Розділ 25

Прокинувся я в чудовому настрої. Дивно, але мене не засмучували ні мертві непривітні скелі, ні наше безнадійне становище, ні небезпека, яку приховувала Вершина Тиші. Того ранку я був майже щасливим. Відкривши одне око, тихенько спостерігав, як Есха копошиться біля вогню. Бабуся наспівувала веселеньку пісеньку і смажила запашні смачні паляниці. Я був радий, що вона поруч, що знайшов її.

— Доброго ранку, Айхо!

— Доброго ранку! Звідки ти знала, що я прокинувся?

— Почула, як бурчить твій живіт.

Тільки зараз Есха, усміхаючись, повернулась.

— Бачу настрій у нас обох чудовий! — сказав я і потягнувся до духмяної паляниці.

— Ну, не кожного ранку доводилось готувати сніданок онукові.

— І я щасливий, що ти поруч. Є ідея, Есхо, як вибратися звідси, — відкусивши шматок, я задоволено замугикав. — У-у-ум, як смачно!

— Ну, ну, малий, не відволікайся, що за ідея?

— Я хоку хпгобуваки підкогики хвихка.

— Що? Не зрозуміла.

Дожувавши, я повторив:

— Хочу спробувати підкорити свиста. І ми зможемо на ньому спуститися з Вершини Тиші, — задоволено випалив я.

Обличчя Есхи посіріло, світлі очі округлились, а тарілка з млинцями ледве не вивалилась із рук.

— Айхо, ти що з глузду з’їхав?! Підкорити свиста?! Свист — це не звичайна тварина! Свист — небезпечний вбивця! Він не схожий на лісових звірів, яких вчив приручати дід!

— Але ж свист не вбив мене вчора.

— Він залюбки зробить це сьогодні!

— Есхо, але ти ж сама розповідала, що я можу бути Обраним і маю якусь невідому владу над свистами та можу підкоряти тварин…

— Слухай, Айхо, — перебила бабця, схоже, настрій у неї зіпсувався, — мало що я вчора тобі наговорила. Забудь! І викинь цю божевільну ідею з голови. Це ж просто самогубство — добровільно лізти в пащеку свистові. Ти й оком не встигнеш моргнути, не те що…