Розділ «2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим»

· США атакують країну-ізгоя, що має зброю масового ураження;

· США атакують терористичні угруповання (Афганістан, Сирія, Іран, Лівія);

· Росія загрожує країнам Балтії чи навіть захоплює їх;

· Індія і Пакистан розпочинають війну;

· араби та Ізраїль вступають у війну.

Принциповим моментом цього списку стає нове джерело загроз. У відповідь виникає потреба мати зовсім інші можливості – наприклад, інструментарій для примусу держав, що підтримують тероризм. Для кожного обраного сценарію необхідно створити свій набір потреб і можливостей. "Будівельні блоки", пропоновані в рамках такого підходу, не нові. Важлива саме універсальність цих блоків, з яких може будуватися захист від різних варіантів загроз, а не тільки від однієї. Такими блоками можуть бути: підрозділи; операції з виконання місій; оперативні поняття; ресурси.

І тут з'являється ще один аргумент на користь такого модульного підходу – це відповідь на модель конфлікту, що ускладнилася, в якій задіяні як традиційні ієрархії, так і сучасні види мереж. Важливим завданням при цьому стає добір адекватного типу модулів, будівельних блоків, за допомогою яких можна буде відповісти на нові типи викликів.

Одним з варіантів невизначеності, до якого варто готуватися, є перехід до хаосу як ситуації, у якій немає довгострокового передбачення. Це пов'язано з тим, що поведінку нелінійних систем уже не можна визначати термінами поведінки їх складових*27. Теорія динамічних систем виокремлює три джерела такої непередбачуваності:

· *27: {Crutchfield J.P. Complexity: order contra chaos // www.santafe.edu}

· чутливість до вихідних умов;

· детерміністський характер хаосу, тобто довгострокова непередбачуваність, що випливає з локальної нестабільності;

· чутливість до контрольних параметрів.

Невизначеність/невідомість не є анормальним феноменом. Навпаки, це норма, з якою має справу будь-який рівень управління. Тому досить важливо вишукувати свої варіанти можливостей у роботі з цим феноменом. Наприклад, Д. Гилленспор пропонує ніби "делегувати" невизначеність на нижчі рівні ієрархії, не приймаючи рішення самому, а даючи можливість зробити це іншим*28. Утворюється модель, при якій кількість невизначеностей на вищому рівні ніби зменшується за рахунок перерозподілу їх на різних рівнях ієрархії.

*28: {Gyllensporre D.T. Decision navigation. Coping with 21st – century}

Стратегія роботи з невідомістю може будуватися на такому наборі потенційних можливостей:

· "закриття" невідомості (заборона на перетинання певних точок);

· посилення власних складових, еквівалентних за силою з передбачуваною невідомістю;

· рух іншим шляхом;

· рух з під страхуванням (мінірух з розвідкою попереду);

· очікування зміни періоду невідомості на період відомого.