Розділ «7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)»

Інформаційна політика

Станом на березень 2000 року 276 мільйонів людей в усьому світі були користувачами Інтернету, при цьому денний приріст становив 150 000 осіб; 220 млн пристроїв було підключено до Всесвітньої мережі, щодня збільшуючись майже на 200 000 штук. Загальне число веб-сторінок нараховувало 1,5 млрд і 2 мільйони сторінок, що збільшуються щодня. Обсяг електронної комерції, або бізнесу, здійсненого через Інтернет, склав 45 млрд дол. США вже в 1998 році, а прогнози січня 2000 року говорили, що він може досягти 7 трлн дол. США до 2004 p. Ці безпрецедентні цифри приголомшують, хоча вони стосуються діяльності менше 5% населення світу. Нерівномірність поширення Інтернету і його економічних і соціальних переваг, – привід для серйозного занепокоєння. Кількість хостів, приміром, у Нью-Йорку більше, ніж у континентальній Африці, а у Фінляндії – більше, ніж у Латинській Америці і країнах Карибського басейну, разом узятих; незважаючи на вражаючий прогрес в області інформаційних технологій в Індії, в багатьох її селах відчувається недолік простого телефонного зв'язку. Потенційна ефективність електронного уряду визначається рівнем розвитку інфраструктури Інтернету в кожній конкретній країні. Тому не дивно, що лідерами в галузі розвитку проектів е-уряду нині є США, Норвегія та Європейський Союз (зокрема, деякі його країни – Фінляндія, Швеція, Велика Британія та ін.).

Досвід багатьох країн, включаючи країни, що розвиваються і країни з перехідними економіками, для деяких з яких характерні серйозна нестача ресурсів, складна політична ситуація і гострі соціально-економічних проблеми, свідчить, що рішучі дії із забезпечення переходу цих країн у нове цифрове століття не виявилися марними і мають відчутні позитивні результати в економічних, соціальних і політичних сферах. Крім того, цей досвід довів, що дискусія, про те, чи варто впроваджувати інформаційні технології лише після значних успіхів у боротьбі з бідністю, необґрунтована: інформаційні технології дають істотні і швидкі переваги, у тому числі і бідним. Країни, які екстенсивно і творчо використовували інформаційні технології для свого розвитку, могли отримувати прибуток від процесів глобалізації, замість того, щоб спостерігати, як процес глобалізації "вичавлює соки" з них самих.

Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що не існує єдиної формули успішної програми розвитку інформаційних технологій*135. Кожна стратегія і план мають бути індивідуальними і враховувати специфічні національні особливості. Однак, можна виділити декілька ключових моментів, важливих для успіху ініціатив з розвитку інформаційних технологій:

· *135: { Отчет Генеральному секретарю ООН группы советников по информационным технологиям, http://www.e-goverament.ru/pub/pravo/}

· чітко сформульовані і конкретно визначені, реалістичні цілі проектів розвитку інформаційних технологій;

· діюча законодавча і регулююча база, включаючи акти в області права інтелектуальної власності, інформаційних технологій і телекомунікацій;

· податкові і митні стимули, пільгові позички для прискорення зростання сектору послуг інформаційних технологій;

· початкова підтримка інформаційно-технологічних ініціатив може бути отримана при їх впровадженні, насамперед, у таких областях, як освіта, охорона здоров'я, державне управління й електронна комерція. Виїзні кампанії, включаючи пересувні демонстрації і конкурси, також є ефективними засобами для залучення уваги і здобуття підтримки населення;

· створення змісту (інформації і послуг) місцевого значення в результаті реалізації національних технологічних ініціатив з розробки комп'ютерних інтерфейсів мовою країн, де значна частина населення не володіє англійською мовою;

· вжиття рішучих дій із впровадження інформаційних технологій, спрямованих на інтеграцію ізольованого сільського населення в народне господарство;

· деполітизація проблеми комп'ютеризації, наприклад, за допомогою створення недержавного фонду, який буде одержувати державне фінансування на закупівлю устаткування і програмного забезпечення, і завданням якого стане визначення порядку фінансування розвитку окремих областей;

· надзвичайно успішним виявилося забезпечення суспільних місць доступу, наприклад, кафе, суспільних центрів і телекомунікаційних центрів, і це має стати ключовим компонентом плану дій щодо розширення доступу в Інтернет;

· проблема занадто високої вартості доступу має бути розглянута державною владою, беручи до уваги переваги інформаційних технологій для поліпшення роботи державних служб;

· стратегічним психологічним аспектом є, у першу чергу, той факт, що кожен одержувач телекомунікаційного устаткування, програмного забезпечення і сервісу доступу в Мережу повинен внести до 50% їхньої вартості, що формує у нього почуття власника і, природно, викликає в сусідів, що не володіють такими системами, почуття заздрості;

· використання оборонних бюджетів з метою створення інформаційно-технологічної інфраструктури, що, з одного боку, забезпечувала б безпеку країни, а з іншого – використовувалася як ресурс для освіти і надання інших послуг.

Міжнародне співтовариство висловлює занепокоєння з приводу декількох проблем, пов'язаних з розвитком інформаційних технологій. Зокрема, ключове питання – вартість використання Інтернету: звичайна вартість доступу усе ще надто перевищує рівень, що міг би забезпечити широке поширення цієї послуги. Інші проблеми – безпека онлайнових угод, комп'ютерні злочини, захист прав інтелектуальної власності, дотримання обмежень щодо поширення через Інтернет матеріалів, що можуть розглядатися як образливі та загрозливі соціальній стабільності, а також недостатня участь країн, що розвиваються, в управлінні Інтернетом, особливо у сфері призначення доменних імен.

Потенціал внеску інформаційних технологій у розвиток людства, включаючи усунення статевої нерівності, нині поставлено під загрозу нерівномірністю в темпах поширення цих технологій і "ефектом диференціала", який швидке поширення інформаційних технологій привносить у різні соціальні структури. Необхідна термінова реформа і на національному, і на міжнародному рівнях, щоб гарантувати справедливість в одержанні користі від використання інформаційних технологій.

На рівні ООН визнається необхідність термінової розробки і здійснення міжнародної програми розвитку інформаційних технологій, основна мета якої полягає в тому, щоб надати можливість доступу в Інтернет усім членам суспільства до кінця 2004, що зумовить використання повного діапазону наявних технологій – від телебачення до мобільних телефонів і комп'ютерів.

Міжнародне співтовариство ставить за мету допомогти країнам, що розвиваються, у розширенні національних і регіональних інфраструктур у секторі інформаційних технологій, полегшуючи і розширюючи доступ до фінансових ресурсів для імпорту устаткування і послуг, організувати і заохотити фінансових посередників відшукувати нестандартні механізми, такі як кредитування постачальників, схеми страхування і пільгового фінансування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційна політика» автора Поченцов Г.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

  • Розділ 2. ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ

  • 2.2. Інформаційні стратегії в різних сферах життєдіяльності

  • 2.3. Основні прояви стратегій

  • 2.4. Стратегія як нетактика

  • 2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим

  • 2.6. Стратегічні виклики Україні

  • 2.7. Стратегічні наслідки розвитку інформаційних технологій для військової справи

  • Література

  • Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • 3.3. Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури

  • 3.4. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі

  • 3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільства

  • Література

  • Розділ 4. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

  • 4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення

  • 4.3. Центральні органи державної влади України в галузі інформації

  • 4.4. Концепції державної інформаційної політики

  • Література

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • 5.4. Законодавство про дифамацію

  • 5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет

  • Література

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

  • Розділ 7. ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД: ПРОБЛЕМИ ТА ПРІОРИТЕТИ

  • 7.2. Досвід створення електронного уряду в США

  • 7.3. Е-уряд як складова програми "е-Європа"

  • 7.4. Електронний уряд Великої Британії

  • 7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)
  • 7.6. Російський проект електронного уряду

  • 7.7. Основні аспекти формування електронного уряду України

  • Література

  • Розділ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

  • 8.3. Пропагандистські дії в XX столітті

  • 8.4. Комунікативні складові психологічної/ інформаційної операції

  • 8.5. Інформаційні війни у структурі сучасних цивілізацій

  • 8.6. Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного простору

  • Література