Безрукий виглянув у вікно. Не так упізнав двірничку, як відчув. Вона замість мести спрямувала свого держака на будинок і слухала музику. Так ловила мелодію в навушниках, наче диригент, що вишукує фальш. Сучасна бабуся, нічого заперечити... Лев відчинив вікно, помахав рукою. Двірничка його не зауважила.
— Агов, бабусю! — крикнув Безрукий. — Метіть!..
Двірничка мимовільно підвела голову. Видно, музика у навушниках і жива збіглися, чим збили слухачку з пантелику. Вона здерла з вух слухавки і сховалася за смітниковими контейнерами.
Лев, не довго думаючи, вибрався на горище, звідтам виліз на дах і пожежною драбиною спустився у виноградні зарості за спиною будинку. Всюдисуща пані Стефа визирнула з вікна.
— Що сталося, Левчику?.. — крикнула до нього.
— Антену поправляв на даху, — збрехав Лев.
— Ану зачекай хвильку, — попросила стара. Лев прищулився під захистом винограду, як щур, що втікає від кота. — Тепер добре! — вигукнула сусідка. — А то не було ніякого сигналу. Молодець, Левчику!.. — аж верещала від задоволення.
«Та заткніться ви!..» — подумки вилаявся Безрукий. Ну не втечеш від пані Стефи непомітним, хоч умри!..
— Ти додому?.. — не вгавала сусідка.
— До коханки... — якомога тихіше признався Лев, але так, щоб стара почула, а не почала своє: «Га?.. Що ти сказав, Левчику?..». — Тільки Марі не видайте!.. — попередив її.
Пані Стефа мовчала. Вона була спантеличена. «Я чогось не знаю?.. — мучилась вона. — Марі немає, а він від неї втікає!.. Бардак якийсь, а не життя!.. Всі з глузду поз'їжджали!.. А може, Левчик дійсно здурів?.. З горя!.. Треба когось попередити!.. Але кого? Міліцію?.. Лікарів?.. Боже, за що ти мене нагородив такими непевними сусідами?.. Тепер треба мізкувати, як їм допомогти і собі не зашкодити!.. Яке то життя непередбачуване, довше би воно тривало!..» — У руці сусідка тримала телефонну трубку.
Сонце вже на повну котушку зустрічало Юріїв день. Встелило йому вишиту доріжку, мовляв, іди, звільняй світ від гада, Змієборцю!.. На тебе вся надія, бо ти — світло!..
Лев помчав на проспект Свободи, бо там — спасіння... Дорогою молився. «Голуба! Дай голуба, Боже! Більше нічого в тебе не прошу!..» Навіть про Ганнусю і Марі не згадував. Так був зациклений на цьому птахові... Люди!.. Нещасні земні створіння!.. Вас Бог не зрозуміє ніколи!.. Ви ж самі не знаєте, що хочете і чого прагнете!.. Поки ви не визначитеся, вам Бог не поможе. Він не відає, що з вами робити... У нього чіткі правила, а ви живете за винятками!.. Винятки — не прерогатива Господа!.. Винятки — Його головний біль!.. Визначайтеся, дурники!..
Проспект Свободи кишів туристами. А голубів не було. Жодного. Хоч би якийсь заблукав. Хоч один. Нехай покалічений, з перебитим крилом, немічний, напівживий, на смертному одрі, але голуб!..
Від оперного театру, взявшись за руки, бігли хлопець і дівчина. Розштовхували перехожих, не церемонились. У ранок суцільного блаженства і свободи кудись спішили, наївні...
Задзвенів Левів новий телефон. Стандартно. Мелодії йому ще Марі не вибрала. А чи вибере?..
— Де ви, Леве Львовичу?..
— Перед тобою... — відповів Безрукий, і захекана парочка ледве встигла загальмувати перед скелею, якою був Лев.
Борис навіть не пробував віддихатися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „46“ на сторінці 1. Приємного читання.