Розділ «7.7. Основні аспекти формування електронного уряду України»

Розвиток мережі інтернет в Україні. Незважаючи на те, що Україна порівняно з розвиненими країнами світу нещодавно розпочала активно вживати заходи щодо розвитку мережі інтернет, він відбувається надзвичайно інтенсивно*139. Свідчення цього є зростання кількості активних користувачів в українському сегменті мережі інтернет від 0,200 млн у 1999 році до 3,200 млн у 2003 році (станом на травень 2003 p.). Як видно на мал. – більше ніж у 15 разів збільшилась кількість тих, хто використовує інтернет.

*139: { Див. інформацію на сайті: http://www.stc.gov.ua/_info}

Рис. 7.2. Кількість активних користувачів мережі інтернет в Україні

Станом на 1 січня 2004 р. регіональний розподіл аудиторії українського сегмента мережі інтернет виглядає так: Київ – 66,06%, Одеса – 8,49%, Дніпропетровськ – 7,04%, Донецьк 4,63%. 60% населення користуються Інтернетом на робочих місцях, 40% – вдома та інших місцях. Серед користувачів Інтернету 61% чоловіки і 39% – жінки. У віковій градації 43% користувачів Інтернету – віком 25–39 років, 32% – віком 14–24 роки, 25% – старші 40 років. 75% користувачів Інтернету –населення, що працює 15% – студенти. 30– 40% користувачів Інтернету – корпоративні клієнти, 20% – працівники державних установ, 18% – представники малих та середніх підприємств, 22–30% – інші категорії. 79% користувачів Інтернету – люди з вищою освітою. 82% веб-сайтів українського сегмента мережі Інтернет – російськомовні, 14% – українськомовні, 4% – двомовні. До Інтернету підключено близько 2 тис. шкіл (10%). Продовжується розвиток національного сегмента мережі Інтернет. На 6,3% зросла кількість провайдерів, яких на ринку Інтернет-послуг налічується 425. Кількість хостів у національному сегменті мережі Інтернет збільшилась на 5,9% і досягла 76,8 тис.

Національні інформаційні ресурси характеризують потенціал сучасної розвиненої держави, а експлуатація і розвиток інформаційних систем різних рівнів нерозривно пов'язані з їх використанням. В Україні розпочався процес формування національних електронних інформаційних ресурсів, які створюються органами державної влади, державними та недержавними підприємствами, науковими і навчальними закладами та суспільно-політичними організаціями. Значна увага приділяється таким проблемам комп'ютерного інформаційного забезпечення: управління формуванням та виконанням бюджету областей, районів, міст з першочерговим обліком усіх об'єктів та суб'єктів оподаткування; облік та грошова оцінка усіх земель регіонів, насамперед у населених пунктах з використанням геоінформаційних систем та відповідних кадастрів; облік та управління використанням усього ресурсного потенціалу регіонів (природного, матеріального, фінансового, людського та інших).

Усі завдання мають виконуватися на основі поєднання регіональних баз та банків даних із загальнодержавними, такими як Державна картографічна база регіону (частка електронної карти України), база даних "Законодавчі та нормативні акти України", база даних населення тощо. При цьому слід використовувати єдині класифікатори, що дасть змогу інформаційно їх об'єднувати. Ці завдання передбачають максимальне використання інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, які є в регіонах. Для цього вирішується питання створення типового проекту інформаційно-аналітичної системи "Регіональні інформаційні ресурси України", що дасть можливість сформувати та постійно підтримувати актуалізацію регіонального сектор національного реєстру інформаційних ресурсів. Надзвичайно важливим також є завдання створення електронних копій наукового, культурного, інформаційного та іншого надбання в Україні. У рамках Національної програми інформатизації ведеться підготовка до виконання завдань зі створення системи національних інформаційних ресурсів.

Інформаційні системи та інформаційно-аналітичні центри різних рівнів створюються та функціонують для забезпечення діяльності органів державної влади та недержавних структур. Діють та вдосконалюються інформаційно-аналітичні системи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони, Конституційного Суду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Мінтрансу, МВС, Міненерго, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, діє автоматизована система міжбанківських розрахунків на рівні "банк – банк" Національного банку, яка дооснащується автоматизованими системами розрахунків на рівні "банк – клієнт" тощо.

Створюються галузеві інформаційні системи інших центральних органів виконавчої влади, зокрема автоматизована система ведення державного земельного кадастру, Урядова інформаційна система з питань надзвичайних ситуацій, автоматизована система державного експортного контролю України, єдина державна автоматизована паспортна система, реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій тощо.

Інформаційні технології та засоби інформатизації в Україні за обсягом ринку посідають друге місце в СНД, становлячи приблизно 1/6 частину російського. Україна має певний науково-технічний потенціал у галузі створення засобів інформатизації. Його базою є 10 науково-дослідних інститутів Національної академії наук України, 18 науково-дослідних та конструкторсько-технологічних організацій і підприємств Мінпромполітики та Держкомзв'язку. Порівняно з 1996 р. ринок персональних комп'ютерів у 1997 р. збільшився приблизно на 25%, з них приблизно 80% зібрано в Україні. З 1998 р. в Україні вже почали збирати ноутбуки. Важливо те, що в країні вже збирають великі комп'ютери, малі та середні сервери. На ринку ПК сформувалася група лідерів, які активно працюють над створенням загальновизнаних вітчизняних марок комп'ютерів. За оцінками фахівців, сьогодні наш ринок прикладного програмного забезпечення для малих та середніх підприємств становить не менше 10 млн дол. США, з них близько 40% належать вітчизняним фірмам. Є приклади світового визнання програмних продуктів, створених в Україні.

У той час, коли банки, страхові компанії і підприємства роздрібної торгівлі швидко скорочують витрати, переходячи до використання можливостей Інтернету, державні служби усе ще стикаються з проблемою надмірних витрат. Дотепер вони працюють напрочуд повільно і неефективно, і ця проблема в тією чи іншою мірою властива багатьом країнам. У цьому, як правило, немає провини окремих працівників, що дотримуються застарілих процедур і користуються лише примітивними технічними засобами. У державних органів є унікальна можливість згодом очолити інформаційне суспільство шляхом забезпечення його нормативної, організаційної і фінансової підтримки. Для нашої країни це завдання має ще більш важливе значення, що полягає в можливості поступового заміщення експорту сировинних ресурсів експортом інтелектуальних ресурсів. Сьогодні є важливим політичний аспект цих дій, оскільки така стратегія має бути оголошена і підкріплена реальними діями на найвищому рівні. Якщо ми не хочемо остаточно відстати від розвиненого світу, нам необхідно вже зараз вживати заходів для стимулювання індустрії інформаційних технологій, і одним з найперших кроків цього стимулювання може стати переорієнтація роботи державних органів на безпа- перову електронну технологію.

Отже, зазначені аспекти свідчать про те, що в Україні відбувається формування інформаційного суспільства, яке розпочалося 1998 року з прийняттям відповідних законів – Закону України "Про концепцію Національної програми інформатизації" та Закону України "Про Національну програму інформатизації".

Окреслення та формулювання проблеми електронного уряду в контексті зазначених процесів в нашій державі пройшло вже декілька основних етапів.

Перший етап безпосередньо розпочався 2000 року, коли на рівні керівництва країни була усвідомлена потреба щодо розвитку мережі Інтернет та її можливостей як для громадян України, так і для органів державної влади і місцевого самоврядування. Так, було видано Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" (від 31 липня 2000 р. №928), в якому зазначалося, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення, здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки", слід установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

Основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні були визначені такі:

· створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;

· розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;

· забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

· забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташовані у сільській місцевості;

· розвиток та впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги й інших сферах;