Розділ «9.3. Машинобудівний комплекс»

Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. На сьогодні машинобудування відіграє винятково важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва. 4

До комплексу входять 11 267 підприємств, з яких 146 — великих, 1834 — середніх та 9287 — малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури, різних видів транспортних засобів тощо; 58 підгалузей; 1,6 млн зайнятих. Частка машинобудування в загальному обсязі продукції (робіт, послуг) промисловості становить 13,4 %, у валовій доданій вартості промисловості — 15,6 %. У галузі зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6 % оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22 % кількості найманих працівників [27; 2].

Це трудомістка галузь промисловості, що водночас належить до металомістких галузей. Науковими дослідженнями у напрямі машинобудування займаються 116 організацій. Пріоритетні галузі — авіаційна, ракетно-космічна, суднобудування, електронна, виробництво міських транспортних засобів, оборонні галузі експортного напряму, виробництво зернових комбайнів, енергозберігального обладнання.

У 90-ті роки минулого століття спад виробництва продукції машинобудування був одним із найбільших у промисловості України. Найбільший занепад простежується в сільськогосподарському (на 91 %, у 2009 відносно 1990 р.) та гірничошахтному (89 %) машинобудуванні; виробництві обладнання для легкої промисловості.

За 2000—2008 рр. в галузі відбулося зростання обсягів виробництва — виробництво продукції збільшилося у 2,46 разу за середньорічного темпу приросту 19,75 %, промислової продукції відповідно в 1,64 разу та 10,4 %. Зросла частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої машинобудівної продукції: з 10,4 % у 2001 р. до 18,8 % у 2008 р. При цьому виробництво лише окремих видів продукції в натуральному вираженні (легкові автомобілі, персональні ЕОМ, освітлювальні лампи, електровентилятори тощо) перевищувало випуск 1990 р. (табл. 9.3). Однак, у 2009 р. відбувся різкий спад виробництва, який відкинув галузь на 15 років назад.

Таблиця 9.3. Динаміка виробництва деяких видів продукції машинобудування [28]

Українське машинобудування все ще частково залежить від постачання матеріалів, сировини, комплектуючих з країн СНД, така ситуація залишилася ще з часів Союзу. Майже 100 підприємств входять до списку залежних, а 70 із них перебувають у критичній залежності від Росії. В умовах браку внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного ВПК (5—7 %) експорт залишається єдиним джерелом існування та розвитку незначної частки оборонних підприємств. На сьогодні одним із головних завдань комплексу є зменшення залежності від інших країн шляхом розвитку власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.

Водночас понад 50 % виробленої в країні машинобудівної продукції йде на експорт. Частка імпортної продукції у внутрішньому споживанні досягла 57,8 %, а власного виробництва — 42,2 %. Темпи імпорту машинобудівної продукції значно випереджають темпи експорту, що негативно впливає на торговельний баланс та збільшує його від'ємне сальдо. Відповідно зростає і частка машинобудівної продукції в загальному імпорті товарів країни.

Внаслідок браку фінансових ресурсів дуже повільно вирішуються проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основі використання інноваційних технологій і реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей "вільного розміщення", оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживачі, оскільки низка галузей машинобудування характеризується високою трудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих у них робітників. До таких галузей насамперед належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

Окремі галузі машинобудування є металомісткими. Зокрема, для виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного — 3000 т. Внаслідок цього металомістке машинобудування, як правило, тяжіє до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габарити, їх виробництво розміщують в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини та концентрації споживача. Вартість машин та обладнання при цьому істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних чинників дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Спеціалізація визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції (масова, дрібно- і великосерійна, індивідуальна). Найпоширенішою в галузі є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуску напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування).

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати й вироби, потрібні у виробництві машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються на виробництві не тільки масової, а й дрібносерійної, навіть індивідуальної продукції.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації й кооперації зумовлюють значущість транспортного чинника, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, айв усьому господарстві. Внаслідок цього зменшується визначальний вплив споживача. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо.

У десятці рейтингу підприємств за реалізацією обсягу товарної продукції, який щорічно публікує Міністерство промислової політики, є лише одне підприємство машинобудування — ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод". Щоправда цей рейтинг не включає підприємства паливно-енергетичного та агропромислового комплексів. Однак навіть за цієї умови підприємства машинобудування значно поступаються своїми позиціями, особливо підприємствам металургійного та хімічного комплексів.

За особливостями розміщення виробництва і технологічних процесів розрізняють машинобудування: важке, загальне, середнє; виробництво точних механізмів, виробництво приладів та інструментів (рис. 9.7).

Важке машинобудування

Галузь об'єднує виробництво металургійного, гірничошахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для неї характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у цій галузі більше підприємств з повним циклом (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.

Гірничо-шахтне машинобудування.