Розділ «8.3. Пропагандистські дії в XX столітті»

З виникненням масової свідомості виникає інструментарій, здатний з нею працювати. Це і масова культура, і масові комунікації, і пропаганда.

Перша світова війна стала першим полігоном для випробування ідей впливу на масову свідомість. Наприклад, протягом 1918 р. кожен день здіймалося 2 тис. пропагандистських повітряних куль, кожна з яких несла тисячу листівок. У жовтні того року більш як 5 млн листівок було скинуто на територію Німеччини. Тобто з'являються справжні технології для впливу на масову свідомість. І цікаво, що листівки зберегли своє значення й донині, їх використовують в усіх воєнних конфліктах (наприклад, війна у В'єтнамі, війна в Перській затоці, чеченська війна). Тільки в другу світову війну запропонували бомбу Монро, яка відкривалася на необхідній висоті і викидала всі листівки.

Велика Британія створила спеціальне бюро пропаганди під керівництвом Чарльза Мастермана, яке працювало з 1914 до 1917 р. Це бюро було настільки таємним, що про його роботу не знали навіть члени парламенту. Одним з таємних завдань бюро була робота із залучення до тайни військових з'єднань США. Саме тоді було вирішено, що найкращими пропагандистами будуть самі американці. Впливати почали на тих, хто сам має впливові позиції в уряді, бізнесі, мас-медіа. Британія також контролювала кабельний зв'язок між Європою та Північною Америкою, що давало їй змогу бути єдиним джерелом новин про війну, створюючи деяке непорозуміння між США і Великою Британією. Саме завдяки роботі британських пропагандистів, як наприклад вважав, Гітлер, Німеччина програла війну саме в цій сфері.

Британія започаткувала також цікаву форму роботи з населенням нейтральних країн. У своїх громадян вони взяли адреси людей, з якими ті приватно листувалися. І за цими адресами почали розсилати пропагандистські матеріали. Таким чином з1914до1918р. вони розіслали 250 тис. різних памфлетів і буклетів. Тобто відбулося використання вже існуючих соціальних зв'язків, що відразу підсилило дію комунікації.

США в 1917 р. створили відповідний Комітет публічної інформації під керівництвом Джорджа Кріля. Оскільки на той час ще не було такого впливового засобу масової комунікації, як радіо, комітет Кріля готував листівки, плакати, фільми і публічні виступи, які Дж. Кріль називав паперовими кулями.

Завданнями цієї роботи були:

· мобілізація своїх громадян і спрямування їхньої ненависті у бік ворога;

· переконання свого населення в необхідності участі США у війні у складі союзних військ;

· розвиток дружніх стосунків з нейтральними країнами, щоб здобути їхню підтримку;

· розвиток дружби між країнами, що воюють на одному боці. Основною цільовою аудиторією цієї пропагандистської кампанії була внутрішня (власна).

Комітет Джорджа Кріля винайшов форму інформування свого населення, яка давала змогу виконувати функції масової комунікації без спеціальних засобів, які ми маємо на сьогодні. Були створені групи так званих чотирьох-хвилиників. Це були доповідачі по всій країні, що отримували телеграми з текстом виступу, розрахованим якраз на чотири хвилини. Вони виступали з новинами з фронтів у шпиталях, церквах, школах, тобто в місцях масового скупчення людей. На комітет Кріля працювало 75 тис. доповідачів, які виголосили 755 тис. промов. Такі доповіді були виголошені для 400 млн слухачів.

До роботи з населенням були залучені американські рекламні компанії, які "атакували" населення виставками, плакатами, фотографіями. До 1914 р. рекламна індустрія США вже міцно стала на ноги. До речі, книжка, яку Дж. Кріль випустив після війни, називалася "Як ми рекламували Америці війну" (1920). Комітет випустив 75 млн копій тридцяти різноманітних буклетів. Водночас американська кіноіндустрія за рахунок припинення роботи кіностудій в Європі стала першою у світі. І такі відомі постаті, як Чарлі Чаплін, Мері Пікфорд, Дуглас Фербенкс, знімалися в пропагандистських фільмах того часу. Наприклад, в одному з художніх фільмів М. Пікфорд подорожувала до Франції, де на власні очі бачила звірства німецьких солдат. Тобто використовувався найбільш емоційний варіант впливу.

Проти Німеччини було використано факт затоплення її підводним човном корабля "Луїзітанія" в 1915 р. При цьому загинуло 12 тис. чоловік, з яких було 114 американців. Німеччина дістала відповідний негативний імідж. Але вже в наш час, у середині 80-х років XX ст., було встановлено, що цей пасажирський корабель був використаний для перевезення військової зброї. Так що підозри німецької сторони мали відповідні підстави. А тоді це замовчувалося союзниками. І цей інцидент підштовхнув США до війни. Пропаганда також максимально використовувала інші ситуації, наприклад, страту британської медичної сестри Едіт Кавел 9 жовтня 1915 р., яка допомагала британським і французьким солдатам переходити в нейтральну Голландію з Бельгії. Усі газети надрукували розповідь про мужність цієї п'ятдесятирічної медсестри.

Подібні форми пропаганди про звірства противника майже автоматично з'являються під час війн. Німецький кайзер подавався як "диявол у шоломі". Використання подібних розповідей про німецькі звірства є типовим прикладом пропагандистської роботи під час війни. Вони використовувалися і під час другої світової війни, і під час війни в Перській затоці. Пропаганда супротивника максимально "розкручує" такі ситуації. І ступінь довіри до них досить великий. Мабуть, це можна пояснити тим, що в кризовій ситуації, а війна завжди є такою, люди починають реагувати на більш прості варіанти подразників.

Вважається, що Німеччина допустила такі помилки у своїй пропагандистській роботі:

· весь світ побачив звірства німецьких військ;

· німці відповідали на коментарі Бі-Бі-Сі, чого не можна робити, оскільки це лише привертає увагу до ворожої пропаганди.

Це не стільки помилки, скільки скоріше нагода для супротивної сторони максимально використати можливості, які їй надаються. Як тільки німці випустили через рік після загибелі корабля "Луїзітанія" медаль на честь цієї події, це відразу було використано пропагандою супротивної сторони.

Під час другої світової війни вперше були застосовані методи "глибинного інтерв'ю" для того, щоб побудувати умовну картину світу німецького солдата. Це робив Генрі Дікс, якого називають провідним аналітиком із психологічних операцій тих часів. З-поміж іншого, працюючи з військовополоненими, він визначив такі п'ять категорій серед німців*163: