необхідного для журналістської ефективності, особливо якщо карне законодавство забороняє розкривати зміст урядових документів і передбачає санкції проти "охоронців" державної таємниці, що порушили це положення.

Доступ до інформації, як правило, потребує безпосередніх правових гарантій. Недостатньо закону, який захищає журналіста від цензури. Недостатньо навіть наявності конституційних або застосовуваних міжнародних норм, оскільки міжнародний принцип, згідно з яким журналістам надається такий доступ, не одержав ще достатнього розвитку. Ці основні норми надто розпливчасті і потребують ретельного оформлення у законодавстві, яке б визначало і стверджувало принцип доступності та підтримувалося б відповідними заходами регулювання, які мають пряме відношення до численних практичних питань, що виникають. Основні принципи доступу чітко сформульовані, наприклад, у Йоханнесбурзьких принципах національної безпеки, свободи слова і доступу до інформації. Цей документ було прийнято у 1995 році на форумі фахівців в галузі міжнародного права, скликаному організацією "Стаття 19", Міжнародним центром проти цензури разом з Центром прикладних правових досліджень при Університеті Вітватерсранда.

Які ж складові необхідні для ефективності свободного інформаційного режиму? Тут варто розглянути кілька блоків питань – структурних, операційних і правових аспектів, що регулюють доступ до документів. Основною рисою законодавства про свободу інформації є чітко виражена презумпція гласності. Презумпція гласності закладена в такому принципі: будь-який об'єкт, що перебуває у веденні державних органів, є відкритим для суспільства, якщо на нього не поширюється виключення, прямо викладене в тому або іншому законодавчому акті. Відповідно до цього принципу, пояснювати відмову у розкритті тієї чи іншої інформації має зберігач державної документації.

У більшості правових систем до осіб, які звертаються із заявою про доступ до документів, застосовується визначений критерій: наприклад, вимога, щоб вони довели, що запитувана ними інформація зачіпає їхні права і законні інтереси, або ж те, що інформація має для них особливу важливість. Законодавство про свободу інформації значною мірою втрачає ефективність, якщо замість презумпції гласності на осіб, що запитують інформацію, накладається складний тягар доведення. Проблема полягає у тому, що запропоновані вимоги такого роду створюють сприятливий ґрунт для довільної відмови розкрити або надати інформацію, надаючи зберігачеві державної документації право самому робити висновок про права й інтереси особи, що запитує, або про важливість документа. Що стосується останнього, то в зберігача, природно, буде менше бажання надавати документи, які можуть вважатися важливими і тому завдають шкоди урядовим або корпоративним інтересам; а це, у свою чергу, завдасть шкоди свободи інформації.

Ефективне законодавство про свободу інформації має широко застосовуватися до державних установ. Чим ширший обсяг прав у сфері суспільного доступу до інформації, тим більш демократичне законодавство про свободу інформації. Наприклад, чи поширюється таке законодавство на законодавчі органи? Якщо так, то загальне право на доступ до законодавчих документів містить у собі право на доступ до законопроектів і до слухань на рівні парламентських комітетів, а не лише до пленарних засідань законодавчого органа. Тільки таким чином журналістам надається можливість інформувати громадськість про наміри комітетів, а не лише про хід пленарних засідань, коли дебати з найважливіших політичних питань, можливо, уже закінчено. Демократичне законодавство про свободу інформації могло б також включати загальне право на доступ до документів судочинства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційна політика» автора Поченцов Г.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

  • Розділ 2. ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ

  • 2.2. Інформаційні стратегії в різних сферах життєдіяльності

  • 2.3. Основні прояви стратегій

  • 2.4. Стратегія як нетактика

  • 2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим

  • 2.6. Стратегічні виклики Україні

  • 2.7. Стратегічні наслідки розвитку інформаційних технологій для військової справи

  • Література

  • Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • 3.3. Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури

  • 3.4. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі

  • 3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільства

  • Література

  • Розділ 4. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

  • 4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення

  • 4.3. Центральні органи державної влади України в галузі інформації

  • 4.4. Концепції державної інформаційної політики

  • Література

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  • 5.4. Законодавство про дифамацію

  • 5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет

  • Література

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

  • Розділ 7. ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД: ПРОБЛЕМИ ТА ПРІОРИТЕТИ

  • 7.2. Досвід створення електронного уряду в США

  • 7.3. Е-уряд як складова програми "е-Європа"

  • 7.4. Електронний уряд Великої Британії

  • 7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)

  • 7.6. Російський проект електронного уряду

  • 7.7. Основні аспекти формування електронного уряду України

  • Література

  • Розділ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

  • 8.3. Пропагандистські дії в XX столітті

  • 8.4. Комунікативні складові психологічної/ інформаційної операції

  • 8.5. Інформаційні війни у структурі сучасних цивілізацій

  • 8.6. Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного простору

  • Література