Розділ «46»

— Птахів не буде, — ледве прохекав він. — Хтось їх звідси спровадив. Електромагнітними хвилями, схоже...

— А можна ці хвилі якось заглушити?.. — запитав Безрукий.

— Можна. Але ми не маємо техніки. І часу... Навіть якби ми припинили сигнал, який відлякує голубів, уже цієї миті, птахи все одно до першої години не прилетять... Не так усе просто...

Мозок Безрукого найкраще працював у безвиході. Мав таку дурну схильність.

— Інші варіанти є? — запитав Лев.

— Є... — вимучила із себе Люба. — Ганнуся...

— Тобто?..

— Птах її відчує... Бо вона чиста... Без гріха... Ангел, розумієте?.. — Слова матері Бориса про «ангелів» пульсували у мозку дівчини і не замовкали. Наполегливо товкли воду в ступі... Проте Люба була переконана, що не воду, а щось набагато твердіше...

Лев розумів лише єдине — що його розуміння за межами розуміння...

Він вихопив із кишені мобільний. Не міг натрапити на потрібні кнопки. Нарешті підніс слухавку до вуха.

— План «Д», — сказав рішуче і вимкнув розмову. Борис і Люба дивилися на Безрукого з розтуленими ротами. Лев глянув на годинник. — Одинадцята. — Задумався. — Маємо встигнути... Ти, — ткнув вундеркіндові в груди, — біжиш... — ще раз глянув на годинник. — Ні, мчиш до цирку... Там заскакуєш в авто з номером 0605... Їдеш, куди тебе везуть... Будеш паролем...

— А?..

Безрукий не дав вундеркіндові права на інші звуки.

— Про «а», «бе», «ве» та інші букви алфавіту я тобі розтлумачу згодом... Якщо виживемо... Ага, повтори номер машини!..

— 0605! Шосте травня — нинішній день. Що тут запам'ятовувати?..

— Точно... — здивувався Безрукий. — Тоді — біжи!..

Юнак вихором зник за будинком. Люба провела його поглядом.

— Я відчувала, що ви не просто так спокійні, Леве Львовичу...

— Я, як ніколи, хвилююсь, Любочко... — мовив Безрукий. — Більше того, признаюся тобі, боюсь... Спокій — ширма... Але шанс є...

Дівчина вичавила із себе скупу посмішку.