Розділ «2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим»

*36: { Luttwak E.N. Strategy. The logic of war and peace. — Cambridge, Mass. etc., 2001.}

Збільшуючи рівень невизначеності, ми одержуємо складний об'єкт, поведінку якого тепер слід прогнозувати на великій кількості рівнів. Стратегія роботи зі складним об'єктом стає комплексною стратегією, котру ми будемо задавати в такий спосіб:

· необхідність міжрівневих побудов (переходів між політикою, економікою, військовою справою тощо);

· утримання площі на одному рівні дає змогу досягати результатів на іншому, трансформувати свої перемоги на інший рівень;

· аналогічно може йтися і про програш, що також дає міжрівневі результати;

· у стратегіях роботи з такими складними об'єктами змінюються пріоритетні характеристики. Наприклад: сьогодні військові планують медіа-операції нарівні з бойовими через залежність воєнних дій від громадської думки;

· є еквівалентні гравці (сильні на всіх рівнях) і є нееквівалентні гравці (типу терористів), що намагаються компенсувати слабкість на одному рівні силою на іншому;

· у комплексній стратегії однією з найважливіших проблем стає проблема синхронізації дій на різних рівнях.

Наведемо деякі приклади взаємозалежності різних рівнів, що дасть змогу зрозуміти значення "гри" відразу за кількома напрямками. Так, дослідники встановили, що на рівні нижче 1000 дол. США ВВП на одну особу диктатори живуть дуже добре. Вони менш стабільні за рівня від 1000 дол. США до 4000 дол. США. Не має загрози демократії за рівня доходу вище 6055 дол. США*37.

*37: { Цит. за: Lervik О.Е. A new French revolution? An integrative approach in he analysis of the Romanian transition // www.ub.uib.no}

В іншому випадку стан перехідних держав визначається, виходячи з двох параметрів: однобічне застосування сили – багатостороннє багатобічне бажання компромісу; перехід, ініційований згори або знизу. Утворюються чотири типи переходів: пакти, нав'язування, реформи і революції. Пакти і нав'язування йдуть згори, реформи і революції – знизу. Пакти і реформи мають високий рівень багатосторонніх компромісів, реформи та революції характеризуються однобічним застосуванням сили. Проміжні елементи розміщуються між ними. Взаємодія стратегій може призвести до несподіваних результатів.

Комплексні стратегії (що можна також розуміти як взаємодію стратегій) пояснюють інтерес до так званих маніпуляцій, що також можна трактувати як спробу здійснити міжрівневі переходи. У цілому об'єкт для управління, різко ускладнившись, потребуватиме розробки комплексних стратегій, чого не було раніше. У результаті утвориться вже не два, а три типи стратегії:

· простий об'єкт – один варіант стратегії (наприклад, військової чи політичної);

· складний об'єкт (один об'єкт у ряді проекцій) – комплексна стратегія, у якій задіяні всі рівні;

· множинність об'єктів – велика стратегія (grand strategy).

Напевно, ми дещо гіперболізуємо ситуацію. Однак саме ситуація зі складними об'єктами зумовила виникнення проектного підходу. Виникає серйозна потреба в синхронізації станів об'єкта за кількома напрямками. Хоча в деяких випадках синхронізація не потрібна. Так, у випадку воєнної підготовки інформаційно об'єкт рухається попереду власне його військової реалізації. Об'єкт спочатку присутній чисто інформаційно й у деяких політичних варіантах, коли перевіряється реагування суспільної свідомості на ті чи інші варіанти розвитку ситуації. В цьому випадку використовуються або чутки, або "витікання" інформації. Сумарно маємо кілька проекцій об'єкта за кількома напрямками, кожним з яких рухається своя стратегія. На якихось просторах об'єкт йде попереду, на інших запізнюється.

Це умовний приклад, що демонструє розбіжність у русі об'єкта в різних видах просторів. Наприклад, якщо взяти війну в Іраку, то інформаційно її було завершено до початку бойових дій, оскільки і С. Хусейн був осуджений, і зброї масового знищення не знайшли, але все це було зроблено в рамках ЗМІ. Дипломатично США йшли паралельно чи навіть переганяючи інформаційний об'єкт війни. Громадська думка рухається паралельно з воєнними успіхами: якщо їх не буде, то не буде і суспільної підтримки.

Рівень невизначеності сучасного світу не знижується, а зростає, що викликає розробку нових типів стратегій, придатні для умов невизначеності. Нині хаос уводиться свідомо, щоб перейти до конструйованого, заздалегідь вигідного для однієї зі сторін, виходу.

Можна сформулювати кілька загальних правил введення хаосу як політичного інструментарію: введення в хаос вигідніше суб'єктові введення, ніж його об'єктові; введення в хаос безпечніше для зовнішнього суб'єкта, ніж для внутрішнього; введення в хаос може мати як ймовірніший керований результат, так і менш ймовірний некерований результат.

Перше правило відображає той факт, що підготовленому такої операції гравцеві завжди легше в ній перебувати, ніж тому, хто потрапляє в неї випадково. Системний гравець сильніший за випадкового завжди, а в цій сфері – особливо. Друге правило цілком зрозуміле, оскільки для одного гравця це політичні шахи, а інший сам є фігуркою такої гри. Третє правило відображає ситуації невдалого застосування хаосу (наприклад, події в Бірмі чи Венесуелі), коли була реалізована протидія введеному хаосові. Хоча обидві країни й досі перебувають у стані перманентної боротьби, але результату планованої операції із введення хаосу все ж не було досягнуто, оскільки у відповідь було введено порядок, хоча й насильницькими методами.